Імперська війна: джерело

Тепер, коли традиційні пропагандистські ілюзії на захист актів організованого вбивства людей та крадіжки ресурсів скасовані, а пусті припущення на кшталт патерналістичний патріотизм, честь та протекціонізм розвінчані, ми можемо побачити, що війна насправді – це характерна риса, властива власницькій бізнес-системі, що живиться дефіцитом. Було б неправильно стверджувати, що війна є продуктом капіталізму сама по собі, оскільки практика війни значною мірю передує капіталізму. Тим не менше, коли ми розкладемо на складові самі передумови, то побачимо, що війна – це незмінна ключова риса капіталізму, оскільки вона є просто складнішим проявом тих самих розбратних, конкуруючих, архаїчних цінностей і практик.

Як одна корпорація конкурує з іншими корпораціями задля прибуткового виживання, незмінно прагнучи до монополії та утворення картелів, коли це можливо, всі уряди на планеті фундаментально виходять з тих самих передумов, що в результаті є тими самими формами виживання. Якщо брати Америку як приклад для дослідження, то у 2001 році країна отримала близько 2,3 трильйонів доларів США завдяки самим лише надходженням з федеральних прибуткових податків⁴¹⁵. Ці надходження дуже важливі для роботи структури, яку можна назвати бізнес-інститутом під назвою «Америка», – так само, як річний прибуток компанії Microsoft впливає на її здатність функціонувати. Америка, разом з усіма зареєстрованими підприємствами, які існують у її внутрішній узаконеній мережі і які можна розглядати в якості допоміжних для батьківського інституту, який ми традиційно називаємо «уряд США», насправді є корпорацією за своєю формою та функціями.

Тому всі дії уряду США, як і дії всіх інших конкуруючих урядів у світі, природно повинні мати гостру ділову хватку. Проте що відрізняє цю «батьківську корпорацію» (Америку) від її дочірніх секторів (корпорацій), то це рівень її можливостей оберігати себе та зберігати свою конкурентну перевагу. Необхідність оберігати головні рушії своєї економіки є критичною, а поверхневий огляд історії того, як США змогли здобути й утримати свій статус глобальної «імперії», чітко вказує на цю ділову хватку. Її прояви мало чим принципово відрізняється від того, як певні корпорації намагаються здобути комерційну монополію. Лише в цьому випадку ідеал глобальної монополії (імперії) не обмежений правовими мандатами – як у випадку з корпораціями, щодо яких, зазвичай, діють внутрішні правові обмеження, – він рішуче втілюється на арені імперської війни.

По суті, досить цікавим, хоч і очікуваним, є те, що сам акт такого самозбереження через військову міць став дуже прибутковою бізнес-авантюрою, яка часто поліпшує економічний стан держави, а отже приносить прибуток її корпоративним складовим. Сьогодні ми можемо поширити ці економічні вигоди до масштабних військових видатків^{416 417} – разом із відновленням знищених війною територій комерційними дочірніми підприємствами держав, що здійснюють завоювання⁴¹⁸, повільним проштовхуванням цілісності країни через торгові тарифи, санкції та накладання боргу з метою закабалення населення задля вигоди трансконтинентальних індустрій^{419 420} та багатьма іншими сучасними звичаями «економічної війни».

Мабуть, найкраще цей момент описав один із найзаслуженіших армійських офіцерів американської армії ХХ століття генерал-майор Смедлі Д. Батлер⁴²¹ – автор відомої книги «Війна – це рекет» (англ. «War is a Racket»), що вийшла після Першої світової війни. У ній він пише про війну як бізнес таке: «Війна – це рекет. Вона завжди ним була. Це, можливо, найдавніший, найприбутковіший та, безперечно, найбільш порочний рекет. Тільки його здійснюють у всесвітніх масштабах. І прибуток від нього обчислюється в доларах, а витрати – у життях»⁴²².

У 1935 році він написав таке: «Я витратив 33 роки і чотири місяці на активну військову службу, і впродовж цього періоду більшість свого часу я працював висококласним «викидайлом» на службі у великого бізнесу, Уолл-стрит та банкірів. Якщо коротко, то я був рекетиром, гангстером капіталізму. У 1914 році я допоміг зробити Мексику, зокрема Тампіко, безпечною для американських нафтових інтересів. Я допоміг зробити Гаїті та Кубу зручним місцем для хлопців з Національного Сіті-банку (англ. «National City Bank»), щоб вони пожинали там свої прибутки. Я допоміг зґвалтувати півдюжини республік Центральної Америки заради прибутків Уолл-стрит. Я допоміг зачистити Нікарагуа для Міжнародного банкірського дому братів Браунів у 1902-1912 роках. Я приніс світло в Домініканську республіку заради американських цукрових інтересів у 1916 році. Я допоміг зробити Гондурас комфортним для американських фруктових компаній у 1903 році. У Китаї в 1927 році я допомагав приглядати за тим, щоб туди безперешкодно змогла зайти компанія «Standard Oil». Озираючись на все це, я міг би дати Аль Капоне кілька порад. Найбільше, на що він спромігся, – це здійснювати рекет у трьох районах. Я ж діяв на трьох континентах»⁴²³.

