Конкуренція проти співпраці

Впродовж сторіч ведуться дебати щодо того, яку культуру повинно сповідувати суспільство – конкуренції чи співпраці, – припускаючи, що людська природа назагал схиляється до конкуренції³⁰⁵. Сьогодні економісти переважно обговорюють конкуренцію як необхідний стимул для продовження інновацій³⁰⁶, що, як правило, також містить в собі припущення, що для всіх просто не вистачить місця на цій планеті, а отже немає іншого вибору, крім як боротись один з одним, і що неминуче мають бути ті, хто програє³⁰⁷. Беручи до уваги такі припущення, нам потрібно вивчити тематичний контекст протистояння ринкової ефективності технічній в тому, що стосується їхніх вигід та/або наслідків.

Є два основні підходи до розгляду цього питання: перший (а) – як конкуренція впливає на саме індустріальне виробництво; другий (б) – як вона фактично впливає на інновації або на розвиток креативності.

(а) Якщо ми будемо досліджувати схему промислового виробництва сьогодні, ми побачимо складну глобальну систему взаємодій та переміщення ресурсів, компонентів і товарів, яке відбувається від однієї точки розміщення до іншої з різною виробничою метою або з метою розподілу на постійній основі. Бізнес, в переслідуванні гонитві за прибутком та ефективністю витрат, постійно шукає недорогу працю, обладнання та виробничі потужності для того, щоб залишатися конкурентоздатним на ринку. Це може набувати форми місцевого залучення праці іммігрантів з мінімальною зарплатою, поганих умов праці на виробничих потужностях за кордоном, невисокої прибутковості фабрик, які функціонують в межах країни і таке інше.

Головним моментом є те, що з погляду ринкової ефективності, відношення витрат до прибутку – це все, що має значення, навіть якщо у фактичному акті цього глобального процесу буде використана непропорційно марнотратна кількість палива, транспортних ресурсів, робочої сили та інше³⁰⁸. Поняття «проксимальної ефективності», яке в цьому випадку означає ефективність, що визначається відстанню між промисловим виробництвом та точками розподілу, не береться до уваги, а сьогоднішня практика глобалізації займається марним переміщенням великої кількості ресурсів по всьому світу, майже повністю виходячи з інтересів збереження грошей, а не оптимальної, технічної ефективності.

Таке ігнорування важливості «проксимальної ефективності» у виробничій діяльності, незалежно від того, чи вона внутрішня чи міжнародна, є джерелом реального великого марнотратства. Сьогодні промислове виробництво є майже повністю міжнародним, особливо в епоху технологій. Тож рівень необхідності цього, з технічного погляду, є невисоким, в кращому випадку.

Тоді як сільськогосподарське виробництво історично є регіональним, враховуючи схильність деяких регіонів виробляти певні типи товарів, або, можливо, більшу екологічну сприятливість для їх вирощування, такі проблеми відносно рідко виникають при виробництві більшості промислових товарів, не беручи при цьому до уваги наявні на сьогодні різноманітні технічні можливості для подолання таких регіональних вимог³⁰⁹.

«Локалізація», яка означає навмисне зменшення відстані між всіма перехресними аспектами виробництва та розподілу, є технічно найефективнішим способом функціонування суспільства, беручи до уваги очевидні винятки, як, наприклад, те, що видобуток мінералів повинен відбуватися на місці їхнього походження в надрах землі і т.д. Легко побачити, особливо щодо сучасних технічних додатків, які нині залишаються незастосовуваними, як величезна кількість товарів для життєзабезпечення може створюватися в безпосередній близькості від місця, де вони мають бути використані.

Як буде детально описано в Частині ІІІ цього тексту, технічно ефективним є хід думок, що стосується застосування близькості, коли йдеться про видобування, виробництво, розподіл, переробку чи знищення відходів. Кінцевим результатом цього стало би збереження величезної кількості ресурсів та людської енергії – збереження виробничих потужностей, які, фактично, можна перенести при потребі на інші прогресивні проекти, замість того, щоб розтринькувати їх через марнотратство сьогоднішньої ринкової моделі³¹⁰.

Останнім зауваженням щодо того, як конкурентні обмеження технічної ефективності промислового виробництва посилюють марнотратство, є реалії «різноманітності» товарів, що становить іншу проблему. Тоді як виробництво конкуруючих компаній зазвичай орієнтується на історичні статистичні дані, які стосуються їхньої «частки ринку» й того, як багато товарів вони в середньому можуть продавати в якомусь регіоні, сам факт численної кількості корпорацій, які працюють у сфері виробництва того ж товару, виробляючи майже ідентичні продукти лише з незначними варіаціями, тільки розширює список джерел непотрібного марнотратства.

Крім того, як буде описано в наступному підрозділі, ідея щодо того, наприклад, що численні компанії, які виробляють мобільні телефони, конкурують одна з одною за частку ринку шляхом простого урізноманітнення дизайну, створюючи внаслідок цього відносну неефективність при розробці товару, зумовлену різними стратегіями досягнення ефективності витрат у поєднанні з загальною відсутністю сумісності компонентів, враховуючи фінансові вигоди від просування власних запатентованих стандартів та системи сумісності, створює іншу комплексну мережу неефективності³¹¹.

Очевидно, що з погляду технічної ефективності, одна компанія з комплектування мобільних телефонів, яка працювала б над виробництвом стратегічно найкращого, найбільш адаптивного, універсально сумісного дизайну, була б не лише більш ощадливою щодо екології, вона б також значно полегшила та зробила ефективнішим їх використання, оскільки проблема пошуку відповідних запчастин для ремонту та проблема сумісності були би значно зменшені.

