Індивідуальність та свобода

Люди надто часто говорять про «свободу» так, ніби це якийсь жест, який важко описати, а не зрима обставина нашого життя. Сьогодні ми постійно чуємо цю риторику в політичних та економічних правлячих колах, де створюються асоціації між «демократією» та цією «свободою» як на рівні традиційної практики голосування, так і на рівні переміщення самих грошей завдяки незалежній вільній торгівлі. Ці соціально-політичні меми також посилюються поляризацією, тож у зв’язку з цим часто використовують приклади пригнічень та втрати свобод і вольностей у попередніх соціальних системах для захисту чинного стану речей.

Творчі роботи філософів, митців та письменників, які мали вплив на просування різних ідеологічних понять такої «свободи» (часто за рахунок соціальної вразливості), збільшували цю догматичну поляризацію, що ще більше посилювало такі цінності³⁶⁹. Якщо коротко, то існує дуже багато страху та емоцій навколо поняття соціальних змін і того, як вони можуть вплинути на наше життя в плані свободи та індивідуальності.

Проте, якщо ми зробимо крок назад і подумаємо про те, що означає свобода окремо від наших культурних мемів, то побачимо, що поняття свободи, вірогідно, відносне, якщо брати до уваги людську історію, стандарти життя і навіть персональне його вираження. Тому для того, щоб з’ясувати, що таке свобода і як її охарактеризувати, нам потрібно дослідити її з: а) історичної точки зору; b) позиції її можливостей у майбутньому.

a) Історично головними проблемами були страх перед властяти та зловживання владою. Людська історія, зокрема, – це постійна боротьба за владу. Можна сказати, що людська історія, підживлювана глибоко конфліктними релігійними та філософськими віруваннями й цінностями, які проявлялися в нікчемному рабстві, приниженні жінок, періодичному геноциді, переслідуванні за єресь (свободу слова або, як називали це у всі часи, «вільнодумство»), божественних правах королів тощо, у цьому контексті є історією небезпечних, необґрунтованих забобонів, які стали священними через примітивні цінності та уявлення свого часу і реалізовувались за рахунок втрати людського добробуту та соціального балансу. Страх і дефіцит тих ранніх періодів призвели до посилення всього найгіршого з того, що ми розглядаємо в якості «людської природи». Нерідко люди блукали зачарованим колом, здобуваючи владу з метою припинити зловживання владою. Проте критично важливо наголосити, що ми поступово відходимо від цих архаїчних цінностей та вірувань, а глобальна культура з її інститутами повільно вбирають у себе наукову причинність та починають зважати на її заслуги у визначенні того, що є істинним, а що ні. Водночас стають очевидними певні позитивні тенденції.

Ми перейшли від «божественної», верховної влади генетично визначених королів та фараонів до системи дуже обмеженої, але при тому загальної участі громадськості в так званому «демократичному процесі». Це відбулося в більшості країн світу. Експлуатація людини, підкорення і принизливе рабство втратили загальнопоширену аргументацію релігійної, расової та статевої вищості, яку використовували на їх захист, і досягли рівня, коли рабство набуло менш суворих форм «найманої праці». У більш широкому контексті «класової» приналежності це й визначає місце особи в економічній ієрархії. Ринкова економіка в усіх своїх історичних формах також змогла подолати подібне до расового «кастове» призначення, оскільки вона уможливлює певний рівень соціальної мобільності (все ще доволі обмеженої) в суспільстві, де отриманий дохід сприяє більш широкій «свободі»³⁷⁰.

Такі прогресивні реалії слід брати до уваги, оскільки капіталізм з усіма його вадами все ж посприяв поліпшенню соціальних умов. Однак основна передумова, яка робить його елітарним і нетерпимим, що проявляється в тому, як він структурно й соціологічно підносить одну групу людей над іншою, так і не змінилася. Звісно, «вибраність» більше не має нічого спільного зі статтю, расою або релігією, проте група «вибраних» пов’язана з певним видом нав’язаної корисливості та конкурентної ментальності, що сприяє її просуванню на верхні щаблі класової ієрархії за рахунок інших.

Тож можна стверджувати, що капіталізм є насправді постмодерністською системою рабства з новою ціннісною орієнтацією «конкурентної свободи», за рахунок якої він і тримається. Це перекручене поняття «свободи», по суті, передбачає, що ми всі «вільні» конкурувати один з одним і захоплювати те, що можемо. Проте, як уже зазначалося раніше, існування такої форми «відкритої свободи» без зловживань, утисків і структурних переваг практично неможливе. Тож поки захисники капіталізму для доказу його соціальної ефективності можуть в якості аргументів наводити поліпшення, що сталися з моменту його впровадження, ми повинні усвідомлювати, що його первинна форма зацікавлена не у свободі людини, а є наслідуванням соціальної нетерпимості, яка забруднювала культуру тисячі років і назагал бере свій початок у психології елітизму та дефіциту.

Сьогодні справжня свобода безпосередньо пов’язана із сумою грошей, яку має людина. Ті, хто перебувають за межею бідності, жорстко обмежені у проявах персональної свободи, порівняно з багатими. Більше того, в той час, як захисники вільного ринку часто говорять про «примус» у контексті державної влади, сама реальність економічного примусу ігнорується. Теоретики традиційної економіки постійно просторікують про ринок, на якому все є питанням вибору, і якщо людина хоче влаштуватися на роботу, то у неї є вибір – іти на таку роботу чи ні.

