Теорії вартості та поведінки

До цього моменту ми коротко розглянули загальний внесок чотирьох найважливіших історичних фігур та обов’язкові головні характеристики, притаманні капіталістичній філософії. Слід зауважити, що ці погляди ґрунтуються на припущеннях щодо людської поведінки, соціальних (класових) стосунків у поєднанні з «метафізичною» логікою ринку, яка полягає в тому, що все буде справно працювати за умови, що учасники ринку приймуть деякі цінності та загалом «егоїстичну» перспективу разом з невеликими «обмеженнями» самого ринку.

В якості короткого відступу варто зауважити, що ніде в роботах цих мислителів, так само, як і в більшості робіт пізніших теоретиків, які відстоювали ідеї вільного ринкового капіталізму, не обговорювалася фактично існуюча структура та процеси виробництва і розподілу.

Між «промисловістю» та «бізнесом» є очевидна різниця, оскільки перша стосується технічних та наукових процесів справжнього розвитку економіки, тоді як останній стосується лише системної ринкової динаміки і переслідування гонитви прибутком. Як буде більше обговорюватися трохи пізніше, головною проблемою, властивою капіталістичному методу виробництва є те, що досягнення «промислового підходу», які можуть дозволити полегшити вирішення проблем і надалі досягти достатку, блокуються традиційними і на перший погляд безальтернативними доктринами «бізнесового підходу». Останній скеровує дії першого в напрямку зменшення його потенціалу.

Таке протиріччя або обмежена компетенція також простежується в інших галузях, як, наприклад, у панівних теоріях праці, вартості та людської поведінки, які неухильно служать для виправдання інститутів капіталізму. Як зазначалося раніше, «трудова теорія вартості», яка загалом стала популярною завдяки роботам Локка, Сміта та Рікардо, є узагальненим припущенням, що вартість товару пов’язана з працею, яка необхідна для його виробництва чи отримання. Оскільки ця ідея загалом є інтуїтивною, то коли йдеться про кількісний вимір, на багатьох рівнях виникає невизначеність. Існує безліч історичних спростувань щодо того, як різні види праці, які потребують різних типів вмінь та рівнів зарплати, не можуть поєднуватися належним чином, разом з тим, як прийняти до уваги при таких розрахунках природні ресурси і сам «робочий» інвестиційний капітал.

Розвиток «засобів виробництва»²³² в ХХ столітті, таких, як машинна автоматизація праці, також кидає виклик спрощеній концепції трудової теорії вартості, при якій вартість походить з праці, оскільки після певного моменту вартість праці виробничих машин, які сьогодні часто задіяні у виробництві ще більшої кількості машин, зменшуючи людські зусилля, являє собою в цьому контексті постійне зникання передачі вартості. Беручи до уваги швидкий розвиток інформаційних та технологічних наук, деякі економісти сьогодні вважають, що використання машинної автоматизації в поєднанні зі штучним інтелектом може дуже легко повністю витіснити людей як традиційну робочу силу. Тож можна сказати, що капітал раптом став працею²³³.

Така неоднозначність стосується і конкуруючих теорій вартості, які без доказів приймаються економістами, включаючи найпомітнішу з них, яка називається теорією корисності. В той час як теорія праці в основному розглядає вартість з перспективи праці та виробництва, теорія корисності виходить з того, що ми називаємо «перспективою ринку», що означає, що вартість походить не від праці, а від результату (або корисності), одержаних при використанні (споживча вартість) споживачем, як їх сприймає споживач.

Французький економіст Жан-Батіст Сей (1737-1832) є визначною фігурою стосовно теорії корисності. Самопроголошений послідовник Адама Сміта, він не погоджувався зі Смітом щодо питання вартості, зазначаючи: «Після появи… вдосконалень, за які наукова та політична економіка завдячує др. Сміту, мабуть буде не зайвим вказати на…деякі моменти, в яких він помилявся… Здатність створення вартості він приписував виключно лише людині. Це є помилкою»²³⁴.

Він продовжує пояснювати як «мінова вартість» (ціна) будь-якого товару або послуг цілковито залежить від «споживчої вартості» (корисності). Він стверджує: «Вартість, якою людський вид наділяє об’єкти, походить від користі, яку він від них має… Що стосується властивої деяким речам відповідності або можливості задовольняти різноманітні бажання людства, я буду використовувати закріплену назву «корисність»… Корисність речей є основою їхньої вартості, а їхня вартість складає багатство… Хоча ціна є виміром вартості речей, а їх вартість вимірюється їхньою корисністю, було б абсурдом робити висновок, що примусове збільшення їхньої ціни може збільшити їхню корисність. Мінова вартість або ціна є показником визначення корисності речей²³⁵.

Теорія корисності відрізняється від теорії праці не лише в своєму відхиленні щодо визначення вартості, але й у своєму застосуванні відповідного типу суб’єктивної раціоналізації при прийнятті людиною рішень на ринку. Утилітаризм²³⁶, який став глибокою характеристикою мікроекономічних припущень, що просуваються сьогодні неокласичними економістами, часто моделюється комплексними математичними формулами в спробі пояснити, як люди на ринку «максимізують свою корисність», особливо що стосується ідеї збільшення щастя та зменшення страждань.

