Визначення капіталізму

Капіталізм¹⁹³, яким ми його сьогодні знаємо в деталях, включаючи не лише його економічну теорію, але й потужні політичні та соціальні ефекти, як уже зазначалося, набував своєї форми радше повільно, впродовж декількох століть. Потрібно перш за все зазначити, що серед істориків та теоретиків економіки немає повної згоди щодо того, які суттєві особливості насправді має капіталізм. Ми, однак, скоротимо його історичну характеристику (яку дехто може вважати суперечливою) до чотирьох основних особливостей.

1) Ринково орієнтоване виробництво та розподіл: виробництво товарів ґрунтується на радше комплексних взаємозв’язках та залежностях, які не містять прямої персональної взаємодії між виробниками та споживачами. Ринок є посередником між попитом і пропозицією.

2) Приватна власність на засоби виробництва: це означає, що суспільство надає право приватним особам диктувати, як будуть використовуватися сировинні матеріали, інструменти, техніка та необхідні для виробництва будівлі.

3) Розмежування праці та права власності: якщо коротко, то йому властивий постійний класовий поділ, на вищих рівнях якого знаходяться «капіталісти»¹⁹⁴, які, за історичним визначенням, володіють засобами виробництва, але при цьому не мають зобов’язань робити внесок у саме виробництво. Капіталісти володіють усім, що виробляють робітники, які, своєю чергою, на юридичних підставах володіють лише своєю власною працею.

4) Припускається стимул самомаксималізації: індивідуалістичні, конкурентні, корисливі інтереси є необхідними для успішного функціонування капіталізму, оскільки для уникання спаду, депресії та інших негативних наслідків потрібен постійний тиск на споживання та розширення. В багатьох випадках присутній «раціональний» поведінковий погляд, що система буде функціонувати без перешкод лише якщо всі люди будуть поводитись відповідним передбачуваним чином¹⁹⁵.

Локк: Еволюція «права власності»

Глибоко прихованою філософською течією, властивою капіталістичній системі, є поняття «власності». Англійській філософ Джон Локк (1632-1704) є її центральною фігурою. Звертаючись до впливовішої роботи Адама Сміта «Багатство народів», Локк не лише визначив цю ідею загалом, він також представив її ледь помітні, проте потужні суперечності.

У 5-му розділі під назвою «Власність» другого Трактату про врядування Локка, який опублікований у 1689 році, він наводить аргумент стосовно природи майна та його привласнення. Він зазначає: «праця її (людини. – прим. перекладача) тіла і робота її рук належить саме їй. Все, що вона бере з наданого станом природи і що від цього стану залишається, людина з’єднує зі своєю працею і, додаючи до цього щось, що є її власним, робить це своєю власністю»¹⁹⁶.

Це твердження (що було жестом підтримки того, що пізніше асоціювалося з «трудовою теорією вартості»), припускає логічність, раз працею «володіє» працівник (оскільки він сам же собою і володіє), будь-яка енергія, виявлена через його працю, переносить цю власність на створений товар.

Його філософські настрої по суті походять з християнської точки зору, яка стверджує: «Бог дав світ людям загалом; та оскільки від дав його їм для їхнього ж блага і для найбільших життєвих зручностей, які вони можуть з нього отримати, то неможливо припустити, щоб Бог мав на увазі, аби світ назавжди залишився у спільному володінні й необробленим»¹⁹⁷. Враховуючи цю заяву про «спільну» природу Землі та її плодів для всього людства до її «обробітку» через привласнення у формі майна, він також висновує, що власники зобов’язані не дозволяти що-небудь зіпсувати («Бог нічого не створив для того, щоб людина псувала це чи знищувала»)¹⁹⁸ і що вони повинні залишити достатньо і для інших («Це привласнення будь-якої ділянки землі – завдяки поліпшенню її – не відбувалося за кошт інших людей, оскільки залишилась ще достатня кількість такої ж хорошої землі для інших...»)¹⁹⁹.

Ці цінності, в спрощеній формі, здаються загалом соціально виправданими. До цього моменту він дає зрозуміти, що контекст власності є актуальним лише доти, доки власник потребує та має змогу обробляти чи виробляти²⁰⁰.

І все ж у розділі 36 він розкриває унікальну істину, наслідки якої Локк бажав би не передбачувати і яка, багато в чому, скасовує всі його попередні аргументи на захист приватної власності. Він зазначає: «Єдиною річчю, яка цьому перешкоджає, є запровадження грошей і мовчазна домовленість людей про надання їм значення, що призвело до розширення (за згодою) володінь та права на них»²⁰¹.

Тепер, по суті, стає дуже важко захищати його початкові засновки, наведені в цій же частині, про те що: «Будь-хто завдяки своїй праці може мати у своїй власності стільки, скільки може використати для своїх потреб, перш ніж це зіпсується. Все, що поза цим, перевищує його частку й належить іншим»²⁰², оскільки гроші тепер не лише дозволяють «[людині] розширювати володіння», без вагань обходячи в цьому контексті ідею, що «все, що поза цим, перевищує її частку й належить іншим», це також означає, що працю можна купувати за гроші, що позбавляє сили ідею про те, що «людина (в цьому випадку покупець праці) з’єднує зі своєю працею і, додаючи до цього щось, що є її власним, робить це своєю власністю»²⁰³.

Врешті-решт, умова, що «Бог нічого не створив для того, щоб людина псувала це чи знищувала»²⁰⁴ стає недійсною в зв’язку з тим, що гроші, які є золотом або сріблом, просто не можуть псуватись. «І таким чином було запроваджено використання грошей, певної тривкої речі, яка може зберігатись у людини і не псуватись, і яку за взаємною згодою люди приймають в обмін на справді корисні, але нетривкі засоби існування»²⁰⁵.

Саме тут ми знаходимо, принаймні в межах літературного трактату, зерно істини для виправдання капіталістичної власності, коли використання грошей, які самі по собі розглядаються тут як абстрактний товар (через те, що вони нібито містять в собі «працю»), дало початок еволюції мислення та практики, яка суттєво змістила свій фокус з релевантного виробництва («обробітку» за Локком) до простого механізму привласнення та гонитви за прибутком²⁰⁶.