Циклічне споживання та економічне зростання

Ринковий капіталізм у своїх основних операціях може бути узагальнений як взаємодія між власниками, працівниками та споживачами. Споживчий попит створює потребу у виробництві через власника (капіталіста), який потім наймає працівників для творення процесу виробництва. Цей цикл по суті бере початок у «попиті», а отже справжнім двигуном ринку є інтерес, можливості й діяльність всіх покупців на ринку. Всі рецесії та депресії²⁸⁷ є на тому чи іншому рівні наслідком зниження обсягів продажу. Тому найбільш критичною необхідністю для того, щоб підтримувати рівень зайнятості, а отже підтримувати рівень економіки в стані «стабільності» або «росту», є постійне циклічне споживання.

Економічний ріст, який загалом визначається як «посилення здатності економіки виробляти товари та послуги в порівнянні одного періоду часу з іншим періодом»²⁸⁸ є постійним інтересом будь-якої національної економіки сьогодні і, відповідно, глобальної економіки загалом. Впродовж періоду рецесії часто застосовують багато макроекономічних тактик для того, щоб сприяти позикам, виробництву та споживанню задля підтримання функціонування економіки на певному рівні або, в ідеалі, вище поточного рівня²⁸⁹. Економічний цикл, період коливального зростання та спадання, довгий час визнавався характерною рисою ринкової економіки у зв’язку з природою «ринкової дисципліни», або корекцією, яка, за словами теоретиків, частково є природним припливом та відпливом успіхів та невдач у бізнесі²⁹⁰. Якщо коротко, то рівень (підвищення чи зниження) споживання – це те, чим створюються періоди економічних циклів зростання чи спадання разом з макроекономічним грошовим регулюванням, яке назагал збільшує чи зменшує легкість ліквідності (часто через процентну ставку) для того, щоб «керувати» цим зростанням та спаданням. Тоді як сучасна монетарна макроекономічна політика не є об’єктом вивчення в даному есе, тут варто зазначити як відступ, що історично не існувало обопільного схвалення економічних циклів зростання та спадання. Періоди зростання грошової маси в обігу (часто через здешевлення кредитів), які зазвичай корелюються з періодами економічного зростання (оскільки в обіг надходить більше грошей), сприймаються громадськістю як національний успіх для суспільства, тоді як періоди спадання розглядаються як політичні помилки. Тому політичні правлячі кола (які хочуть добре виглядати) та головні, впливові ринкові інститути (які захищають корпоративні прибутки) виявляють інтерес до підтримки періодів зростання настільки довго, наскільки це можливо, та борються з усіма формами спадання. Такий підхід є природним для системи цінностей, яка властива капіталізму, оскільки нападам «болю» завжди намагаються перешкоджати, часто в недалекоглядний спосіб. Жодна компанія добровільно не хоче зменшуватись у своїй діяльності, так само, як жодна політична партія за власним бажанням не хоче «виглядати погано», навіть якщо традиційні економічні теорії кажуть нам, що ці періоди спадання є «природними» і що їх потрібно допускати.

Якщо коротко, то постійне збільшення надходження грошей в обіг (тобто збільшення купівельної спроможності та капіталу) в період рецесії врешті-решт призводить до величезного глобального боргу, як державного, так і приватного²⁹¹. Реальність же полягає в тому, що всі гроші входять в оборот через позики, і кожна така позика відбувається із застосуванням боргового відсотка, який до неї прив’язується, відтак позика повинна бути повернена разом з виплатою боргового відсотка, нарахованого на цю позику (банківський прибуток); це означає, що сама природа створення грошей автоматично тягне за собою негативний баланс за замовчуванням. Існуючий борг завжди буде більшим за кількість грошей в обігу²⁹².

Отже, повертаючись до головного питання, яке стосується потреби у попиті чи споживанні для того, щоб підтримувати функціонування економіки, можна сказати, що такий процес обміну та загальне фокусування на зростанні є в самому центрі ринкового розуміння «ефективності». Неважливо, що виробляється чи який ефект це справляє на стан людини або на земні справи. Все це, знову ж таки, залишається «зовнішніми обставинами». В ролі збірного прикладу такої логіки виступає фондовий ринок, який сам по собі не є чимось більшим, ніж торгівля грішми, а його сьогоднішні численні «деривативи» створюють величезний ВВП та «зростання», що досягається завдяки продажам та прибутку²⁹³.

