Макроекономічні фактори:

В традиційній економічній теорії, яка базується на ринку, макроекономіка має справу з найбільш широкими факторами впливу та політикою, які частково впливають на динаміку та можливі результати мікроекономічних умов. Вона зазвичай пов’язана з вимірюванням зростання, рівнем зайнятості, відсотковими ставками, національними боргами, валютою і так далі.

У контексті ПРОЕ ми можемо також встановити економічні компоненти, про які мислити так само категоріально, лише в цьому випадку вони прямо пов’язані з керуючим тиском фізичного світу вищого порядку, а також з тим, як такі фізичні принципи стосуються більш «мікроекономічних» дій з виробництва товарів, проектування, розподілу і тому подібного. Інакше кажучи, це всеосяжна структура правил, яка, по суті, підкріплена фізичною наукою для того, щоби забезпечити підтримку та оптимізацію справжньої економічної ефективності.

В основі макроекономічного (і, як наслідок, мікроекономічного) підходу лежить спосіб мислення та самого аналізу. Це «науковий метод». Часто кажуть, що в науці ніщо не може бути доказано, лише спростовано. Це і є красою цього методу, оскільки характерний йому скептицизм своїх власних висновків, при відсутності людських упереджень, може забезпечити постійний прогрес та коригування. Наука дає інструмент для того, щоби приходити до висновків, а не «робити їх», а це і є тією основаною на системності логікою, на яку повинні бути зорієнтовані всі економічні рішення як відносно можливостей, так і відносно обмежень⁷⁷¹.

Науковий метод в контексті «макроекономічної політики» в ПРОЕ це те, що ми би могли вести облік у масштабах всієї Землі. Його складові пов’язані з наступним:

(1) Глобальне управління ресурсами

(2) Глобальне оцінювання попиту

(3) Глобальні протоколи виробництва та розподілу.

Ці три фактори розглядаються як «макроекономічні», оскільки вони утворюють основний, майже універсальний розгляд інфраструктури, незалежно від того, що в особливості дане виробництво тягне за собою або де воно розміщене на планеті. (Наразі потрібно також зазначити, що концепція «національної економіки» більше не є життєздатною в цій перспективі, так само, як вона насправді ніколи такою не була, якщо говорити технічно).

(1) Глобальне управління ресурсами:

Глобальне управління ресурсами – це процес відстеження використання ресурсів, своєрідна робота над передбаченням та униканням дефіциту та інших проблем. Насправді воно не відрізняється від логіки, яка лежить в основі більшості загальноприйнятих інвентарних систем, які ми можемо знайти у комерційній сфері. Однак ця система пов’язана передусім з відстеженням рівня природної генерації для підтримки динамічної рівноваги⁷⁷².

Всі відомі природні ресурси – чи то деревина, мідна руда, вода, нафта, і т.д. – мають свою власну швидкість природної регенерації, якщо така взагалі є. У певних випадках, наприклад, як у випадку зі станом певних металів або мінералів, термін регенерації настільки довготривалий, що було би доречнішим негайно просто припустити його обмежену поставку⁷⁷³. Взагалі, цей процес можна було би почати із цілковитого обстеження Землі до того рівня, до якого це є технічно можливим, де обстеження б відбувалося в режимі реального часу на доступному технічному рівні.

Каталог відстежуваних ресурсних компонентів буде включати всі форми, від біотичних ресурсів, таких, як дерева, до абіотичних ресурсів, таких, як залізна руда і тому подібне. Забруднення та інші екологічні порушення ресурсної цілісності також будуть братися до уваги. Такий підхід загальних систем для обліку ресурсів в масштабах Землі та система відстеження можуть здаватися складною задачею, та насправді на сьогодні це є абсолютно здійсненним, з тими технологіями, які вже використовуються для відповідних галузей промисловості в корпоративному середовищі.

(2) Глобальне оцінювання попиту:

Глобальне оцінювання попиту – це процес визначення попиту людського населення. Цей процес буде поділятися на серії регіональних обстежень, в поєднанні з випуском публікацій, які інформують громадськість про нові можливі проектні рішення у виробництві споживчих товарів або промисловому виробництві.

Тоді, як поточна культурна практика, котра включає громадську рекламу, що здійснюється корпораціями з метою підвищення прибутку, та яка часто нав’язує населенню цінності орієнтовані на статус та марнославство у багатьох аспектах, замість того, щоби допомагати йому у задоволенні щоденних потреб, робочий процес у ПРОЕ цілковито пов’язаний зі створенням поінформованості про нові технологічні можливості при їх появі, водночас даючи змогу досягнути узгодженості, щоб прийняти рішення, у чому є інтерес для виробництва, а у чому – ні⁷⁷⁴.

Це можна назвати «ринком» ПРОЕ. Це також можна розглядами як сам механізм соціального «керівництва», оскільки цей тип соціальної взаємодії в плані прийняття рішень не повинен бути обмеженим лише проектуванням та виробництвом товарів⁷⁷⁵. Зрештою, в основі будь-якого суспільства насправді лежать технічні механізми, які уможливлюють упорядкування, добробут та якість життя.

