-Науковий світогляд-

«Майже кожна важлива систематична помилка, яка тисячі років вводила людей в оману, покладалася на практичний досвід. Гороскопи, заклинання, віщуни, магія, чаклунство, лікування до появи сучасної медицини за допомогою знахарства та інших медичних практик – за минулі століття все це міцно закріпилося в свідомості публіки завдяки своїм передбачуваним практичним успіхам. Науковий метод був винайдений саме з метою висвітлення природи речей за більш точних контрольованих умов та більш суворих критеріїв, що притаманні ситуаціям, створеним практичними проблемами»²⁷

- Майкл Полань’ї

Загалом кажучи, еволюцію людського розуміння можна розглядати як рух від поверхневих спостережень, сприйнятих п’ятьма обмеженими фізичними органами чуття, які «інтуїтивно» фільтруються нашими освітніми рамками та ціннісними характеристиками певного часового періоду, до технік об’єктивного вимірювання та методів аналізу, які саморозвиваються і працюють над отриманням (або розрахунком) результатів через випробування та перевірку доказів, шукаючи підтвердження через еталон наукового причинно-наслідкового зв’язку – причинності, яка, як виявляється, містить в собі фізичні характеристики того, що ми називаємо самою «природою». «Закони природи» нашого світу існують незалежно від того, визнаємо ми їх чи ні. Ці природні закони нашого всесвіту існували задовго до того, як людство еволюціонувало до здатності їх розпізнавання, і хоча ми можемо дискутувати щодо того, наскільки насправді точна наша інтерпретація цих законів на нинішній стадії нашої інтелектуальної еволюції, існує достатньо доказів, які показують, що ми насправді пов’язані статичними силами, які мають притаманну їм вимірну, визначену логіку.

Величезні досягнення та інтелектуальна цілісність, помічені в математиці, фізиці, біології та інших наукових дисциплінах, доводять, що ми, як вид, поступово усвідомлюємо процеси природи, а зростання нашої винахідливості у справі перевершення, підкреслення або придушення таких природних процесів підтверджують наш прогрес у їх розумінні. Світ навколо нас сьогодні переповнений матеріальними технологіями та винаходами, які змінюють світ. Це є запорукою доцільності наукового процесу та його можливостей.

На відміну від історичних традицій, де існують певні застої у віруваннях людей (і для типових релігійних догм це все ще норма на сьогодні), таке визнання «законів природи» включає характерні риси, які глибоко суперечать прийнятій стабільності вірувань, котрі багато хто вважає священними.

Як згодом йтиметься в цьому есе в контексті «появи», фактом є те, що, зважаючи на наше сприйняття та знання, просто не може існувати єдиних чи статичних інтелектуальних висновків, за винятком (як парадоксально це не звучало б) самого еталону мінливості такої різноманітності та її адаптації.

Це частина того, що можна назвати науковим світоглядом. Одна справа, коли ми застосовуємо техніку наукового аналізу в окремих ізольованих випадках. Як, скажімо, у випадку з логікою, яку ми можемо застосовувати для оцінки й випробування структурної цілісності будинку при його будівництві. Інша справа, коли універсальна доцільність таких причинно-наслідкових методів аналізу фізичного походження застосовується до всіх аспектів нашого життя. Альберт Айнштайн одного разу сказав: «Що далі просувається духовна еволюція людського виду, то більш певним мені здається, що дорога справжньої релігійності лежить не через страх життя, чи страх смерті та сліпу віру, але через прагнення раціональних знань»²⁸.

У той час, як циніки науки намагаються звести її доцільність до ще однієї форми «релігійної віри», принижують її точність «холодністю» або «бездуховністю», або навіть демонструють наслідки застосованих технологій з гіршої сторони – наприклад, створення атомної бомби (яка насправді є показником спотворення людських цінностей, а не інженерії), – ніхто не ігнорує неймовірну силу, яку дає людській расі цей підхід до розуміння й приборкання реальності. Жодна інша «ідеологія» не могла настільки наблизитися до зіставлення тих прогнозних та утилітарних вигод, які надає цей метод.

