Природнича/ресурсно-орієнтована економіка

Сьогодні в різних колах існують різні терміни для вираження загального логічного базису для більш науково орієнтованої соціальної системи, зокрема такі, як «економіка, базована на ресурсах», «ресурсно-орієнтована економіка» або «економіка, базована на законах природи». У зв’язку з тим, що ці назви є історично довідковими та, до певної міри, довільними, тут буде застосовуватися назва «природнича/ресурсно-орієнтована економіка (ПРОЕ)» (англ. Natural Law/Resource-Based Economy (NLRBE)), оскільки вона має найбільш конкретне семантичне значення¹⁹.

Природнича/ресурсно-орієнтована економіка визначається як «адаптаційна соціально-економічна система, яка походить з активного прямого фізичного посилання на керівні наукові закони природи».

Загалом спостереження свідчать, що завдяки застосуванню у науці та технологіях соціально спрямованих досліджень та перевірених знань, ми вже зараз можемо логічно прийти до таких соціальних підходів, які могли б виявитися набагато ефективнішими у задоволенні потреб людства.

Вже зараз ми можемо суттєво поліпшити здоров’я суспільства, краще зберегти природне середовище, забезпечити загальний матеріальний достаток, водночас стратегічно зменшивши або й остаточно вирішивши багато спільних соціальних проблем, які, на жаль, багато хто сьогодні розглядає як незмінні через свою культурну впертість.

Хід думок

Чимало ентузіастів та ініціативних груп працювали над створенням тимчасово передових технологічних рішень, які дали б змогу реалізувати нову ефективність та методи вирішення проблем, застосовуючи сучасні можливості цього ходу думок. З-поміж найвідоміших проектів можемо згадати, наприклад, «Міські системи» Жака Фреско²⁰ або «Будинок Димаксіон» Бакмінстера Фуллера²¹.

Водночас, застосування самої лише інженерії замало – це очевидно. Критично важливо пам’ятати, що всі специфічні технологічні рішення можуть бути лише скороминущими, якщо брати до уваги еволюцію наукових знань та їх нових технологічних застосувань. Іншими словами, всі сучасні технологічні рішення можуть з часом застаріти.

Відтак єдине, що залишається незмінним, – це хід думок з науковими причинно-наслідковими принципами в його основі. Тому РДЧ вірний лише цьому ходу думок, а не якимсь особам, інститутам чи тимчасовим технологічним досягненням. РДЧ слідує цій самогенеруючій основі мислення, а отже діє в нецентралізованій, голографічній манері відповідно до того ходу думок, який є початком і спонукою до дій.

Упередження щодо науки

Прикладом, вартим уваги, є те, як еволюція людського розуміння самих себе та середовища свого існування продовжує розвиватися, відмовляючись від старих ідей та поглядів, що більше не підтримуються завдяки постійному виникненню нової викривальної інформації.

Важливим поняттям, яке варто розглянути, є упередження. У більшості випадків їх можна віднести до категорії вірувань, які колись виникали й адекватно підтримувалися через досвід чи усвідомлення, але які більше не можуть вважатися життєздатними через нову інформацію, яка їх заперечує.

Наприклад, у той час, як завдяки швидкому зростанню об’єму інформації та підвищенню загальної грамотності населення²² традиційна релігійна думка для багатьох людей на Заході може здаватися дедалі менш прийнятною, корені релігійної думки можна простежити до часів, коли люди могли виправдати законність і правильність таких вірувань, враховуючи обмежене розуміння ними навколишнього середовища.

Такий шаблон очевидний для всіх сфер пізнання, включаючи й сучасний «академічний світ». Навіть так звані «наукові» висновки, які, враховуючи найновіші дослідження та випробування, часто не можуть більше вважатися дійсними²³, все ще захищаються лише через їх належність до нинішніх культурних традицій.

Такі «устояні інститути» часто хочуть зберегти status quo через власний егоїзм, або ж боячись втратити владу, ринковий прибуток чи загальний психологічний комфорт. Ця проблема частково зумовлює наш соціальний параліч²⁴.

Відтак, дуже важливо визнавати таку модель змін і розуміти, наскільки критично важливо бути змінним, коли це стосується системи вірувань, не кажучи вже про випадки з небезпечними феноменами «устояних інститутів» – з їх культурною запрограмованістю та бажанням самозбереження замість того, щоб змінюватися і розвиватися.