Проте бідні, яких насправді більшість³⁷¹, мають дуже урізаний вибір. Тиск їхніх обмежених економічних можливостей створює ситуацію сильного примусу, відповідно до якої для того, щоб вижити, вони не лише змушені погоджуватися на роботу, яку не схвалюють, а й часто стають об’єктом жорсткої експлуатації, яка проявляється у формі низької зарплатні, на яку вони погоджуються через той самий відчай. По суті, загальна бідність у цьому контексті є дуже позитивною умовою для капіталістичного класу, оскільки забезпечує ефективність витрат у вигляді дешевшої найманої праці.

Отже, знову ж таки, якщо з плином часу ми й можемо простежити деякі соціальні покращення, то ці покращення є лише варіаціями загальнопоширеної проблеми загального елітизму, експлуатації та сліпої прихильності. Довга історія передбачуваного дефіциту ресурсів та обмежень виробництва також посилила цю ідею, оскільки в мальтузіанському сенсі³⁷² досягнення економічної рівності для всіх вважалося просто неможливим.

b) Проте сучасна наука та експоненціальний розвиток застосування технологій разом із глибшим розумінням становища людини³⁷³, прочинили двері до майбутніх можливостей для соціальних покращень та подальшого піднесення свободи до небаченого раніше рівня. Таке розуміння стало проблемою, оскільки можливість досягнення цього нового рівня дуже сильно гальмують цінності й установи, насаджені традиційним капіталістичним соціальним порядком. Іншими словами, ринкова система просто не може сприяти цим покращенням, скільки природа їхньої кінцевої мети суперечить самому механізмові системи.

Наприклад, досяжна сьогодні технічна й наукова ефективність за її правильного застосування могла б забезпечити високий стандарт життя для кожної людини на Землі, а також усунути небезпечну й монотонну роботу шляхом застосування кібернетичної механізації³⁷⁴. У сучасному світі переважна більшість людей витрачає своє життя в основному на роботу й на сон. Багато з таких робіт не дають ніякого задоволення³⁷⁵ і, ймовірно, перешкоджають справжньому персональноому або соціальному вкладові та розвитку.

Отже, якщо ми хочемо з’ясувати, що ж таке свобода на базовому рівні, то вона передбачає спроможність керувати своїм життям так, як ми хочемо, в межах здорового глузду³⁷⁶. Мати змогу проживати своє життя, не турбуючись про власне базове виживання та здоров’я (або ж про виживання і здоров’я своєї сім’ї) – це перший крок до свободи. Більше того, система праці заради прибутку є одним із найбільш «ув’язнюючих» інститутів, які тільки можуть існувати сьогодні. І це стосується не лише властивого їй економічного примусу, а й самої організаційної структури, яка в буквальному сенсі є вертикальною ієрархічною диктатурою.

На жаль, навіть враховуючи ці наявні й цілком реальні можливості, розлад системи цінностей, створений капіталістичною моделлю, та параноїдальний страх всього, що перебуває поза її межами, боровся і продовжуватиме боротися з цими можливостями задля більш зарозумілого стану свободи. По суті, сама ідея забезпечення базової соціальної підтримки у формі «достатку» буває часто атакована на основі того, що вона не сприяє відкритому ринку – тому самому ринку, який насправді й призвів до зубожіння тих, хто потребує такої допомоги.

На завершення теми «свободи» можна сказати, що капіталістична теорія – як історична, так і сучасна, – позбавлена зв’язків із ресурсами Землі та керуючими законами природи. Не враховуючи найпримітивніші уявлення про дефіцит, яким просякнута загальна теорія вартості, що базується на «попиті й пропозиції», у цій моделі відсутня наукова природа світу – її все ще розглядають як щось «зовнішнє». У поєднанні з реаліями експлуатації та зниження витрат, що властиво для системи мотивації ринку, це упущення спричиняє великі екологічні проблеми, починаючи від виснаження ґрунтів, забруднень, винищування лісів і до, фактично, всього, що ми можемо розглядати на екологічному рівні.

Аналізуючи ранні стадії розвитку цієї філософії, ми можемо цілком логічно зробити припущення про те, як ми до неї прийшли. Враховуючи переважно аграрну виробничу базу та мінімалізм раннього «ремісничого» типу виробництва товарів, наші можливості негативного впливу на екологію в той час були природно обмеженими. Ми просто не могли бути надто сильною загрозою, оскільки великі індустріальні впровадження, якими ми їх знаємо сьогодні, тоді ще не застосовувалися.

Цей розвиток виявив, що під поверхнею капіталізму лежить стара точка зору, яка швидкими темпами почала загнивати, що за умов збільшення наших технологічних можливостей впливати на світ постійно виливається у відповідні наслідки. Аналогією може бути інститут війни. Цінності конкуренції та війни ще можна було стерпіти кілька століть назад, коли потенційна шкода від них обмежувалася примітивними мушкетами. Сьогодні ми маємо ядерну зброю, яка може знищити все³⁷⁷. Отже, з еволюційної точки зору, капіталізм був практикою та ціннісною орієнтацією, яка певним чином сприяла прогресові, але всі сьогоднішні докази і тенденції засвідчують, що незрілість, властива цій системі, за умови її подальшого існування приводитиме нас до дедалі більших проблем.