-Структурний класизм, держава та війна-

«Людина – це єдиний патріот. Вона відділяється у своїй країні, під своїм прапором і глузує над іншими народами; тримає під рукою велику кількість одягнених у форму вбивць, щоб загарбувати шматки країн інших народів та не дозволяти їм загарбати свою. А в перервах між такими кампаніями вона змиває кров зі своїх рух і впроваджує «всесвітнє братерство народів» – своїм язиком»³⁸⁷

- Марк Твен

Загальний огляд

Конфлікти між людьми були постійною характерною рисою суспільства від початку писемної історії. У той час, як їх виправдання варіювалися від припущень про незмінну людську схильність до агресії та територіальності – до релігійних припущень про дію таких поляризованих метафізичних сил, як сили «добра» і «зла», історія свідчить, що випадки конфлікту назагал раціонально взаємопов’язані з умовами навколишнього середовища та/або з культурними умовами. Починаючи від негайної, викликаної страхом, стресової реакції, що проявляється у нашій схильності «бити або тікати»³⁸⁸, до спокійного, чітко прорахованого планування національної війни, такі конфлікти завжди мають свої причини, а загальне зацікавлення громадськості у зменшенні таких конфліктів безумовно потребує, щоб ми оцінили їх причинність максимально глибоко, аби знайти реальне рішення.

У цьому есе буде проаналізовано дві загальні категорії «війни» – «імперську війну» та «класову війну». Якщо на перший погляд вони здаються різними, то надалі буде аргументовано доведено, що базовий психологічний механізм цих категоризацій однаковий. Крім того, буде показано, що чинні механізми «боротьби» насправді набагато оманливіші й прихованіші, ніж більшість людей можуть усвідомлювати. Назагал центральна теза полягає в тому, що джерело цих, здавалося б, незмінних реалій – у самих соціально-економічних передумовах, тобто в контексті певної посиленої психології, а отже в соціологічній схемі, а не у жорстких установках наших генів або у відсутності якихось моральних схильностей.

Іншими словами, ці сучасні реалії підживлюють не ідеологічно ізольовані групи на кшталт безсовісних урядів держав або якась винятково «жадібна» бізнесова ментальність, а, скоріше, найбільш фундаментальні, основні цінності, що притаманні, фактично, кожному, хто живе в нинішніх соціоекономічних умовах, які ми увіковічуємо як культурно «нормальні». Єдина відмінність – у рівні, на якому ці цінності приборкуються, та мета, задля якої це робиться.

Імперська війна: становлення держави

Неолітична революція, які відбулася близько 12 000 років тому³⁸⁹, стала ключовим поворотним моментом для людського суспільства, оскільки перенесла нас із «життя майже виключно за рахунок землі» – обмеженого природною регенерацією нашого навколишнього середовища, – до поступового контролю над навколишнім середовищем та маніпуляції ресурсами. Розвиток сільського господарства і створення інструментів для полегшення праці започаткували нинішню ситуацію, коли спектр людського потенціалу використання науки для зміни світу задля нашої ж користі стає фактично необмеженим³⁹⁰.

Попри те, ця повільна на початках технологічна адаптація привела в дію певні моделі та зміни, котрі, вірогідно, зумовили багато тих проблем, які ми сьогодні вважаємо загальнопоширеними. Прикладом може бути те, як дисбаланс, викликаний відносною бідністю та економічною стратифікацією, почали вважати очевидним наслідником цих нових можливостей. За словами невролога та антрополога, доктора Роберта Сапольскі, «мисливці-збиральники [мали] тисячі диких джерел їжі для свого виживання. Сільське господарство все змінило, створюючи переважну залежність від пари дюжин джерел їжі… Сільське господарство дало змогу створювати резерви із залишків ресурсів, а отже, це невідворотно привело до їх нерівномірного накопичення, стратифікації суспільства та утворення класів. Таким чином це уможливило виникнення бідності»³⁹¹.

Більше того, кочовий стиль життя мисливців-збиральників почав повільно заміщатися осілими, протекціоністськими племенами, а потім поступово – і локалізованими суспільствами міського типу. Річард А. Габріель у роботі «Коротка історія війни» писав: «Винайдення та поширення сільського господарства в поєднанні з одомашнюванням тварин у п’ятому тисячолітті до нашої ери визнані тими елементами розвитку, які позначили етап появи перших широкомасштабних, складних урбанізованих суспільств. Ці суспільства, що з’явилися майже одночасно близько 4000 років до нашої ери в Єгипті та Месопотамії, використовували кам’яні знаряддя праці, але протягом 500 років кам’яні інструменти і зброя були замінені бронзовими. З виробництвом бронзи настала революція у прийомах ведення війни»³⁹².

Це якраз той період, коли почала з’являтися та концепція «держави», яку ми знаємо сьогодні, а також формуються постійні «збройні сили». Габріель продовжує: «Ці ранні суспільства створили перші зразки державних урядових інститутів – спочатку в якості централізованих вождівств, а пізніше в якості монархій… У той же час, централізація вимагала створення адміністративної структури, яка змогла б спрямувати соціальну діяльність та ресурси на досягнення комунальних цілей… Розвиток центральних державних інститутів та адміністративного апарату невідворотно надав форму та забезпечив стабільність військових структур. Результатом стало розширення і стабілізація донедавна розрізнених і нестабільних каст воїнів… Близько 2700 років до нашої ери в Шумері вже була повністю сформована військова структура та регулярна армія, організована за сучасним принципом. Регулярна армія стала постійною частиною соціальної структури і була наділена міцним правом претензії на соціальну легітимність. Такою вона й залишилася з тих пір»³⁹³.