Проте, такі дії, безперечно, не продукують ніякої реальної, життєпідтримуючої вартості. Система фондового ринку та сьогоднішні масові потужні фінансові інститути є повністю лише допоміжним механізмом реальної, виробничої економіки. Тоді як багато хто сперечається, що ці інвестиційні інститути полегшують бізнес та роботу завдяки застосуванню капіталу, ці дії , знову ж таки, є лише системно доречними в поточній системі (ринковій ефективності) і зовсім недоречними в умовах реального виробництва (технічній ефективності).

Якщо коротко, то коли йдеться про ринкову логіку, то що більший товарообіг або обсяг продажу, то краще, – от такі справи – незалежно від того, що продається: чи це кредит, каміння, «надія» чи коржики. Всі забруднення, випадки марнотратства або інші шкідливі явища є, знову ж таки, «зовнішніми».

До уваги не береться технічна роль фактично існуючих виробничих процесів, стратегія для ефективного розподілу, дизайнерські програми тощо. Вважається, що такі фактори метафізично досягають апогею в найбільшій користі для людей та середовища їхнього проживання просто тому, що це те, що забезпечує «невидима рука» ринку²⁹⁴.

Однак, прискорення революції в плані створення «більшого з меншого»²⁹⁵ в індустріальних науках створило нові реалії, в яких розвиток індустріальних технологій змінив на протилежне модель «сукупних матеріальних зусиль» що стосується її ефективності. Логіка, що «більше праці, більше енергії та більше ресурсів» будуть пропорційно приводити до ефективніших результатів, була взята під сумнів. Наслідком все частішого застосування наукових та технічних досягнень стало зменшення витрат енергії, праці та матеріалів для виконання деяких завдань.

Наприклад, тоді як супутникові засоби комунікації сьогодні є інтелектуально складними та втілюють в собі велику кількість еволюційних знань, у фізичній реальності вони є більш простими та ресурсоефективними, порівняно з колишніми засобами комунікацій, які при глобальному застосуванні потребували величезної кількості громіздких матеріалів, таких, наприклад, як важкі мідні проводи разом зі складним, часто ризикованим завданням їх прокладання, що потребувало застосування робочої сили людей. Те, що сьогодні досягається набором маленьких, як правило, глобальних супутників на орбіті є справді вражаючим при порівнянні²⁹⁶. Така революція конструкції, яка по суті є тим, що означає справжня економічна (технічна) ефективність, протиставляється циклічному споживанню, економічній моделі, яка ґрунтується на зростанні.

Знову ж таки, намірами ринкової системи є підтримувати та збільшувати рівень товарообігу, оскільки це те, що тримає людей зайнятими та підвищує зайнятість і так зване зростання. Отже, за своєю суттю всі ринкові передумови ефективності ґрунтуються на тактиці забезпечення цього, а отже будь-який фактор, який зменшує потребу в роботі або товарообіг розглядається як «неефективний» з погляду ринку, навіть якщо він може бути дуже ефективним в умовах справжнього визначення самої економіки, яка означає збереження, зменшення витрат та виготовлення більшого з меншого. Якщо ми гіпотетично зменшимо наше глобальне суспільство до одного маленького острова з відносно малою кількістю населення та з дуже обмеженим набором технологій порівняно з тим, що маємо сьогодні, приймаючи те, що природна регенерація землі здатна відновлювати лише певну кількість їжі та предметів виживання, чи було би правильним застосовувати економічну систему, яка намагається посилити, наскільки це можливо, використання та обіг ресурсів острова заради «зростання»? Цілком природно, що за таких умов в моральних уявленнях суспільства розвивалася б етика стратегічного використання та збереження ресурсів. Правильною ідеєю було би зменшувати витрати, а не збільшувати їх, – що, знову ж таки, є справжнім значенням «економіки», – тобто економити.