Підсилювачі ефективності

Ми будемо називати це «підсилювачами ефективності» і наступний список представляє приклади необхідних структурних економічних та соціальних змін, які допоможуть досягнути цієї оптимізованої ефективності.

1) Усунення тиску зайнятості заради доходу або «заробітку на життя».

У ринковій моделі, кожен структурно змушений бути зайнятим у певній формі торгівлі заради виживання. Це або праця заради зарплати, або створення продукту, який потім поширюється заради прибутку⁷¹⁴. Водночас, цей загальний тиск часто нав’язується як спонукальний механізм задля соціального «прогресу», а насправді він значною мірою зменшує загальну ефективність, так само як і креативність та інноваційність. Це створює спектр марнування ресурсів та часу через інтерес у створенні прибутку та тиск на виробництво, часто при відсутності наявного попиту.

Намір та потреба робити «щось» для того, щоб отримати дохід задля виживання наполегливо продовжують існувати, незважаючи на обставини, при яких суспільству не обов’язково, щоб кожен брав участь у економічному процесі. У ПРОЕ, ідея, що всі повинні щось виробляти чи продавати розглядається як контрпродуктивна, враховуючи тенденції ефемеризації та сьогоднішню потребу в орієнтації суспільства на стійкість.

2) Усунення орієнтації продукції на соціальні класи.

Соціальна стратифікація, яка є природним наслідком ринкового капіталізму, створює потребу виготовляти спектр якостей для певного виду товару⁷¹⁵. Цей спектр не базується на варіації використання або володіння товаром відповідно до персональних потреб та інтересів індивідів. Радше, кожен стандарт якості призначений для його купівлі (або для того, щоб бути «доступним») відповідним класом доходів.

Це створює погану якість товарів для того, щоб задовольнити вимоги доступності для споживачів з низьким рівнем доходів, а отже, створює непотрібне марнування. В цій стратегічно новій стійкій моделі, товар не створюється для того, щоб бути «дешевим» за відносними стандартами просто для того, щоби він підходив нижчим класам демографічних купівельних моделей. В ПРОЕ не існує нижчих демографічних класів.

3) Усунення неефективності, яка характерна конкурентним практикам.

Конкуренція між бізнесами породжує чотири базові форми непотрібної неефективності, а це, своєю чергою, проявляється як марнотратство:

(a) Патентована несумісність споріднених компонентів товарів (відсутність стандартизації)

(b) Марнотратна різноманітність товарів однакової категорії, що випускається конкуруючими підприємствами

(c) Навмисне послаблення товару задля посилення обороту (заплановане застарівання)

(d) Характерні недоліки товару через пошук ефективності витрат (внутрішнє застарівання)

Що стосується пункту (a), то в стійкій економіці буде існувати універсальна стандартизація всіх споріднених категоріальних компонентів там, де це є можливим. В 1801 році, чоловік на ім’я Елі Вітні був, можливо, першим, хто застосував стандартизацію практичним чином. Він виробляв мушкети і в ті часи не було можливості заміняти частини різних мушкетів, навіть незважаючи на те, що вони були однаковими в загальному дизайні. Якщо якась частина мушкета ламалася, вся рушниця ставала непотрібною. Вітні розробив інструменти, і з 1801 року всі частини були повністю взаємозамінними.

Хоча сьогодні більшість вважає цю ідею здорового глузду продуктивною серед глобальної промислової спільноти, увіковічення патентованих деталей компаніями, які хочуть, щоби споживач докупляв будь-які необхідні деталі напряму від них, ігноруючи можливість сумісності з іншими виробниками, створює не лише велике марнотратство, але й також великі незручності.

Так само, що стосується пункту (b), в сучасній моделі постійно породжується марнотратна різноманітність категоріальних товарів, що створюється конкуруючими підприємствами. Водночас, як це є менш очевидним для багатьох, загальна конкурентна природа ринку продовжує утримувати нові ідеї невидимими від конкурентів впродовж їх розвитку. Потім товар, який ймовірно має певні загальні покращення відповідних характеристик, виробляється для купівлі. Як тільки ця характеристика потрапляє на ринок, потім пізнається та оцінюється конкуруючими підприємствами і гонка подальших покращень рухається далі, назад-вперед.