І все ж це не означає, що в світі вже не поширене активне культурне заперечення її актуальності. Наприклад, коли йдеться про теїстичні вірування, часто спостерігаємо деструктивні тенденції, які намагаються піднести людину над такого роду «простою механікою» фізичної реальності. Тут мають на увазі припущення, що ми, люди, є «особливими» з якихось причин, і що, можливо, є якісь сили (наприклад, втручання «Бога»), які здатні відмінити закони природи, роблячи їх менш важливими, ніж, скажімо, покірність Божій волі тощо. На жаль, в культурі все ще має місце величезна людська зарозумілість, яка без будь-яких доказів, що підлягають перевірці, вважає, нібито людина існує окремо від інших явищ, і що вважати себе поєднаним або навіть продуктом природних наукових сил є приниженням людського життя.

Водночас існує й тенденція щодо того, що називається «метамагічним»²⁹ мисленням, яке може розглядатися як один із шизофренічних видів розладу особистості, коли фантазії та легкі галюцинації допомагають посилити хибні припущення щодо причинно-наслідкових зв’язків цього світу, при цьому ніколи не застосовуючи всю строгість наукового методу. Наука потребує перевірки та повторного відтворення результатів, щоб вважати їх правдивими, а багато вірувань «нормальних», здавалося б, людей сьогодні існують поза цією вимогою. Із цим типом забобонного мислення часто пов’язують і культурну концепцію «Нью-ейдж», яка стоїть осторонь від традиційних релігій³⁰.

Оскільки вкрай важливо, щоб суспільство було обізнаним щодо мінливості наших висновків загалом, ми, відтак, повинні зберігати креативний, вразливий стан розуму щодо всіх постулатів. Визнання таких постулатів можливе лише через вимірну логічність, а не через прийняття бажаного за дійсне або езотеричну чарівність.

Такі непідтверджені ідеї та припущення створюють систему відліку, яка часто забезпечена «вірою»³¹, а не здоровим глуздом. Відтак дуже важко сперечатися з ким-небудь про заслуги віри, оскільки правилам віри властиво заперечувати саму значимість аргументу. Все це – частина того скрутного становища, в якому людське суспільство сьогодні існує: чи будемо ми просто вірити в те, чому нас традиційно вчить наша культура, чи будемо випробовувати та перевіряти ці вірування на фізичну реальність навколо нас, щоб зрозуміти, чи є вони дійсно правильними?

Наука безсумнівно зацікавлена в останньому. Вона нічого не вважає священним і завжди готова виправити попередні хибні висновки, коли з’являється нова інформація. Для того, щоб прийняти такий відносно мінливий, але в той же час вкрай життєздатний та продуктивний підхід, для чийогось повсякденного світогляду потрібна зовсім інша сприйнятливість – така, що містить в собі уразливість, а не впевненість.

За словами професора Френка Л. Г. Вульфса (відділ фізики та астрономії університету Рочестера, Нью-Йорк), «в наукових колах кажуть, що теорії ніколи не можуть бути доведені. Вони можуть бути лише спростовані. Зажди існує ймовірність, що нове спостереження чи новий експеримент будуть конфліктувати зі старою теорією»³².

Поява

Основа основ наукового методу – скептицизм та уразливість.

Наука цікава своїм щонайтіснішим наближенням до правди, яку вона може знайти. Оскільки немає нічого, що наука визнавала б однозначно і беззаперечно, це означає, що фактично все, що ми знаємо, буде з часом переглянуто, коли з’явиться нова інформація.

Більше того: те, що сьогодні здається надуманим, неможливим або навіть «забобонним», у свій кульмінаційний момент може виявитися корисним і життєдайним для розуміння в майбутньому – після підтвердження своєї достовірності. Його впровадження засвідчує появу думки або навіть появу «істини», якщо хочете. Поверхневий аналіз історії виявляє цілий спектр поведінки і практик, які постійно змінюються, оскільки ґрунтуються на знаннях, що постійно оновлюються. Визнання цього явища – критичне для прогресу людства.