Технокапіталістична апологетика

Як вже зазначалося раніше, в основі збільшеної здатності для створення достатку лежить ефемеризація або можливість робити «більше з меншого». Закон Мура – явище, коли комп’ютерна потужність або продуктивність чипа, по суті, подвоюється кожні 18 місяців, на сьогодні проявляється в будь-якому виді базованої на інформації технології⁷⁴⁹. Наприклад, застосування автоматизації праці, що є комбінацією робототехніки та програмування, кожна з яких у своїй основі визначається інформацією, відображає те, як самі засоби виробництва стають інформаційною технологією, а отже й об’єктом експоненціального росту.

У фінансових термінах результатом цієї моделі стали дешевші цінові показники, оскільки відповідна ефективність зменшує витрати до найбільш дозволеного рівня. Це можна побачити у різкому зростанні кількості недорогих та тепер уже поширених технологій, таких як, наприклад, мобільні телефони. В абсолютній абстракції, при однакових умовах, припускаючи, що суспільство буде підтримувати лише поточний спектр споживчих товарів, багато виробничих тенденцій мають можливість наблизитися до «майже нульової» вартості. Враховуючи це, постає питання: на якому рівні такого зниження мінової вартості (ціни) сама вартість стає настільки незначною, що вона сама по собі стає спірною як економічний фактор? Чи можемо ми очікувати, що такий потенціал проявиться на такому прогнозовано високому рівні в ринковій системі?

Відповідь – «ні». Ринок ніколи не створить такого великомасштабного, суттєвого, постдефіцитного передбачуваного зменшення загалом через його головну потребу в дефіциті для того, щоб підтримувати грошовий оборот, отже, утримувати людей зайнятими. Важливо зазначити, що багато з цих сучасних технологічних рухів все ще виправдовують існування ринкового капіталізму, як засобу створення «достатку», беручи до уваги цей феномен загального зменшення витрат. Як аргумент наводять, що розвиток продукції та збільшення попиту на неї сприяє «кращим» методам виробництва, отже більші заощадження компанії означають більші заощадження для споживача. Таким чином, це з часом робить доступними деякі товари для тих, хто не міг собі дозволити собі їх раніше. Якщо сприймати це за щиру правду, то під цим спостереженням припускається, що з часом всі товари у своїй вартості будуть наближатися до нуля, якщо попит на ринку буде посилюватися.

Перша проблема, однак, полягає в тому, що цей аргумент просто ігнорує широкий ряд загальної технічної неефективності, яка при правильному розгляді та вирішенні також може створювати те ж саме зменшення витрат. Інакше кажучи, тут помилково поєднується «ринкова ефективність» та «технічна ефективність». Загальним прикладом є глобалізація. Дешева, примітивна праця країн третього світу може і допомогти знизити витрати певного продукту для споживача американського ринку, та витрачена енергія, затрачені ресурси і, ймовірно, негуманно створені експлуатаційні умови, що сприяють «ціновій вигоді», при детальному розгляді насправді становлять глибоку та руйнівну неефективність.

Певні типи технологій, зазвичай пов’язаних з комп’ютером, є сьогодні широкодоступними для багатьох, хто в іншому випадку не міг би їх собі дозволити. Це є результатом наукової винахідливості, а не ринку. Багато традиційних економістів постійно стверджують, що «якби не було капіталізму…» і так далі. Правда в тому, що ринок – це система стимулювання та постачання тоді, як прибуткова мотивація, можливо, інколи і пов’язана з високим рівнем технічного прогресу, що сприяє досягненню вищого потенціалу виробництва посилюючи феномен «виготовлення більшого з меншого», це всього лише один імовірний результат із багатьох. Тут можуть застосовуватися чимало інших високоприбуткових засобів, які мають нульовий (або й негативний) ефект у досягненні самого постдефіциту.

Можливо, найкраще думати про це як про самообмежувальний поріг. Прибутковою метою в ефективності витрат є залишатися «конкурентним», порівняно з іншими виробниками, в той же час природно намагаючись отримати максимальний прибуток для того, щоби продовжувати платити працівникам та зберегти структуру компанії. Це є спонукальним рівнянням. Очевидно, що жодна компанія не хоче зробити себе непридатною, намагаючись досягнути стану надзвичайно високої ефективності.

