1C) Універсальна стандартизація:

Універсальна стандартизація це набір оптимізованих протоколів, який створюється шляхом масового промислового зворотного зв’язку співробітницьким чином та спрямований на створення уніфікованої, універсальної сумісності всіх компонентів пов’язаних за даним типом товару. Сьогодні, такий брак стандартизації є джерелом не лише великих марнувань, але також великої нестійкості у функціональності загальновживаних товарів, оскільки конкурентний етос та наміри власності дуже сильним чином обмежують ефективність.

Така практика виправдовувалася під виглядом «прогресу» в дизайні з тією передумовою, що конкуруючі корпорації, які стимулюються фінансовою вигодою, будуть «перевершувати» одна одну, а отже будуть більш продуктивними в прогресі. В той час як, в цьому може бути певна правда, сповільнення, марнування та нестійкість, які цим причиняються не виправдовують цю практику. Більше того, спільне користування інформацією у довгостроковій перспективі завжди було і буде тим, що веде прогрес вперед, як персональний так і соціальний.

Створення індустрією дослідницької бази даних для відомих складових частин, яка буде активно використовуватися по всьому світу як точка посилань при проектуванні та служити зворотним зв’язком при створенні загальних частин та товарів, є складною задачею і звичайно не буде перешкоджати технологічному прогресу або винахідливості. В будь-якому випадку, це б представило більш різноманітну інформацію та перспективи, а отже можна було би приймати кращі рішення набагато швидше.

 

1D) Інтегровані протоколи переробки:

Це означає пряму та стратегічну оптимізацію поточного стану повторного використання компонентів та матеріалів, яка береться до уваги при самому проектуванні продукту. Знову ж таки, це не відбувається сьогодні, ніяким більш-менш ефективним чином. Огляд звалищ у світі показує, що багато корисних складових частин викидаються в поєднанні із системами (товарами) більшого рівня. Це є неминучим результатом, оскільки звичайні корпорації, які роблять такі продукти рідко заохочують те, щоб вони поверталися для прямої переробки.

Більше того, в той час як традиційні пластик, скло, папір та інші системи переробки мають місце при помірній ефективності, цей процес є насправді грубим та неефективним у порівнянні з прямою регенерацією, яка пов’язана з промисловістю. В ПРОЕ розгляд оптимізованої переробки задля повторного використання матеріалів, сформованих чи ні, буде проходити за стандартом. В решті решт, при такому підході «звалища» більше не будуть існувати, оскільки буде мати місце спосіб повторного використання практично будь-чого, що ми виробляємо, якщо у нас у цьому буде зацікавленість.

 

1E) Сприятливість для автоматизації:

Це означає, що проект продукту враховує стан автоматизації праці, намагаючись усунути залучення людини, коли це можливо, завдяки більш ефективному, часто – менш складному дизайну. Інакше кажучи, частиною рівняння ефективності є зробити виробництво простим для того, щоб виробляти за допомогою автоматизованих засобів, беручи до уваги поточний стан методів автоматизації. Ми намагаємося спростити спосіб, за яким будуть використовуватися матеріали, а також методи виробництва, таким чином буде виготовлятися максимальна кількість товарів з найменшою варіацією матеріалів та виробничого обладнання.

 

(2) Засоби підвищення ефективності виробництва:

Засоби підвищення ефективності виробництва як економічний компонент стосуються наявних інструментів та методів, що застосовуються в самому індустріальному виробництві. Вони можуть також розглядатися як макроекономічний фактор у багатьох аспектах, та їх вважають такими, що базуються на мікроекономіці враховуючи той факт, що вони так само стосуються прямого, спеціального виробництва, як і ролі людської праці.

Засоби виробництва будь-чого напряму пов’язані зі станом технологій. Починаючи від Неолітичної революції, з розвитком кам’яних інструментів, до зародження «кібернетизації» на сьогодні та «мислячих» машин, які можуть оцінювати, виконувати та вирішувати проблеми, в основі будь-якої «праці» було залучення наявних допоміжних технологічних інструментів.

Тенденцією стало полегшення праці загалом, разом із загальним зменшенням людської робочої сили в кожному секторі, порівнюючи з продуктивністю. Двісті років тому в сільськогосподарському виробництві було зайнято більшість людей Сполучених Штатів. Сьогодні в сільському господарстві працює лише дуже маленька частка населення, завдяки застосуванню техніки та автоматизації. Це явище та тенденція «механізації» є дуже важливими, тому що сьогодні вони кидають виклик самій основі системи праці заради доходу, разом з тим прогнозуючи підвищення продуктивності до точки, яку можна назвати «постдефіцитною».

Сьогодні ми є більш продуктивними з меншою кількістю людей в тій чи іншій галузі, відносно часу та продуктивної здатності, у зв’язку із застосуванням машинної техніки. В багатьох аспектах, ці обставини знаменують одну з найбільш значних змін в нашій соціальній еволюції, кидаючи виклик самому устрою поточної соціальної системи, відкриваючи величезні можливості для майбутнього, аж до створення стратегічного достатку.

