Характеристика патології

Для того, щоб критично оцінити існуючу структуру мислення, потрібно сформувати основні, взаємно прийняті стандарти. «Культурний релятивізм»³³⁷ є антропологічним поняттям, яке стосується того факту, що різні культурні групи створюють різне сприйняття «правди» або «реальності». «Моральний релятивізм»³³⁸, який є схожим поняттям, пов’язаний з варіативністю того, що сприймається як «правильне» або «етичне». Впродовж усієї історії людства такі відмінності стають дедалі вужчими, оскільки наукова революція причинно-наслідкового мислення, починаючи з епохи Ренесансу й далі, суттєво зменшила «відносну цілісність» різних переконань.

Справа в тому, що переконання не є рівними у своїй вагомості. Деякі з них правдивіші, ніж інші, а отже – більш дієздатні в контексті реального життя, ніж інші. Науковий метод здійснення умовиводів є первинним критерієм, за яким можна вимірювати цілісність людських цінностей, і ця сучасна реальність розвіює загальноприйняті аргументи на захист «релятивізму» суб’єктивного людського переконання.

Тут йдеться не про те, що «правильно», а що «неправильно», а про те, що працює, а що не працює. Цілісність наших цінностей та переконань є настільки хорошою, наскільки вони узгоджені з реальним світом. Це є спільною основою, яку ми всі поділяємо.

Ця концепція напряму пов’язана зі стійкістю в широкому контексті самого виживання людини, оскільки стійка соціальна система безумовно повинна мати стійки цінності для підтримки та збереження структури. На жаль, еволюційний багаж історії нашої культури зберіг в собі ціннісні структури, які є настільки потужними, але водночас настільки відокремленими від реальності, що продовжують доволі сильно перекручувати наші персональні та соціальні припущення щодо того, що собою являє щастя, успіх і сам прогрес та розходяться з керуючими законами середовища нашого проживання та людської природи. Люди дійсно мають спільну природу, і в той час, коли немає нічого на 100% універсального для всього виду, певний тиск і фактори стресу можуть в середньому створювати серйозні проблеми з охороною здоров’я³³⁹. Також, якщо наші цінності підтримують моделі поведінки, які не відповідають нашій фізичній стійкості на планеті Земля, то, безумовно, ми можемо сподіватися постійного збільшення проблем на рівні навколишнього середовища³⁴⁰.

Панівна система цінностей, яку увічнює капіталістична соціально-економічна модель є, вірогідно, глибоко патологічною для людського стану, оскільки механізми, пов’язані з виживанням і загальною винагородою містять у собі емоційну прив’язаність та деякі форми самозбереження, які, по суті, беруть свій початок у видах примітивного відчаю та страху. Фундаментальним етосом є антисоціальний тиск дефіциту, який змушує всіх гравців цієї гри бути загалом експлуатуючими і ворожими один до одного та до навколишнього середовища. Він також має вбудовані фактори тиску до уникання соціально корисних інтересів, результатом задоволення яких може стати втрата прибутків³⁴¹, що ще більше посилює цей породжений стресом емоційний дисбаланс. У підсумку маємо зачароване коло загального зловживання, обивательського егоїзму та соціальної й екологічної зневаги.

Звісно, історично ці негативні характерні риси зазвичай захищалися просто з позиції «так прийнято» – нібито наша еволюційна психологія повинна й далі перебувати в такому стані. По суті, якщо нав’язані психологічні доктрини традиційної ринкової теорії є правдивими («неокласичний утилітаризм») стосовно наших очевидних обмежень щодо «працездатної» соціальної структури, то дисбаланс, екологічні руйнування, пригнічення, насильство, тиранія, розлади особистості, війни, експлуатація, егоїстична жадібність, марний матеріалізм, конкуренція та інші такого роду розбратні, негуманні та дестабілізуючі реалії є просто безальтернативними, а тому все суспільство не повинно робити нічого іншого, окрім як намагатися обійти таку неминучість, застосовуючи скільки «контролю», скільки ми можемо забезпечити для того, щоб «керувати» такими реаліями людського стану. Все так, ніби людина приречена мати тяжкі, невиліковні психічні розлади – стійку ретардацію – які просто неможливо вилікувати, а отже все в суспільстві повинно бути адаптовано до них у спробі якось з ними впоратися.

Однак, що довше ми існуємо як людський вид, то більший відрізок історії ми можемо проаналізувати, щоб дослідити себе впродовж декількох поколінь; то більше ми можемо порівняти поведінку різних культур в різних куточках світу та в різний період історії – і все очевиднішим стає те, що людські можливості безпосередньо обмежуються застарілим видом винагороди і структурою виживання, які продовжують посилювати примітивні, розпачливі цінності. І якщо в минулому вони, можливо, виконували позитивну еволюційну роль, то сучасність і прогнозоване майбутнє доводять, що такі поведінкові моделі, ймовірно, шкідливі та нестійкі, про що загалом і йшлося впродовж цього тексту.