Першочергове призначення та першопричини

Отже, коли йдеться про мислення в процесі здійснення якогось винаходу чи вирішення проблем, ми повинні бути настільки близькими до першочергового призначення (його прояву) або першопричини (проблеми), наскільки це можливо. Це потрібно, щоб провести найбільш точний аналіз для визначення подальших дій. Як інструменти і техніка в своєму потенціалі ефективні лише тоді, коли є хороше розуміння їх фундаментального призначення, так і дії щодо вирішення проблем є ефективними тоді, коли є розуміння першопричин цих проблем. Все це може здаватися очевидним, але в багатьох сферах мислення в сучасному світі це часто упускають з поля зору, особливо коли справа стосується суспільства. Замість зосереджувати на цьому увагу, більшість соціальних рішень базуються на традиційних звичаях, які мають властиві їм обмеження.

Простим прикладом такого упущення є сучасні методи ув’язнення людей за так звану «кримінальну поведінку». Для багатьох із нас проблему агресивної поведінки людини найлегше вирішити, просто ізолювавши індивідуума від суспільства та покаравши його.

Всі ці міркування базуються на серії припущень, які тягнуться вглиб історії на багато тисячоліть⁴⁵.

Проте наука, яка вивчає поведінку людини, несказанно змінилася в своєму розумінні причинно-наслідкових зв’язків.

Соціальні науки сьогодні загалом визнають, що більшість «злочинних» вчинків, ймовірно, не сталися б, якби для цих людей були забезпечені певні базові, підтримуючі умови навколишнього середовища⁴⁶. Ув’язнення людей насправді не вирішує нічого, що стосується першопричини проблем. Це, швидше, схоже на «залатування дірок», якщо висловлюватися метафорично, яке лиш тимчасово придушує певні ефекти більшої проблеми⁴⁷.

Іншим прикладом, який, на перший погляд, відрізняється від попереднього, але при цьому так само «технічний», є притаманна більшості манера мислення при вирішенні загальних побутових проблем (скажімо, дорожньо-транспортні пригоди). Яким може бути вирішення проблеми в ситуації, коли водій робить помилку і випадково змінює смугу, зачіпаючи при цьому сусідній транспортний засіб, що призводить до аварії? Може, треба поставити велетенську стіну між ними? Або, можливо, потрібно ретельніше тренувати водійські навички під час навчань? Чи варто просто забрати права цієї людини, щоб вона більше не могла водити автомобіль? Це знову той випадок, коли поняття першопричинності часто втрачається через вузькі рамки мислення, загальноприйняті культурою.

Першопричину аварії можна лише частково розглядати в контексті водія. У той же час важливішим питанням є доцільність застосування певних технологій чи інфраструктури. Чому? Частково тому, що людська схильність до помилок – історично підтверджена і незмінна⁴⁸. Отже, як перші транспортні засоби не мали загальноприйнятих сьогодні бокових подушок безпеки для водіїв та/або пасажирів, які дають змогу уникнути значної кількості ушкоджень⁴⁹, так само слід оцінювати системи взаємодії між самими транспортними засобами, беручи до уваги нові технічні можливості для посилення безпеки, які дають змогу компенсувати невідворотні людські помилки.

За аналогією з розробленими багато років тому подушками безпеки, сьогодні існують технології, що роблять можливими автоматизовані транспортні засоби без водія, які здані не лише виявляти будь-який елемент на вулиці, необхідний для точного керування, а й розпізнавати один одного, роблячи зіткнення майже неможливим⁵⁰.

Це лише поточний варіантом такого рішення, за якого ми розглядаємо першопричини й першочергове призначення взагалі.

Однак яким досконалим не здавалося б таке рішення (особливо для тих близько 1,2 млн людей, які щороку гинуть в автомобільних катастрофах⁵¹), його прояв може бути все ще неповним, якщо ми продовжимо розширювати його контекст відповідно до головних цілей. Можливо, існують інші неефективні рішення, які стосуються транспортної інфраструктури та інших сфер, які потрібно брати до уваги і вдосконалювати їх. Можливо, скажімо, експлуатація індивідуальних автомобілів, незалежно від їх безпечності, має інші властиві їм проблеми, які можна логічно вирішити, відмовившись від використання самих автомобілів. Можливо, в містах, де постійно зростає кількість населення, такий незалежний вид транспорту стає невиправдано обтяжливим, повільним і взагалі неефективним⁵².

Значно ефективнішим рішенням в таких умовах може стати створення єдиної, інтегрованої системи громадського транспорту, яка буде швидшою, енергоефективнішою, скоротить використання ресурсів та зменшить забруднення навколишнього середовища, вирішивши заодно чимало інших супутніх проблем. У результаті це призведе до того, що використання автомобілів стане лише частиною проблеми. Якщо метою суспільства буде робити «правильні», а відтак і стійкі речі, знижуючи загрозу для людей та середовища їх перебування, розпочнеться постійне зростання ефективності, розвинеться динамічна самогенеруюча логіка щодо наших технічних можливостей та підходів до проектування.