Багато хто стверджує, що ця «творча війна» є рушійною силою розвитку та інновацій відповідного продукту або результату, однак, негативним та непотрібним наслідком є швидке, марнотратне фізичне застарівання, характерне для кожного «циклу» виробництва. Інакше кажучи, якщо однією компанією були досягнуті покращення видатної характеристики стільникового телефону, інша компанія на етапі основного релізу, яка вже почала масове виробництво своєї версії телефону без цього удосконалення, негайно створює стан застарівання, результатом чого є менш оптимізовані продукти, чому можна було б запобігти якби виробники працювали разом, як одне промислове ціле замість того, щоб приховувати прогрес та конкурувати.

Так само суперечливим є те, що лише через ціну та моделі споживчого інтересу можна досягнути визначення того, що має «попит», а що ні. Адже правда полягає в тому, що можна досягнути більш швидкої комунікації між механізмом розробки та споживачами⁷¹⁶. Це є шлях обійти техніку схвалення чи відкидання через «ціну-попит», що є також марнотратним, оскільки це в багатьох випадках вимагає появу виробництва до повного розуміння справжнього попиту.

Зрештою, глобально взаємопов’язана система проектування та виробництва орієнтована не на конкуренцію, у якій дані знаходяться у спільному користуванні, з часом сприяла би можливості передбачати покращення компонентних характеристик. Це означає, що індустрія змогла б зрозуміти, які зміни очікуються, базуючись на прогресивних тенденціях та проектувати більш ефективно в очікуванні цих прийдешніх змін.

Що стосується пункту (с) або того, що називається «заплановане застарівання», то інтерес у тому, щоби продукт ламався або був менш оптимізованим, аби мотивувати повторну покупку того ж базового товару. Практика навмисно розробленого застарівання була прихованою частиною індустріального підходу із середини ХХ століття, коли інтерес в створенні економічного зростання був високим⁷¹⁷.

У ПРОЕ цей інтерес вилучається, оскільки не існує ринкового стимулу до переслідування повторних покупок, а тому тут можуть бути застосовані більш оптимізовані стратегії ефективності, міцності та стійкості.

Що стосується пункту (d) або, як тут його названо, «внутрішнього застарівання», то вся конкуренція за долю ринку намагається зменшити вартість виробничих факторів до будь-якого можливого рівня для того, щоби залишатися доступним на ринку, а отже – щоб умовити споживачів купити одну версію або «бренд» одного товару замість іншого. Це проявляється в американській ринковій культурі як «виробляти якомога кращі товари за якомога нижчими цінами».

Ця властива для пошуку зниження витрат неефективність систематично створює менш ефективні в технічному сенсі товари під час виробництва, негайно. Економія при проектуванні та виробництві заради збереження грошей може розглядатися як «економічно ефективна» в ринковому контексті, але очевидно це є економічно неефективним у реальному світі (фізичному контексті), оскільки з часом це створює непотрібне марнотратство. Тут ми не намагаємося сказати, що немає меж оптимізації виробництва, враховуючи той факт, що справжнє проектування може відбуватися лише загалом, з урахуванням стану ресурсів у будь-який певний момент часу та пов’язаних з цим обмежень. Тут мова йде про те, що використання звичайної «ефективності витрат», орієнтованої на прибуток для обмеження якості продукту, є повністю ненауковим методом для прийняття рішень такого типу.

4) Ліквідація відносин власності, які створюють ізоляцію у користуванні, на користь спільному доступу.

Як було показано на попередньому прикладі, що стосувався автомобілів та часу їх використання, в ПРОЕ система власності замінюється на систему доступу, яка створює більш гнучкі засоби для товарів спільного використання, які не потрібні на постійній основі одній людині. Загальнопоширеними прикладами можуть бути житло для відпочинку, транспорт, сезонне обладнання, інструменти, обладнання для виробництва і тому подібне.

Окрім загального скорочення виробництва на одиницю корисного часу на людину, це може сприяти більшим формам ефективності так само, як і зручності. Ми можемо уявити собі, наприклад, як подорожі аеропортами або залізницею перепроектовуються таким чином, щоби сприяти доступу до різноманітних товарів локально і в таких масштабах, що ідея «пакування» валіз стане просто не потрібною. Лише одна ця, на перший погляд, незначна зміна позитивно вплинула би на черги та зберігання речей при транзиті, техніку для обробки багажів і так далі. При детальному розгляді виявляється, що кількість полегшень є насправді великою.

Одяг, інструменти комунікації, розважальні товари (й чимало іншого) можна зробити доступним в аеропорту призначення або аналогічній будівлі по прибуттю. Хоча це є чужою для багатьох ідеєю, особливо враховуючи «персоналізовано» орієнтовану природу нашої культури, проте зменшення тиску, коли нема необхідності тягнути великі сумки і тому подібне, може змінити теперішні цінності, враховуючи збільшення полегшень. В будь-якому випадку, все це зводиться до персонального вибору. В абстракції, людина буквально може жити без необхідності переміщувати майно взагалі, пересуваючись по світу за своїм бажанням, без орієнтованих на власність незручностей.

