Вивчення ситуації: поведінкове насильство

У поєднанні з вищезгаданими проблемами, які пов’язані з нерівністю в суспільстві, існує одна проблема, яка заслуговує на глибше вивчення: поведінкове насильство. Кримінальний психолог др. Джеймс Джиліґан, колишній голова центру вивчення насильства Гарвардської медичної школи висловив своє остаточне ставлення до цього питання в роботі «Насильство: наша смертельна епідемія та її причини» (англ. «Violence: Our Deadly Epidemic and its Causes»). Др. Джиліґан цілком ясно дає зрозуміти, що екстремальні форми насильства є не випадковими чи викликаними генетично, вони радше є складними реакціями, викликаними стресовими переживаннями, як довготривалими, так і короткотривалими.

Наприклад, жорстоке поводження з дітьми, як фізичне так і емоційне, разом зі складнішими рівнями персонального стресу, має прямий зв’язок як з навмисними, так і з імпульсивними актами насильства. І хоча чоловіки статистично мають вищу схильність до насильства, значною мірою через ендокринологічні характеристики, які хоч і не є причиною насильницьких реакцій, але можуть бути причиною їх посилення при впливі стресу¹⁵⁷, поширеним мотивом все ще залишається вплив оточення та культури.

Все це не зменшує важливості гормонів або навіть, можливо, генетичних схильностей¹⁵⁸, але показує, що така поведінка ґрунтується, вочевидь, не на нашій біології, а на умовах, в яких перебуває людина, та на пережитому нею досвіді. Інші поширені припущення щодо причинності, як, наприклад, «інстинкт», є також дуже абстрактними та невизначеними, щоб мати якусь практичну вагомість¹⁵⁹.

Др. Джиліґан зазначає: «Я вважаю, що єдиний спосіб пояснити причини насильства так, щоб ми могли навчитися йому запобігати – це підходити до насильства як до проблеми соціального здоров’я та профілактичної медицини, а також думати про насильство як про симптом загрозливої для життя патології, яка, як і всі форми захворювань має етіологію чи причини, патоген»¹⁶⁰.

В своєму діагнозі др. Джиліґан дає ясно зрозуміти, що найбільшою причиною насильницької поведінки є соціальна нерівність, що проливає світло на вплив сорому та приниження, які виступають як емоційні характеристики тих, хто залучений до насильства¹⁶¹.

Томас Шеф, заслужений професор соціології у відставці з Каліфорнії зазначає, що «сором є соціальною емоцією»¹⁶².

Сором та приниження можна прирівняти до почуття тупості, неадекватності, збентеження, дурості, почуття беззахисності, незахищеності тощо – всі ці почуття значною мірою є соціальними чи відносними за походженням.

Зайве говорити, в глобальному суспільстві з не лише зростаючою нерівністю доходів, але й невідворотною нерівністю «самовартості» – оскільки нам нав’язують статус, пов’язаний з нашою роботою, величиною грошової суми на банківських рахунках тощо – не є таємницею, що почуття меншовартості, сорому та приниження є головними елементами сьогоднішньої культури.

Наслідки таких почуттів мають дуже серйозний вплив на здоров’я суспільства, включаючи епідемію поведінкового насильства у різноманітних формах, які ми бачимо сьогодні. Тероризм, вбивства в місцевих школах та церквах, разом з іншими екстремальними актами, яких раніше просто не можна було й уявити, виявляють свій контекст сьогодні, виявляючи унікальну еволюцію самого насильства. Др. Джиліґан підходить до висновку: «якщо ми бажаємо запобігти насильству, тоді в наших планах впровадити політичні та економічні реформи»¹⁶³.

Наступний графік відображає кількість убивств у багатих країнах з різним рівнем соціальної нерівності. Сполучені Штати Америки, які, ймовірно, є найбільшим захисником «анти-соціалізму», де присутній низький рівень захищеності (як, наприклад, відсутність універсальної охорони здоров’я), та які проштовхують психологічну етику, що «незалежність» та «конкуренція» є найважливішими моральними орієнтирами – демонструють солідний рівень насильства.

Тоді як в американських політичних колах все ще тривають дебати щодо контролю над володінням зброєю і таке інше, очевидним є те, що все це не має насправді нічого спільного з причинами проблеми.