На завершення

Ще багато можна сказати про багаторівневу боротьбу, що триває на планеті Земля і стосується переважно інституційного утримання фінансової та ринкової влади. Ця тема послідовно простежується і домінує на всіх рівнях – від фізичного насильства до тонкої правової маніпуляції. Можна навіть стверджувати, що ведеться війна проти самого прогресу, оскільки усталені корпоративні інститути, які утримують вагому частку ринку в певній галузі, будуть намагатися жорстоко закрити все, що може з ними конкурувати, навіть якщо продукт прогресивно кращий чи стійкіший у своїй корисності⁴⁸⁰. За нинішніх умовах капіталістична система не заохочує будь-які зміни і сам прогрес, оскільки вони часто завдають клопоту усталеним інститутам. Наглядним прикладом є неймовірно низькі темпи застосування нових стійких удосконалених технологічних методів⁴⁸¹.

На корпоративному рівні триває не лише постійна війна задля усунення конкуренції, але й широко поширена експлуатація суспільства загалом. Адам Сміт відзначив це у своїй роботі «Багатство народів»: «Поза тим, інтерес торговців у будь-якій особливій галузі торгівлі або виробництва завжди, до певної міри, відрізняється від інтересу суспільства і навіть суперечить йому… Інтерес торговців завжди полягав у зменшенні конкуренції… Але зменшення конкуренції… може призвести лише до надання торговцям можливості задля збільшення їхнього прибутку стягувати абсурдні збори з решти своїх побратимів-громадян»⁴⁸².

На національному рівні «мир» сьогодні здається лише паузою між конфліктами на сцені глобальної цивілізації. Практично постійно десь іде війна, а коли її нема, більшість урядів зайняті створенням більш прогресивної зброї та/або продажем старої зброї іншим країнам, які поводяться так само. Все це відбувається не лише під приводом оборони, але також заради «хорошого бізнесу»⁴⁸³. Навіть самі народи прийняли форму класової ієрархії, фактично погодившись, що домінантні народи «першого світу» підкорюють собі бідні народи «третього світу». В історичній літературі можна знайти загальноприйняті градієнтні терміни, як, наприклад, наддержави, держави, субдержави та васальні країни, які описують національну класову ієрархію, та структурні механізми, які надають форму цьому градієнтові й не дуже відрізняються у своїх намірах від тих, які тримають у порядку соціальні класи.

Наприклад, у той час, як описана вище система кредиту та боргового відсотка дуже добре справляється з підтримання гнітючого тиску на нижчі класи, структурно обмежуючи їхній добробут та соціальну мобільність, такий самий ефект дають репресії країни через Світовий банк чи Міжнародний валютний фонд⁴⁸⁴. Навіть Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, вказував на це у своїй заяві: «Існує два шляхи завоювати і поневолити країну. Перший – це меч. Другий – це борг»⁴⁸⁵.

У широких масштабах війна ведеться проти вирішення проблем та людської гармонії. Воюють проти балансу сил та соціальної справедливості. Ця війна, по суті, є боротьбою з інститутом економічної рівності^{486 487}. За словами Луї Брандейса, колишнього члена Верховного суду, «ми можемо мати демократію в цій країні або ми можемо мати величезні багатства, сконцентровані в руках невеликої групи людей, але ми не можемо мати і те, й інше одночасно»⁴⁸⁸.

У всьому світі люди сьогодні говорять про потребу рівності. Більшість грамотних людей не толерують статеві чи расові упередження. Ідеї сексизму чи расизму починають викликати глибоку відразу, навіть якщо не так давно такі культурні погляди у Західному світі вважалися «нормою». Почав формуватися еволюційний курс, який прагне урівноважити суспільство, що, за своїм визначенням, і є базовим проявом «демократії».

Проте справжній контекст найбільш гнітючої форми відокремлених людських страждань значною мірою залишається прихованим. Сьогодні людину найбільше пригнічують не через расу, стать чи віровчення, а через інститут класу. Розподіл на «багатих» і «бідних» (своєрідний неорасизм) – ця ідеологічна і, фактично, структурна форма гноблення в надзвичайно потужній та руйнівній формі дискримінує і розділяє людський вид.

За широкого розгляду ця багатовимірна війна – реальна війна світу з самим собою – абсолютно неприйнятна. Враховуючи постійне загострення найпоширеніших соціальних проблем, стає дедалі очевиднішим, що етос повсюдної конкуренції та вузького самозбереження за рахунок інших – на персональному, корпоративному, класовому, ідеологічному чи національному рівнях – не буде джерелом якихось конструктивних рішень чи довготермінового людського процвітання. Щоб подолати ці соціологічні тенденції, слід прийняти новий тип мислення, і в основі таких суттєвих культурних змін лежить зміна самих соціально-економічних передумов.