Знову ж таки, полегшення засобів доступу, де речі можуть поділятися, зробить можливим отримання набагато більшої користі з товарів, разом з пропорційним зменшенням у виробництві, що в іншому випадку було би неможливим у сучасній моделі. ПРОЕ шукає можливості створення достатку доступу, а не достатку власності.

Важливо також наголосити, що власність – це не емпірична концепція. Нею є тільки доступ. Власність – це протекціоністська вигадка. Доступ є реальністю людських та соціальних умов. Для того, щоби людина насправді «володіла», скажімо, комп’ютером, вона повинна була б особисто прийти до технологічних ідей, які дозволили цьому комп’ютеру працювати разом з ідеями, які містять в собі інструменти для його виробництва. Це в буквальному сенсі є неможливим. Насправді не існує такої речі, як емпірична власність. Є лише доступ та спільне користування, незалежно від того, яка соціальна система при цьому використовується.

5) Основана на проектуванні переробка є обов’язковою технічною умовою, що стимулюється максимізацією повторного використання ресурсів.

Всупереч нашим помислам, у природі не існує відходів. Людство приділяє дуже мало уваги ролі матеріальної регенерації і тому, як всі наші практики проектування повинні це враховувати.

Найвищий ступінь такої переробки буде поступово з’являтися у формі нанотехнологій. Вони поступово сприятимуть здатності створювати товари, починаючи з атомного рівня, і так же розбирати ці товари назад, до рівня сировинних атомів. Звісно, коли цей підхід з’являється на шляху до майбутнього, тут не йдеться про те, що ця нанотехнологія є для нас так само необхідною зараз, аби бути успішно регенеративними або забезпеченими.

Індустріальна переробка – радше об’єкт пізнішого розгляду, ніж об’єкт фокусування. Компанії продовжують, наприклад, нерозсудливо покривати матеріали певними хімікатами, які насправді спотворюють властивості самого матеріалу, роблячи цей матеріал менш придатним для сучасних методів переробки. Загалом, стратегічна переробка є головним першоджерелом для підтримки достатку. Кожне звалище на Землі – це лише марнування потенціалу.

Закон збереження маси гласить, що в будь-якій системі, де переміщення матерії та енергії є закритим, маса системи повинна залишатися постійною протягом усього часу, оскільки системна маса не може змінюватися кількісно, якщо до неї нічого не додається або з неї нічого не видаляється. Кількість маси «зберігається» протягом усього часу. Цей закон природи означає, що маса не може ані створюватися, ані знищуватися. Використання ресурсів людським суспільством краще за все розглядати як процес розумної реорганізації, а не як «використання» та «відкидання».

6) Використання матеріалів на певну одиницю продукції стратегічно розраховуються задля того, щоби забезпечити використання найбільш сприятливих та відомих матеріалів, кількість яких достатня.

В есе «Індустріальне управління» описуватиметься детальніше, як створюється нова модель оцінки, що орієнтується на матеріали, базуючись на певних параметрах ефективності. Двома критичними параметрами є матеріальна «сприятливість» та загальний стан «достатку» матеріалу.

Сприятливість означає те, наскільки відповідним є запропоноване використання, зважаючи на властивості матеріалу. Достатність стосується того, скільки цього матеріалу є доступним, а отже – й стану його дефіциту. Коли скласти це все разом, то Ви зважуєте величину сприятливості з величиною, яка характеризує доступність матеріалу та вплив, який він справляє порівняно з іншими матеріалами, які можливо є більш або менш сприятливими та перебувають у більшому чи меншому достатку. Інакше кажучи, це порівняння синергетичної ефективності, яка забезпечує оптимальне для свого призначення використання матеріалів.

Можливо, найкращим прикладом цього є будинок або будівництво житла. Загальнопоширене використання деревини, цегли, гвинтів та деталей, які є типовими для звичайного будинку, є неефективним, порівнюючи з більш сучасними, спрощеними заводськими або формованими матеріалами.

Традиційний будинок на 2000 квадратних футів потребує близько 40-50 дерев. Порівняйте це з будинками, які можуть сьогодні створюватися завдяки таким заводським процесам, як формова екструзія з простими екологічними полімерами, бетоном, а також іншими легкими у формуванні та рухомості методами. Такі нові підходи мають дуже малий екологічний слід, порівнюючи з вирубуванням нами світових лісів задля деревини. Спорудження будинків – одне з найбільш інтенсивних та марнотратних, у контексті використання ресурсів та індустріальних методів.

