Розлад системи цінностей

Так само як у випадку з раком, що частково є розладом імунної системи, соціологічні традиції, які продовжують існувати, створюючи проблеми для суспільства, що постійно посилюються, можна назвати розладом системи цінностей³³⁴. Цей розлад пов’язаний з видом структурної психології, де деяким припущенням довіряють впродовж довгого періоду, ґрунтуючись виключно на їхній культурній витривалості в поєднанні з властивим їм самопосиленням при їх використанні. Що більшим є соціальний контекст цього розладу, то складнішим є його вирішення, не згадуючи навіть про складність самого його визначення.

В масштабах соціальної системи це стає дуже складним завданням, оскільки суспільство загалом постійно перебуває в умовах динаміки своєї власної структури, що часто створює потужні реакції самозбереження, як тільки в його цілісності сумніваються. Це те, що можна назвати «закритими інтелектуальними механізмами зворотного зв’язку» і що містить в собі більшість аргументів на захист нашої сьогоднішньої соціально-економічної системи, які були впродовж багатьох поколінь до цього. Фактично, це стало загальною соціологічною тенденцією з того часу, як, знову ж таки, сама ідентифікація людей постійно пов’язувалася з панівними системами вірувань та породженими ними інститутами.

За словами Джона МакМартрі, заслуженого професора філософії у відставці університету Гвелфа у Канаді: «Ви можете уважно розглядати збережені в останній темний вік дослідження мислителів тієї епохи від Августина до... Оккама, і ви не знайдете жодної сторінки критики вкоріненої соціальної структури, проте в той час існувало раціонально нестерпне феодальне рабство, абсолютний патерналізм, божественні права королів та інше. Чи все так вже й змінилося остаточно в сучасних порядках? Чи можемо ми побачити в ЗМІ або навіть університетській пресі хоч один параграф, що відкрито зривав би маску всесвітнього режиму, який прирікає третину всіх дітей на недоїдання, коли доступної їжі більш ніж достатньо…? В такому соціальному порядку мислення стає нерозривно пов’язаним з пропагандою. Оголошується лише одна доктрина, а каста священиків через своїх фахівців призначає всім необхідності та зобов’язання… Соціальна свідомість стає ув’язненою в межах ролі певної церемоніальної логіки та функціонує повністю в межах прийнятої структури, встановленої виключно регулятивним апаратом, який захищає привілеї привілейованих. Методична цензура тріумфує під виглядом наукової строгості, і єдиним місцем, залишеним допитливому мисленню, стає гра конкуруючої раціоналізації»³³⁵.

Такі реакції є також поширеними щодо встановлених практик у специфічних галузях. Наприклад, Ігнаца Філіпа Земмельвайса (1818-1865), угорського лікаря, який виявив, що пологовій лихоманці в акушерських клініках можна рішуче запобігти, просто добре миючи руки (цим він, по суті, обґрунтовував мікробну теорію хвороб, повністю прийняту сьогодні), уникали, відкидали та висміювали за це відкриття. Лише через багато років після його смерті це основне на сьогодні розуміння набуло поширення. Сьогодні дехто використовує фразу «рефлекс Земмельвайса» як метафору для рефлексоподібної тенденції відхиляти нові докази або нові знання через те, що вони суперечать встановленим нормам, віруванням чи парадигмам³³⁶.

Загалом, як тільки сформований набір ідей приймається достатньо великою кількістю людей, він перетворюється на «інститут» – і як тільки цей інститут якимсь чином стає панівним, наприклад, через своє існування впродовж якогось періоду часу, тоді цей інститут може розглядатися як «установа». «Інституційна установа» – це просто соціальні традиції, які створюють ілюзію незмінності, і що довше вони існують, то сильнішим часто стає захист їхнього права на існування більшістю культури.

Якщо ми зробимо дослідження інституційних установ, які існують сьогодні – від атрибутів макросистем, таких як фінансова система, правова система, політична система та основні релігійні системи, до атрибутів мікросистем, таких як матеріалізм, шлюб, популярність тощо – то ми повинні нагадати собі, що жодна з цих ідей не є насправді реальною у фізичному сенсі. Це тимчасові структури мемів, які ми створили і які служать нашій меті в цих умовах в цей момент часу, і неважливо, наскільки ми емоційно прив’язані до таких результатів; неважливо, наскільки великими можуть бути ці інститути; неважливо, скільки людей можуть вірити в такі інститути – вони все одно є обманом мислення та несталі за своєю природою.

Отож, повертаючись до контексту розладу системи цінностей, варто сказати, що ринковий капіталізм – попри те, що він серйозно відокремлений від фізичної реальності та є основним джерелом більшості соціальних лих у сучасному світі, – продовжує існувати завдяки набору цінностей, посилених культурою, та владним структурам, на яких, фактично, тримається суспільство й які воно повсюдно схильне захищати. Це переконання дедалі посилюється, оскільки розлад системи цінностей, що домінує сьогодні, породжений припущеннями, які стосуються самого критичного виживання людини.