Джон А. Гобсон (1858-1940) у своїй монументальній роботі «Імперіалізм: дослідження» (англ. «Imperialism: A Study») описує цю тенденцію як «соціальний паразитичний процес, за яким грошовий інтерес у межах держави, узурпуючи кермо влади, здійснює імперську експансію для того, щоб прикріпити економічних паразитів до іноземних тіл, аби висмоктувати їхнє здоров’я заради підтримки внутрішньої розкоші»⁴²⁴.

Сьогодні багато хто може говорити про такі акти зловживання, як «корупція», але ці міркування не виправдовують себе, якщо розглянути проблему ширше. Такі етичні й моральні аргументи, як «чесно» та «нечесно», не мають переконливої цілісності в межах системної структури, яка властива для капіталізму. Це одна з прикрих помилок розуміння серед тих, хто досить активно поширює ідеї «світового миру» або присвячує себе «анти-війні», однак при цьому захищає конкурентну ринкову модель. Іншими словами, «світовий мир» просто неможливий у межах прийнятої на цей момент моделі економічної практики.

Кожен етап існування глобального капіталізму, починаючи від його започаткування в Європі, був пов’язаний з тотальним насильством, експлуатацією та підкоренням. Європейський колоніалізм⁴²⁵, захоплення африканських «рабів» задля експлуатації та продажу, насильне підкорення незліченної кількості колоніального населення, а також створення привілейованих святилищ спекулянтів та надання влади багатьом бізнес-підприємствам, які були створені державою або перебувають під її захистом, лише поверхнево описують його характер, що виступає в якості мислення «воєнної системи».

Торстейн Веблен у 1917 році показав прямий зв’язок із тим, що він називає «грошовою», або монетарною основою війни: «У той час, як ведуться суперечки, стає очевидним, що збереження чинного грошового закону та порядку, з усіма їхніми інцидентами власності та інвестування, є несумісним із неворожим станом миру та безпеки. Ця схема інвестування, бізнесу та [індустріального] саботажу буде мати помітно більше шансів на виживання в довгостроковій перспективі, якщо будуть підтримані нинішні умови воєнної підготовки та національної «небезпеки», або якщо прогнозований мир буде залишатися в певному проблемному стані, достатньо ризикованому, щоб підтримувати пильність національної ворожості…»⁴²⁶. «Отже, якщо укладачі цього миру в цілому схильні певною мірою шукати примирливі умови, за яких мир, імовірно, міг би стати довготривалим, частиною їхніх намагань від самого початку, очевидно, мало б бути здійснення певних заходів для поточного послаблення та поступового скасування прав власності та цінової системи, в якій ці права набувають чинності»⁴²⁷.

Подальші докази такого контексту можна знайти в сучасніших формах непрямого насильства. Вони включають вже згадувані підходи до «економічної війни», які самі по собі можуть служити у якості повноцінних актів агресії, або ж бути частиною процедурної прелюдії до традиційних воєнних дій. Прикладами цього можуть виступати торгові тарифи, санкції, примусові кредити та багато інших, менш відомих, прихованих методів послаблення країни⁴²⁸.

Такі глобальні фінансові інститути, як Світовий банк та МВФ мають за собою потужні узаконені державні (а відтак і бізнесові) інтереси. Вони мають повноваження давати в борг тим країнам, які перебувають у «скрутному економічному становищі», за рахунок якості життя цивільного населення цих країн, часто беручи в заставу їхні природні ресурси або різні галузі промисловості через вибіркову приватизацію або в інший спосіб, що може настільки послабити можливості країни, що вона стає залежною від інших задля вигоди комерційних аутсайдерів⁴²⁹.

Це просто більш завуальований спосіб підкорення порівняно з тим, що ми бачили у випадку з імперіалістичною експансією Британської імперії через її «Ост-Індську компанію» – комерційну силу, яка отримувала вигоду з новозахоплених регіональних ресурсів та праці в Азії у XVII столітті⁴³⁰. На відміну від експансії Британської імперії, експансія Американської імперії відбувалася не лише завдяки воєнним діям, хоча великою мірою вони все ще мали місце у глобальних масштабах⁴³¹. Скоріше, загальнопоширеним стало використання комплексних економічних стратегій, які підпорядковують інші країни економічним та геоекономічним інтересам США⁴³².