7) Сприятливість дизайну до автоматизації праці.

Що більше ми адаптуємося до поточного рівня швидкісних, ефективних виробничих процесів, то більший достаток ми можемо створити. Значна кількість виробничих підходів, зазвичай, поділяє працю на три категорії: збирання людиною, механізація та автоматизація. Збирання людиною – це ручне виробництво. Механізація – використання машин для допомоги робітникам. Автоматизація – це відсутність людського втручання в процес.

Уявіть, якщо Вам потрібен стілець і є три варіанти дизайну. Перший є складним та комплексним, і на цей момент може бути зроблений лише вручну. Другий є більш модернізованим, його частини здебільшого виготовлені машинами, але наприкінці вони все ж повинні складатися вручну. Третій – це стілець, який виготовляється єдиним машинним процесом, все повністю автоматизовано.

Останній тип дизайну стільця був би метою проектування у цьому новому підході. Тут потрібно скоротити численність необхідних конфігурацій автоматизованих машин. Уявіть собі, що Вам потрібен завод, оснований на роботизованих технічних процесах, який зможе виготовляти не тільки автомобілі, він буде здатним виготовляти практично будь-який вид індустріальних машин чи товарів, які сумісні з тим же базовим набором сировинних матеріалів. Це значно збільшило б рівень продуктивності.

Найлегший спосіб зрозуміти цю тенденцію спрощення – це розглянути силу цифрового програмного забезпечення і того, як одна частина апаратних засобів (тобто, комп’ютера) може тепер служити великій кількості запрограмованих ролей. Найкращим прикладом такої «дематеріалізації», як її можна назвати, є сучасний мобільний телефон. Завдяки широким програмним додаткам, що доступні для таких «розумних телефонів» (англ. «smart phones»), від медичних вимірювань до повних музичних синтезаторів, функціональність цих маленьких комп’ютерів, які поміщаються в одній руці, на сьогодні дозволяє виконувати майже незліченну кількість ролей.

Колись давно, до цифрової ери, такі ролі потребували зазвичай одну апаратну конфігурацію для кожної окремої задачі. Тепер будь-яка базова операційна система може приводити в дію надзвичайно велику кількість запрограмованих функцій, що містяться в одному маленькому пристрої. Ця логіка застосовується до характеру фізичного машинного виробництва, оскільки це лише справа часу – коли акт виробництва широкого ряду товарів зможе виконуватися маленькими, модульними механічними системами, рівно так само, як цифрова операційна система може керувати майже незліченною кількістю запрограмованих функцій.

8) Супутні проблеми, які були результатом попереднього неефективного економічного процесу, зменшуються або повністю усуваються.

Ця ідея часто є важкою для розуміння, оскільки ланцюг причинності, який є результатом єдиної загальної неефективності, може бути досить широким та складним. Наприклад, вирішення однієї лише проблеми з дефіцитом питної води має величезний потенціал для попередження хвороб. Масштаби праці та ресурсів, які були використані на лікування цих хвороб, можуть знайти інше застосування. Таке ж становище із достатком енергії, оскільки вона є двигуном всієї людської діяльності. Чистий, надійний, відновлювальний стан абсолютного достатку енергії створив би величезний ефект у виробництві та достатку виробничої потужності для майбутнього суспільства.

Окрім того, намагання задовольнити людські потреби та усування професій пов’язаних з «працею заради прибутку», які часто не мають реальної технічної функції, призвело би до нових можливостей в освіті, що посилювалося би стимулом до переслідування персонального інтересу, а отже, з’явилася б свобода від тиску, який відволікає від сфери інтересу, оскільки сама соціальна модель уже подбала би про питання виживання та добробуту. Важко собі уявити вибух креативності, який стане можливим, коли цей тиск буде усунутий і суспільство отримає змогу ясно мислити.

9) Посилення «групового мислення», яке означає комунікацію між людьми та загальне користування ідеями, призведе до постійного пришвидшення прогресу.

Так само, як і в попередньому пункті, Інтернет став потужним інструментом для досліджень та розвитку ідей. Дослідження та розробки «з відкритим кодом» (англ. «open-source») отримують достатньо багато уваги сьогодні, та зараз ми сфокусуємося на можливості використання комунікативної сили Інтернету для створення глобального діалогу про будь-яку певну технологію або ідею, що буде сприяти такому типу інтерактивного розвитку, який ми ніколи до цього не бачили.