Окрім того, культура прибутку є недалекоглядною за своєю природою. Це означає, що коли приходить момент прийняття рішення, пов’язаного з ефективністю витрат, то буде шукатися найлегший та найбільш прямий шлях впровадити відповідні зміни. Це, знову ж таки, може означати різницю між оновленням технічної діяльності для того, щоб бути більш ефективним у процесі фактичного виробництва – та просто передачею певних функцій до країни, що розвивається, де можна дуже мало платити через наявну там бідність – що може краще виглядати на папері в плані заощадження витрат. Ринок не бачить різниці між цими двома варіантами. Рішення базуються лише на торговій вартості, а кінцевий результат, як правило, виправдовує засоби.

Отже, з плином часу, ринкові процеси можуть і справді продовжувати робити певні товари високого попиту більш доступними для тих, хто не міг їх собі дозволити раніше. Однак, це не є доказом того, що результатів по-справжньому орієнтованого на постдефіцит суспільства можна загалом досягнути в тій же структурі. Справжнього прогресу в створенні достатку можна досягнути лише через безпосередній перегляд суспільства для затвердження постдефіцитних намірів та видалення зацікавленості в збереженні дефіциту, яка на сьогодні є загальнопоширеною. В такому висновку також не враховується широкий ряд інших великомасштабних проблем ефективності, які є властивими для ринкового капіталізму стосовно культурної та екологічної стійкості, які будуть обговорюватися детальніше в інших есе.

Дебати про «технологічне безробіття» так само стали потужним відкриттям у цьому протиріччі усвідомлених намірів. Захисники капіталізму ховаються за ідеєю, мовляв, коли технології заміняють людську працю, вони також і створюють її. Це могло бути правдою у минулому, яке повільно відходить назад, а зараз все більш явними стають зовсім інші обставини⁷⁵⁰.

По-перше, експоненціальне прискорення, яке сьогодні відбувається, вагомо випереджає освітню адаптацію людини. У процесі втрати і створення робочих місць, який відбувається в сучасному світі, не існує співвідношення 1:1. При об’єктивному розгляді застосування машин, враховуючи експоненціальні тенденції, можна побачити, що втрата робочих місць на сьогодні та можливості втрати робочих місць у майбутньому є величезними. Цікавим тут є те, що цей самий процес автоматизації грає значну роль у створенні достатку, навіть хоча і компанії, в своїй логіці переслідування прибутку, використовують її для заощадження грошей. Результатом є комплексна дихотомія з меншою кількістю працівників, тобто, і з меншою кількістю доступних грошей (купівельною здатністю).

З усіх симптомів занепаду капіталістичної моделі цей феномен технологічного безробіття є просто одним з найбільш глибоких, оскільки він дійсно проявляє протиріччя функцій системи. Капіталізм припускає, що попит на людську працю буде майже однаковим і всеохоплюючим. Проте, якщо дешевшим є найняти машини для виконання ролі людини, то як тоді ми отримаємо «витрачання грошей» людьми, які, як робоча сила, тепер були заміщені цими самими машинами? Як машини можуть продовжувати здійснювати виробництво без «підживлення» грошового обороту?

Зрештою, аргумент щодо пониження вартості в межах контексту капіталізму просто не працює, оскільки він припускає пряме врегулювання балансу між ціною та зниженою собівартістю (заощадження грошей завдяки механізації для зниження кінцевої ціни товару) для того, щоб задовольнити купівельну здатність тепер вже ненайнятих споживачів (ті робочі місця, які були замінені завдяки механізації), яка постійно зменшується.

Єдиний метод, за яким це могло би працювати, полягає в усуненні самого прибуткового стимулу. Проте це є неможливим, якщо ми все ще будемо мислити в межах контексту ринкової економіки. Це єдина причина, через яку компанії застосовують технології для заміни людської праці, і з якої треба починати це заощадження грошей та посилення своєї конкурентної позиції на певному рівні в загальній економіці. Такі наміри руйнують будь-яке розподільче збалансування між купівельною спроможністю та заощадженням коштів.