Адам Сміт

Адама Сміта (1723-1790) часто визнають одним з найвпливовіших філософів-економістів у сучасній історії. Його роботу, яка, природно, ґрунтується на багатьох філософських творах, що були написані до нього, часто розглядають як вихідну точку економічного мислення в контексті сучасного капіталізму. Досягнувши повноліття на світанку промислової революції²⁰⁷, Сміт жив у часи, коли можна було стверджувати, що властиві капіталістичним «методам виробництва» риси ставали все більш вражаючими, враховуючи впровадження концентрованих, централізованих виробничих фабрик та ринків. Як вже зазначалося, в 1776 році Сміт опублікував свою нині всесвітньовідому працю «Дослідження про природу і причини багатства народів». Він, здається, був першим, хто серед багатьох доречних спостережень помітив три принципові на той час категорії доходу: а) прибуток, б) рента, в) зарплата, – і як вони пов’язані з головними соціальними класами того періоду: а) капіталісти, б) землевласники та в) робітники. Варто зазначити, що роль землевласників та ренти, які сьогодні рідко обговорюють в сучасних економічних дискусіях, була переважно в центрі уваги в той час, оскільки доіндустріальні системи були все ще здебільшого аграрними, в яких головне місце відводилося землевласникам (що пізніше перетворилися на клас простих власників в майбутніх ринкових теоріях).

Найважливішим внеском Сміта у філософію капіталізму було його відстоювання ідеї, що навіть якщо індивідууми і могли діяти вузьким, егоїстичним чином від імені своєї персони або від класу чи групи, до якої вони належали, і навіть якщо здавалося, що наслідком цих дій був конфлікт, індивідуальний або такий, що базувався на класі, існувало те, що він називав «невидимою рукою», яка оберігала позитивний соціальний результат від виняткових, егоїстичних, несоціальних намірів. Ця концепція була представлена як у праці «Теорія моральних почуттів»²⁰⁸, так і в «Багатстві народів».

В останній він зазначає: «Оскільки кожен є індивідуумом, тож він намагається, наскільки це можливо, використати свій капітал для підтримки місцевої промисловості і спрямувати цю промисловість таким чином, щоб її продукція мала найвищу цінність; кожен індивідуум обов’язково працює над тим, щоб зробити щорічний дохід суспільства настільки великим, наскільки це можливо. Загалом, насправді він не має наміру сприяти інтересам суспільства і не знає, якою мірою він їм сприяє… для нього має значення лише його особиста вигода, і в цьому, як і в багатьох інших випадках, він скеровується невидимою рукою до сприяння тим результатам, які не були частиною його намірів. Те, що вони не були їх частиною, не завжди гірше для суспільства. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більше сприяє інтересам суспільства, ніж тоді, коли він справді має намір їм сприяти»²⁰⁹.

Цей майже релігійний ідеал мав потужний ефект на постсмітову епоху, даючи соціальне виправдання егоїстичній, антисоціальній поведінці, яка загалом властива капіталістичній психології. Ця основна філософія частково стала підґрунтям «неокласичної»²¹⁰ економіки, яка бере свій початок наприкінці дев’ятнадцятого століття. Сміт, досить добре розуміючи класові конфлікти, властиві капіталізму, продовжує обговорювати природу того, як деякі люди отримують «…вищість над більшою частиною своїх побратимів»²¹¹, посилюючи те, що все більше і більше розглядається пізнішими теоретиками як «закон природи» стосовно влади та підкорення людей. Його погляд на власність гармоніював з позицією Джона Локка, уточнюючи, як навколо нього починає впорядковуватися саме суспільство. Він зазначив: «Хоча громадянський уряд нібито засновувався для захисту права власності, насправді ж він засновувався для охорони багатих від бідних або тих, хто має якусь власність, від тих, хто її не має взагалі»²¹².

Власність як інститут також вимагає засобів для виправдання своєї відповідної вартості. Для цього приймалися і продовжують прийматися різні постулати «теорії вартості». На внесок Сміта, який в багатьох аспектах бере початок в «Політиці» Аристотеля, все ще часто посилаються як на роботу, що має кардинальний вплив. По суті, Сміт спирається на Локкове «змішування праці» при виробництві та привласненні як на передумову, і розширює її, створюючи «трудову теорію вартості».

Він стверджує: «Праця була початковою ціною, початковою купівельною сумою, що була сплачена за всі речі. Не на золото чи срібло, а тільки на працю спочатку були придбані всі багатства світу; і вартість їх для тих, хто володіє ними і хто хоче обміняти їх на які-небудь нові продукти, достоту дорівнює кількості праці, що він може купити на них чи отримати в своє розпорядження»²¹³. Багато розділів першої книги «Багатства народів» мають на меті пояснити природу ціни та вартості відповідно до вказаних ним прибуткових та класових категорій «зарплати», «ренти» та «прибутку». І все ж, як буде з’ясовано пізніше, його логіка є радше круговою особливо щодо того, що визначення ціни починається виключно від іншого визначення ціни в ланцюгу, що не має початкової точки, а не в точному визначенні докладеної праці, якій, звісно, не властиве статичне кількісне грошове вираження. Пізніше в цьому есе ми детально розглянемо проблему невизначеності в панівній теорії вартості «праці» і «корисності», що є спільною для капіталістичної ринкової теорії.

Загалом, економічна теорія Сміта підтримувала властивий капіталізмові «принцип необмеженої свободи підприємництва», як найвищу модель соціально-економічної діяльності, зазначаючи, що це була «система природної свободи» і «кожна людина, за умови, що вона не порушує законів справедливості, залишається абсолютно вільною, щоб досягати своїх інтересів своїм власним способом, і приводити як своє виробництво, так і свій капітал до конкуренції з будь-якою іншою людиною чи групою людей»²¹⁴. Ця концепція, як пізніше буде описано в есе «Розлад системи цінностей», є радше наївним припущенням щодо людської поведінки і, по суті, є очевидною суперечливістю.