На закінчення. Капіталізм як «соціальна патологія»

Історія економічної думки – це, з багатьох поглядів, історія соціальних відносин людини, з моделями деяких простих припущень, які стали панівними через те, що протягом довгого часу розглядалися як священні та непорушні. Цей елемент традиціоналізму, який став кульмінацією цінностей та системи вірувань ранніх періодів, був основною темою у цьому короткому огляді економічної історії. Головним моментом тут є те, що атрибути, які сприймаються як «дане» для панівних економічних теорій сьогодні, насправді не ґрунтуються на прямій фізичній основі, яка потрібна для того, щоб отримати затвердження шляхом наукового методу. Вони радше ґрунтуються на простому увічненні визначеної ідеологічної структури, яка еволюціонувала химерним шляхом в таку, що посилається на свою внутрішню логіку, виправдовуючи своє власне існування за своїми ж власними стандартами.

Сьогодні найпроблемнішим є не те, що конкретно втілює в собі капіталістична ідеологія, а ймовірніше те, чого вона в більшості не враховує. Так само, як ранні релігії бачили світ плоским і мусили коректувати свою риторику, як тільки наукою було доведено, що він насправді є круглим, традиції ринкової економіки також зіткнулися з подібним випробуванням. Зважаючи на простоту аграрних, і зрештою, примітивних підходів до промислового виробництва, впродовж тривалого часу було дуже мало відомо або не приділялося достатньо уваги його можливим негативним наслідкам, які виявлялися не лише на екологічному рівні (природне середовище), але також на рівні людини (охорона здоров’я).

Окрім того, ринкова система з її дуже давніми припущеннями стосовно можливостей, також ігнорує (або навіть протистоїть) потужний прорив в науці та технологіях, який свідчить про можливість вирішувати проблеми та покращувати добробут. Фактично, як пізніше буде досліджено в есе «Ринкова ефективність проти технічної ефективності», такі прогресивні дії й гармонійне розуміння довкілля та здоров’я людини свідчать, що ринковий капіталізм точно не може застосовувати ці рішення, оскільки сам його механізм за замовчуванням не дозволяє цього або працює проти таких можливостей.

Назагал кажучи, вирішення проблем, а отже і посилення ефективності є, з багатьох поглядів, прокляттям для ринкових процесів. Повне вирішення проблем означає втрату можливості отримувати прибуток від «обслуговування» цих проблем. Збільшення ефективності майже завжди означає зменшення потреби в праці та витратах енергії, і тоді як це може здаватися позитивним для справжньої планетарної ефективності, це також часто означає втрату робочих місць та зменшення грошового обігу після її застосування²⁷².

Саме тут капіталістична модель починає виконувати роль соціального патогена, не лише стосовно того, що він ігнорує, чому перешкоджає та проти чого працює, але також стосовно того, що він підсилює та увічнює. Якщо ми повернемося до твердження Локка щодо природи грошей, які з мовчазної згоди суспільства стали по суті служити товаром самі по собі, то легко побачимо, як цей колись лише «посередник при обміні» еволюціонував у свою теперішню соціологічну форму, де вся основа ринку функціонує фактично не з наміром щось створювати та сприяти виживанню, здоров’ю та процвітанню людей, а лише для того, щоб сприяти отриманню прибутку і тільки прибутку.

Адам Сміт ніколи б не осягнув, що в ці дні найбільш прибутковою, дохідною сферою діяльності стало не виробництво товарів, які підтримують чи покращують життя, а радше дії щодо переміщення грошей; звідси «робота» фінансових інститутів на зразок банків, «Уолл-стрит» та інвестиційних фірм – фірм, які буквально нічого не створюють, але володіють величезним багатством та впливом.

Сьогодні єдиною реальною теорією вартості є та, яку можна назвати «грошовим виміром вартості»²⁷³. Гроші почали жити своїм життям відповідно до закріпленої психології, яка ними рухає. Вони не мають ніякої іншої безпосередньої мети в своїх намірах, окрім як отримати більшу кількості грошей з їх меншої кількості (інвестування).

Таке явище «пошуку грошей через гроші» не лише створює розлад системи цінностей, в якій інтерес грошового прибутку затьмарює все, залишаючи дійсно важливим екологічним проблемам та проблемам охорони здоров’я другорядне та «неістотне» місце в економіці, але разом з постійною схильністю «примножуватись» та «розширюватись» насправді має властивості ракової пухлини, де ця ідея необхідного «зростання» замість сталої рівноваги продовжує свій патологічний вплив на багатьох рівнях.