Отже, в ПРОЕ, ця можливість максимізується, зменшуючи застосування людської робочої сили, такої як ми її знаємо, завдяки вільному застосуванню та посиленню автоматизації, значним чином посилюючи продуктивність. Тоді, як залучення людської праці є все ще необхідним, навіть на найбільш прогресивних фазах, воно зводиться до широкого нагляду за цими автоматизованими системами після їх встановлення. Фабрики так само більше не затиснуті традиційними обмеженнями, пов’язаними з восьмигодинним п’ятиденним графіком, адже в цьому немає сенсу, враховуючи масове зменшення залучення людей. Ці системи тепер можуть за необхідності функціонувати 24 години на добу, сім днів на тиждень.

«Як багато потрібно людей для того, щоби наглядати за поточними операціями та керувати вирішенням проблем?». На це питання можна відповісти, оцінивши поточні статистичні тенденції, усереднюючи їх та екстраполюючи їх потім далі.

Проте, існує загальнопоширена плутанина між «роботою» в сенсі звичайної нудної праці, поширеним стимулом для якої є грошова винагорода, та «роботою», яку всі люди так само виконують у зв’язку з чистим творчим інтересом та наміром зробити певний внесок. Глибока зміна цінностей, яка припускається рухом «Zeitgeist» полягає в тому, що прогрес у класичному визначенні «роботи» буде перетворюватися на тип соціального вкладу, який насправді приносить задоволення та лежить в межах інтересів людей. Нині скрізь існує інтерес до вивчення, створення та покращення, незалежно від грошового впливу.

У зв’язку з постійним тиском до отримання доходу в поточній моделі, майже всі такі дії передбачають необхідний контекст пошуку грошей заради виживання. Можна стверджувати, що це вбиває більш природну систему людської мотивації до дослідження, вивчення та створення, без такого тиску.

Поняття «роботи» в контексті нагляду за операціями, ремонтування систем та іншої підтримки ймовірно не буде зводитися до того типу тяжкої праці, яку ми так часто вважаємо буденністю «роботи». Скоріше, дія розглядається як форма персонального внеску задля персональної та соціальної вигоди, оскільки кожен акт, який вчиняється на певному типі системи має пряму персональну користь для людей і підтримує безперебійну роботу системи.

Цей стимул майже не існує в сучасній моделі, оскільки капіталістична система розроблена таким чином, щоби всі головні вигоди прибутку йшли до власників бізнесу, разом з тим, щоб результати виробництва часто ніколи не належали самим робітникам в прямому сенсі, за виключенням однієї лише винагороди у вигляді заробітної плати. Сьогодні стосунки працівника та власника – це щось на зразок «класової війни», де звичайним явищем є ворожнеча між групами⁷⁸⁸. В цьому новому підході всі акти внеску приносять користь людині, яка виконує ці акти, а також суспільству загалом. Вони взаємопов’язані прямим чином.

Тобто, для того, щоби підтримувати основні системи «потребувалася» б лише невелика частина населення, що, ймовірно, становила би близько 5% порівняно з тим, що ми маємо зараз, якщо індустріальні методи досягнуть сучасних можливостей. Ці 5% можна було би потім розподілити між населенням. Отже, якщо населення цього міського регіону складає 50 000 чоловік, індустріальна система потребувала б 2500 чоловік, припускаючи традиційний робочий тиждень з восьмигодинним робочим днем п’ять днів на тиждень. Це можна перевести в 100 000 годин роботи на тиждень. В умовах загального населення ця робоча відповідальність дорівнює взаємному зобов’язанню для кожної людини «працювати» лише дві години на тиждень.

Очевидно, що це все гіпотетично, оскільки в такій прогресивній системі, котра служить кожному, людські цінності змінилися б значним чином і для багатьох це стало б великою честю – взяти на себе більше годин, зменшуючи зобов’язання інших. Ми говоримо тут про основне обслуговування, на відміну від занурення в «роботу», як ми потребуємо цього і розуміємо це сьогодні. Насправді вільне суспільство такого роду могло би створити вибух творчого поступу та прогресу, який ми ніколи до цього не бачили, разом з людьми, які роблять свій внесок у широкій, здоровій формі. Чому? Тому що, такі індивіди так само допомагали б самі собі прямим чином. В цій моделі будь-який винахід, або прорив у ефективності служить всьому суспільству. Особиста вигода перетворюється на соціальну вигоду.

Отже, нові методи виробництва полягають у фокусуванні основних зусиль на справжній технічній продуктивності, яка має пряму соціальну та персональну віддачу, разом з найбільш ліберальним фокусуванням на автоматизації та таких технологіях, які підвищують ефективність та автоматизацію.