В основі цих ідей щодо людської поведінки, як і в більшості самої економічної теорії, лежать традиціоналізовані припущення. Економіст Сеніор Нассау (1790-1864) підтримував загальнопоширену думку, яка сьогодні часто повторюється і полягає в тому, що людські бажання є нескінченними: «Ми хочемо зазначити, що жодна людина не може відчувати, що всі її бажання задоволені в достатній мірі; кожна людина має якісь незадоволені бажання, які, як вона вірить, могли би бути задоволені додатковим багатством»²³⁷. Такі заяви щодо природи людини є постійними, виходячи з таких поняття жадібності, страху та інших гедоністичних рефлексивних механізмів, які, серед іншого, припускають, що матеріальні надбання, збагачення та прибуток пов’язані зі щастям.

Сьогодні панівний та назагал прийнятий мікроекономікою погляд полягає в тому, що вся поведінка людини зводиться до раціональних, стратегічних спроб максимізувати прибуток або дохід та уникнути болю і втрати. Тому експансивні утилітарні аргументи такого роду все ще продовжують використовуватися для морального виправдання конкуруючого, ринкового капіталізму. Одним із прикладів цього є поняття «добровільності» та припущення, що всі дії, які відбуваються на ринку, не є примусовими, а тому кожен може вільно приймати свої рішення задля власної вигоди чи втрати. Ця ідея надзвичайно поширена сьогодні, нібито такий «вільний обмін» відбувається без будь-якого іншого синергетичного тиску; нібито потреба виживання в системі з чіткими тенденціями до основної класової війни та стратегічного дефіциту не породжує характерного примусу, щоб змусити робітників коритися експлуатації капіталістів²³⁸.

Загалом, модель утилітарної (гедоністичної, конкурентної та «завжди незадоволеної») природи людини є найпоширенішим захистом капіталістичної системи сьогодні. Така модель у більшості випадків, що стосуються психологічної теорії того, як людина поводиться, та етичної теорії того, як людина повинна поводитись, дотримується ретроактивної логіки, що часто ставить ринкову теорію перед людською поведінковою реальністю, узгоджуючи останню з першою.

Насправді ж, якщо утилітарну перспективу повністю врахувати, виникають дві серйозні проблеми. Перша полягає в тому, що практично неможливо віднайти яку-небудь передбачуваність у межах «насолоди та болю» після певного етапу на соціальному рівні. Немає ніяких емпіричних засобів порівняння інтенсивності відчуття насолоди одного індивідуума порівняно з іншим індивідуумом, крім самих лише базових припущень щодо надання переваги «прибутку» над «втратами». Тоді як теорія корисності може бути логічною чисто абстрактно при її загальному огляді без кількісного виміру, механізм такої емоційної динаміки насправді піддається сильній варіації.

Порівнюючи весь життєвий досвід однієї людини з іншою, можна виявити деякі дуже загальні спільні підстави для їхніх персональних умов виникнення задоволення і болю, але рідко коли можна віднайти паралельну злагодженість при їх детальному розгляді. Оскільки особисте задоволення вважається основним «моральним» критерієм в утилітаризмі, то насправді не існує жодного методу, щоб робити подібні висновки про задоволення двох окремих осіб.

Економіст Джеремі Бентам, якого часто розглядають як батька утилітаризму, насправді мимохідь визнавав це в своїх роботах: «Якщо відкинути упередження, то можна сказати, що гра в дротики рівноцінна з мистецтвом і наукою музики та поезії. Якщо гра дає більше задоволення, то вона є ціннішою за будь-що»²³⁹.

Другою проблемою є непередбачувана природа гаданої емоційної реакції. Історично люди проявляли інтерес до страждання в теперішньому задля того, щоб отримати (або сподіватися отримати) щось в майбутньому. Альтруїзм, який витримав широкі філософські дебати, цілком може бути вкоріненим у формах «задоволення», яке отримується через самовіддані (болісні) дії заради користі для інших. Як буде обговорюватися пізніше, передумови болю чи задоволення, які висуваються в таких дискусіях та підкріплюються імпульсивною реакцією на прибуток, стали моделлю соціальної винагороди. Це сформувало ментальність при якій шукається короткочасна винагорода, часто отримувана ціною довготривалих страждань.

Проте, абстрагуючись, утилітаризм також пропонує досить дивний вид урівноваження, оскільки його можна розпізнати з перспективи «взаємного обміну», тому капіталізм завжди розглядається радше як система соціальної гармонії, ніж боротьби. Повертаючись до порівняння теорії праці та теорії корисності, перша чітко виявляє конфлікт, оскільки теорія праці враховує підвищення рентабельності, яке капіталісти прагнуть здійснити за рахунок зменшення заробітної плати робітників. Теорія корисності, з іншого боку, не бере ці ідеї до уваги взагалі та стверджує, що кожен прагне того ж самого, а отже поза межами структури усі рівні. Іншими словами, всі види обміну стають взаємовигідними для всіх у вузькій, абсурдно абстрактній узагальненій логіці. Всі людські дії зводяться до цієї системи «обміну», а тому всі політичні чи соціальні розбіжності з цієї теорії зникають.