Можна також багато чого сказати про боргову систему²⁷⁴ та про те, як фактично всі країни на планеті Земля на сьогодні заборгували самі собі до такої мірі, що весь наш людський вид насправді не має стільки грошей в обігу, щоб виплатити самим собі те, що ми напозичали буквально з повітря. Потреба в усе більшому й більшому «кредиті» для того, щоб підживлювати «ринок» є сьогодні постійною через такий дисбаланс. Це означає, що так само, як і з раковою пухлиною, ми маємо справу з намірами безконечного розширення та споживання. Це просто не може діяти в обмеженій сфері.

Крім того, породжені дефіцитом конкурентні моральні уявлення суспільства, властиві цій моделі, продовжують увічнювати роз’єднувальну класову боротьбу, яка не лише тримає весь світ у війні з самим собою через державний протекціонізм та імперіалізм, але й населення загалом. Сьогодні більшість людей навколо бояться один одного, оскільки експлуатація та зловживання є панівним та заохочуваним етосом. Всі люди, адаптовані до цієї культури, без необхідності розглядають один одного як загрозу для свого виживання у все більше й більше абстрактних «економічних» ситуаціях. Наприклад, коли двоє людей, щоб влаштуватися на роботу, ідуть на співбесіду, шукаючи засоби життєзабезпечення, вони не зацікавлені в добробуті один одного, оскільки лише один з них отримає роботу. Фактом є те, що емпатійна чутливість зазнає негативного тиску в цій системі переваг і залишається абсолютно невинагородженою фінансовим механізмом.

Також і припущення, що в такому конкурентному середовищі може коли-небудь існувати «справедливість», особливо коли природа «виграшу» чи «програшу» означає втрату засобів життєзабезпечення, необхідних для існування, є глибоко наївною ідеєю. Наявні правові акти, які діють для того, щоб зупинити право монополії та фінансову «корупцію», існують лише тому, що в цій моделі буквально не існує жодних вбудованих запобіжних механізмів від так званої «корупції». Як випливає з праць Сміта та Веблена, згаданих в цьому есе, «держава» насправді є проявом економічних передумов, а не навпаки. Використання державної влади для ведення законодавчої діяльності заради безпеки і процвітання одного класу більше за інший – це не спотворення капіталістичної системи, а основна характеристика конкурентної етики вільного ринку.

Багато хто з прихильників лібертаріанства, політики невтручання держави в економіку, австрійської школи, чиказької школи та інших неокласичних відгалужень постійно ведуть розмови про те, що «державне втручання» сьогодні є проблемою, так само, як і протекціоністська політика імпорту й експорту або сприяння певним галузям виробництва з боку держави. Вважається, що ринок якимось чином може бути «вільним» і функціонувати без прояву монополій чи «корупції», притаманних тому, що сьогодні називають «кумівським капіталізмом», навіть якщо вся його стратегічна основа є конкурентна або, в більш точній термінології, «воююча». Знову ж таки, вважати, що держава не буде використовуватися як інструмент для різноманітних переваг – у якості інструмента для бізнесу – є абсурдом²⁷⁵.

Врешті-решт, ці явно та невиправдано егоїстичні цінності були причиною людських конфліктів від самого свого початку і, як вже зазначалося, історичне поняття боротьби між людьми на класовому рівні більшістю розглядається як щось «дане», «природне» чи «незмінне». В існуючій соціальній моделі, яка взята по суті із породженої дефіцитом ксенофобської та расистської системи цінностей, немає місця таким речам як мир та рівновага. Такі речі є просто неможливими в капіталістичній моделі. Ба більше, продовжує існувати ілюзія рівності між людьми в так званих «демократичних» суспільствах, яка припускає, що незважаючи на явну економічну нерівність, яка властива такому методу виробництва та виду людських відносин, якимось чином може проявлятися політична рівність.

Раніше в цьому есе мимохідь згадувалася різниця між «історичним» та «механістичним» поглядами на економічну логіку. Важливість «механістичного» (наукового) погляду, яка буде досліджена в пізніших есе, є критичною для розуміння того, наскільки глибоко застарілою та зіпсованою є насправді ринкова економіка. Коли ми беремо до уваги відомі закони природи, як на рівні людини, так і нарівні середовища нашого проживання, і починаємо підраховувати, якими є наші можливості та перспективи, технічно, без багажу таких історичних припущень, то з’являється зовсім інший хід думок. З погляду руху «Zeitgeist», це новий світогляд, згідно з яким повинно впорядковуватися людство для того, щоб вирішити свої теперішні соціологічні та екологічні проблеми, які постійно посилюються, і щоб відчинити двері для грандіозних можливостей майбутнього процвітання.