Ми часто забуваємо, якою насправді є мета управління. Основа – це засоби для допомоги економічній організації задля покращення життя, полегшення стресу та створення безпеки. Проблема полягає в тому, що управління сьогодні неодмінно перетворилося на систему організованої корупції та протекціонізму типу «мафії», аніж виконує функцію підтримки життя.

В цьому ж підході встановлюється чисто технічна та інтерактивна система, яка за своїм виразом працює подібно до того, як нині інтерпретується ідея «прямої демократії»⁷⁷⁶, де в процес прийняття рішення залучається участь всієї групи прямим чином. Враховуючи експоненціальне посилення в основаній на комп’ютері розрахунковій здатності, такий тип сукупного суспільного «мислення» є на сьогодні можливим.

Деталі цієї інтерактивної системи, а також розкриття її невід’ємної концепції, що визначається як «автоматизований дизайн» або оцінка систем основаних на корисності (в тому контексті, що система випробовуються на те, щоб бути корисною) будуть розглядатися в наступних есе⁷⁷⁷. Однак, варто зазначити, що будь-який дизайн має вбудовану логіку спрямовану на те, що працює, є стійким і що зменшує негативні наслідки (або проблеми). Саме цей новий технічний орієнтир, на який будуть посилатися і є тим, що скеровує процес індустріального дизайну.

Останнє, що варто мимохідь розглянути, – це те, що в сучасні ринковій економіці процес оцінки попиту організовується дуже випадковим способом («ціновим механізмом»)⁷⁷⁸. Багато хто в традиційних економічних школах стверджує, що динамічна мінливість людських інтересів робить технічно неможливим підрахувати такий попит без цінового механізму. На початку ХХ століття це могло бути правдою, коли такі твердження щойно висувалися, однак поха прогресивного комп’ютерного обчислювання в поєднанні з сучасними технологіями зондування та відстеження скасували цей бар’єр складності⁷⁷⁹.

(3) (a) Глобальні протоколи виробництва та (b) розподілу:

Глобальні протоколи виробництва та розподілу стосуються міркувань, за якими має бути організована загальна промислова система в контексті інфраструктури поверхні Землі. Це просте поняття пов’язане з тим, де розміщуються такі виробничі потужності і чому. Основним економічним фактором, який тут варто розглянути є те, що ми будемо називати «стратегією близькості».

В сучасній системі орієнтація на власність призводить до того, що потужності з виробництва та розподілу розкидані та розміщенні у випадковому порядку. Наступ глобалізації та постійне переслідування ефективності витрат корпораціями через дешеву робочу силу та ресурси створює величезну неефективність та марнотратство, не згадуючи, що це є основою для негуманної експлуатації праці та інших проблем.

У ПРОЕ організація глобальних індустріальних процесів має основу на постійній оптимізації ефективності, створюючи таким чином мережу виробничих потужностей, яка логічно базується на факторах, пов’язаних з призначенням цих потужностей. Насправді, це досить просто простежити, оскільки значення таких відповідних змінних можуть бути легко визначені кількісно. Оскільки найкоротша відстань між двома точками буде представлена прямою лінією, в поєднанні з сучасними технічними можливостями виробляти багато товарів без необхідності у регіональних умовах (наприклад, у новітніх закритих системах виробництва їжі), головною задачею для того, щоби зменшити витрати енергії та марнування є найбільш можлива локалізація.

(3a) Глобальні протоколи виробництва:

Найкращий спосіб це пояснити – навести конкретний приклад, за допомогою якого інші варіації зможуть знайти спільний контекст. Ми будемо використовувати приклад текстильної промисловості, а саме – виробництво одягу.

Сьогодні 98% одягу, який носять американці, імпортується переважно з Китаю⁷⁸⁰. Більшість одягу сьогодні шиють з бавовни. Таку кількість бавовни Китай отримує зі Сполучених Штатів⁷⁸¹. Отже, сьогодні Сполучені Штати виробляють головний сировинний товар для текстильної промисловості, перевозять його до Китаю, щоб зробити одяг лише для того, щоб потім знову перевезти його до США.

Ми можемо уявити собі, скільки мільйонів барелів нафти витрачається з плином часу на переміщення матеріалів тоді, коли таке збирання врожаю та виробництво може бути дуже просто локалізовано. Знову ж таки, це є результатом внутрішніх економічних механізмів ринкової економіки, які не мають стосунку до справжніх земних економічних взаємозв’язків – тих, які вимагають фізичної ефективності та зменшення марнувань – а не фінансової ефективності та зменшення грошових витрат. Це – чиста розмежованість.

(3b) Глобальні протоколи розподілу:

Таж сама базова логіка застосовується до післявиробничого розподілу. Оскільки товари вже створені, вони мають бути доступними регіонально у найбільш ефективний спосіб, який є можливим, зважаючи на попит та відстань. Оскільки розподіл встановлюється відповідно до регіональних потреб, то він має три базові компоненти:

3b1) Розміщення потужностей

3b2) Метод доступу

3b3) Відстеження / зворотний зв’язок