Параліч самозбереження

Поки кожен з нас, звичайно ж, має бажання вижити і зробити це в здоровому стані, ми, природно, готові захищати наше виживання, коли це потрібно, проте самозбереження в поточних соціально-економічних умовах без необхідності поширює цю тенденцію таким чином, що це значно перешкоджає соціальному прогресу та вирішенню проблем. По суті, можна сказати, що таке короткотермінове збереження часто відбувається за рахунок втрати цілісності в далекій перспективі.

Найяскравішим прикладом цього може бути основний характер пошуку та підтримки доходів, життєвої сили ринкової системи, а отже і людського виживання. Як тільки бізнес має успіх в отриманні частки ринку, що зазвичай дає підтримку його працівникам разом з власниками, він, природно, тяжіє до утримання всіма можливими методами тієї частки ринку, яка створює для нього дохід. У зв’язку з цим виникають глибокі ціннісні зв’язки, оскільки бізнес є не лише довільною сутністю, яка виробляє товари та послуги – тут він є засобом для підтримки життя всіх, хто до нього залучений.

Результатом є постійна, соціально виснажлива боротьба не лише з конкурентами, які також шукають такий же споживчий ринок, але і з інноваціями та самими змінами. Тоді як технологічний прогрес є постійним, щоденним просуванням вперед на науковому рівні, ринкова економіка розглядає цю необхідність як загрозу в контексті існуючих на даний момент прибуткових ідей. Впродовж всієї історії на багатьох рівнях можна бачити історичну «корупцію», картелі, створення монополій та інші кроки для захисту існуючого бізнесу. Кожна така дія спрямована на захист джерел доходів, незважаючи на соціальні втрати³⁴².

Інший приклад, пов’язаний з психологічним неврозом, викликаним стимулом винагороди, основаної на репутації, що є притаманним ринковій системі. Тоді як інтелектуально очевидним є те, що жодна особа нічого не винаходила, враховуючи ті реалії, що всі знання створюються серійно та без винятків накопичуються впродовж якогось періоду, характерна риса ринкової системи, яка стосується «власності», не лише створює тенденцію до зменшення потоку інформації через патентування та «комерційні таємниці», вона також підсилює ідею «інтелектуальної власності», не дивлячись на справжню помилковість самого поняття.

На рівні системи цінностей це перетворилося на поняття «права на захист репутації автора», а отже, відповідно, його «еґо», що пов’язувалося з презентованими ідеями чи «винаходами». В сучасному світі це явище почало жити власним життям з тією тенденцією, що більшість тих, хто робить якийсь вклад, часто шукають в ідеї «можливість підвищення репутації», яка підвищує їхній статус, навіть якщо цілком очевидним є те, що вони, знову ж таки, є частиною континууму більшого, ніж вони самі. Тоді як висока оцінка часу та праці особи, затрачених на сприяння прогресу ідей є продуктивним соціальним стимулом і має фундаментальне значення для нашої цілеспрямованості в діях, спотворене поняття інтелектуальної власності та всі пов’язані з ним атрибути перетворюють викликане нею задоволення на перешкоду.

Насправді такі дії з «високої оцінки» неминуче втрачають своє значення в історичній пам’яті при великих масштабах накопичення знань. Сьогодні, наприклад, коли ми використовуємо сучасний комп’ютер, який допомагає нам у житті, ми рідко думаємо про тисячолітні інтелектуальні дослідження, які зробили можливим відкриття пов’язаних з ним основ наукової динаміки, так само, як про велетенське нагромадження часу, який був витрачений фактично незліченною кількістю людей для того, щоб сприяти «винаходу» такого інструменту в його сучасній формі.

Все це перетворюється на питання «природної» цінності лише в контексті прояву еґо та захисту грошової винагороди, які стосуються ринкової системи. Якщо люди не «припишуть» винахід собі, вони не отримають винагороди, а отже вони не отримуватимуть засобів для виживання від такого вкладу в ринок. Отже, таке становище ускладнює невроз, який неминуче придушує прогрес через перешкоду поширення знань.

Більше того, розлади, пов’язані з ринковим «самозбереженням», можуть набувати багато різних форм, включаючи використання держави в якості інструмента³⁴³, осквернення наукового співтовариства та самої інформації³⁴⁴ (оскільки освітні інститути так само підтримуються через отримання доходів), або навіть загальних міжособистісних стосунків³⁴⁵. Страх, пов’язаний із втратою засобів для існування, безумовно, переслідує нас майже в усьому, і навіть найбільш «етична» або «морально вихована» людина, коли стикається з ризиком втрати засобів до виживання, може зазвичай виправдати дії, які традиційно називають «корумпованими». Такий тиск є постійним, і частково він є джерелом того, що переважно називають «злочинністю» і соціальним паралічем, які ми спостерігаємо сьогодні.