І все ж часто наводиться аргумент, що прагнення конкуренції та видозміни продуктів, яке виникає в зв’язку з пошуком комерційними компаніями частки ринку, є способом подати громадськості нові ідеї. Однак, цього можна було б досягти застосуванням системи прямого, масового зворотного зв’язку від громадськості щодо того, чого вони потребують, разом з новою інформаційною кампанією з приводу того, що момент зараз є можливим, враховуючи емпіричну еволюцію технологічного прогресу.

(б) Друга проблема, як зазначалося, пов’язана з тим, як конкуренція впливає на інновації або сам креативний розвиток. Тоді як сьогодні все ще існують припущення, що різниця в оплаті праці за відповідний вклад в роботу мотивує інших людей шукати таку ж винагороду, що є також поширеним виправданням існування «класів», сучасні соціологічні дослідження виявляють безліч даних, які цьому суперечать³¹². Ідея, що людей мотивує потреба «перемогти» інших шляхом, наприклад, отримання більшої, ніж у інших, матеріально-фінансової винагороди,не має надійних підтверджень поза інтуїтивним поглядом, породженим існуючими, надзвичайно конкурентними, дефіцитними ринковими умовами, в яких сьогодні структурно перебуває людство.

Однак, знову ж таки, соціологічні дебати можна залишити осторонь, оскільки тут йдеться про те, як конкуренція безпосередньо пов’язана з ринковою та технічною ефективністю. Якщо коротко, то конкурентна система вдається до секретності, коли йдеться про бізнес-ідеї, часто і повсюдно перешкоджаючи відкритому потоку знань. Використання патентів та права власності або «комерційні таємниці» увічнюють не розвиток інновацій, як багато захисників конкурентного ринку вважають, а їх сповільнення.

Надзвичайно цікаво порозмірковувати над тим, що собою являють знання, як вони генеруються та наскільки дивно звучить, коли хтось свідомо претендує на «володіння» якоюсь ідеєю чи винаходом. Ніколи в історії людства жодна окрема особа не породила ідеї, яка б не була періодично породжувана багатьма людьми до неї. Історичне накопичення знань є соціальним процесом, а отже будь-які претензії людини чи корпорації на володіння ідеєю є насправді хибними. Поширеним напівекономічним терміном, який сьогодні часто застосовується, є «узуфрукт», що означає «законне право користування й володіння результатами чи вигодами чого-небудь, що належить іншим»³¹³. Однак насправді всі властивості кожної ідеї, що існує сьогодні, існувала в минулому і завжди існуватиме в майбутньому, мають, без сумніву, явно соціальне, а не персональне походження.

Стає очевидним, що поняття інтелектуальної власності, ніж мається на увазі володіння думками та ідеями, проявлялося впродовж довгого періоду історії людства, де креативність пов’язувалась з чиїмось особистим виживанням. В економічній системі, де ідеї людей мають властивість персонально для них генерувати прибуток, ідея такого володіння стає надзвичайно значущою. Врешті-решт, якщо ви «винаходите» щось в сучасній системі, що можна продати, а отже що може допомогти вашому персональному економічному виживанню, то було б занадто неефективно, в ринковому сенсі цього слова, дозволити, щоб ця ідея стала «відкритою», оскільки інші люди, які також прагнуть виживання, ймовірно, дуже швидко скористаються цим винаходом для свого власного фінансового використання.

Також легко побачити, як таке явище, як «его», робиться очевидним навколо ідеї інтелектуальної власності як блага, оскільки основна винагорода в такій системі постійно має психологічний зв’язок з персональним почуттям власної гідності. Якщо особа «винаходить» щось, реєструє це як свою інтелектуальну власність, використовує це для отримання прибутку, а потім маніфестує величезний будинок і надмірний достаток, то його чи її «статус» як людської істоти традиційно підвищується, відповідно до стандартів, встановлених культурою, а отже він чи вона розглядаються як «успішні».

Однак, якщо ми поміркуємо про це загалом, поширення знань не має ніякого негативного ракурсу поза межами економічних умов володіння задля отримання прибутку. Ми нічого не втрачаємо, і, насправді, ми надзвичайно багато змогли б досягти в соціальному плані завдяки обміну інформацією. Повертаючись до попереднього прикладу в цьому есе – про конкуруючі компанії, які виробляють мобільні телефони, ми можемо помітити, що в межах нарад керівництва компанії, де маркетологи, дизайнери та інженери часто обмірковують, як загалом покращити свій продукт, спільне використання їхніх ідей набуває надважливого значення.

Однак, уявіть собі, якби принцип таких зустрічей поширився одразу на всі компанії з виробництва мобільних телефонів, де вони могли б не лише позбутися свого надуманого, малопродуктивного «ринкового» погляду, зосередженого на отриманні частки ринку своїх конкурентів (як, наприклад, на комплексі естетичних хитромудрих прийомів), а й разом працювати над створенням спільного «найкращого» продукту. Якщо ми підемо ще далі, то що, якби усі проекти були «суспільним надбанням» у тому сенсі, що будь-хто в світі, хто зацікавлений допомогти в удосконаленні ідеї, мав би таку змогу?

Принципові схеми конструкції мобільного телефону могли би бути оприлюднені в системі технічної взаємодії, де люди з різних куточків світу могли б допомагати з розробкою технічної ефективності та корисності, якщо б вони мали відповідні здібності. Хоча це все абстрактний гіпотетичний приклад, очевидним є те, що результат такого відкритого підходу до спільного користування інформацією міг би сприяти вибуху креативності та продуктивності, якого ми ніколи раніше не бачили. Як буде обговорюватися в Частині ІІІ, скасування грошово-ринкової системи є вирішальним для досягнення такої продуктивності.