Аналіз “вузьких місць” моделі е.Альтмана при застосуванні її для оцінки імовірності банкрутства підприємства в системі його економічної безпеки

Ппідприємство	Коефіцієнт поточної ліквідності	Ккоефіцієнт концентрації залученого капіталу	Z -рахунок	Імовірність банкрутства, %	Фактичне підтвердження банкрутства
1	3,0	0,6	-0,135	42,00	ні
2	3,0	0,76	0,790	81,20	так
3	2,4	0,4	-0,649	21,20	так
4	2,0	0,4	-0,220	38,10	ні
5	2,0	0,48	0,244	60,10	ні
6	0,8	0,6	1,153	89,70	так
7	1,6	0,2	-0,948	13,10	ні
8	1,2	0,44	0,871	83,50	так

Для подолання зазначених неточностей в якості базової при оцінюванні ймовірності банкрутства в системі економічної безпеки українських підприємств може бути застосована чотирифакторна модель прогнозування ризику банкрутства розроблена колективом авторів Іркутської Державної економічної академії.

Відповідно до цієї моделі результативний показник R визначають за формулою: R=8,38 K1+K₂+0,054 K₃ +0,63 К4, ( 5.4 )

де K1 - коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом;

К₂ – рентабельність власного капіталу;

К₃ – коефіцієнт оборотності активів;

К4 - рентабельність виробництва.

До основних переваг даної моделі при її використанні в системі економічної безпеки вітчизняних підприємств можна віднести простоту та зрозумілість механізму розрахунків. Але вона, як і жодна з раніше перерахованих моделей, при оцінюванні схильності суб’єкта господарювання до банкрутства та при розрахунку відповідних коефіцієнтів не надає можливості враховувати галузеві особливості його діяльності. Тоді як галузеві фактори, як правило, визначають структуру активів та капіталу, тривалість виробничого циклу, оборотність активів, забезпеченість власним оборотним капіталом тощо. Тому, на наш погляд, результати отримані в цій моделі можна назвати точними лише умовно.

В якості альтернативи “кількісному” підходу оцінювання банкрутства, що базується виключно на фінансових коефіцієнтах, можна виділити ”якісний” підхід, заснований на вивченні окремих якісних характеристик, притаманних бізнесу, який розвивається у напрямку до банкрутства. Якщо для досліджуваного підприємства притаманна наявність таких характеристик, можна дати експертний висновок про несприятливі тенденції розвитку.

Найбільш розповсюдженими методиками прогнозування банкрутства, що базуються на якісному підході є: методики Аргенті та В.Ковальова.

На думку А. Аргенті підприємства, що поступово скочуються до банкрутства роками демонструють низку симптомів, що є очевидними задовго до їх банкрутства. Ці симптоми найбільше відчуваються в останні два-три роки, які передують банкрутству і, зазвичай, розтягуються на подальші п’ять-десять років.

Кожному симптому на кожній стадії присвоюється належна кількість балів у відповідності до таблиці розробленої Аргенті, і розраховується агрегований показник А-рахунку. Максимальна сума балів за А-рахунком складає 100. Якщо значення цього показника більше 25 балів – імовірне банкрутство протягом п’яти років. Чим більший А-рахунок, тим скоріше це може статися.

В свою чергу російський вчений В. В. Ковальов, ґрунтуючись на розробках західних аудиторських фірм та використовуючи методичні підходи Агенті, запропонував дворівневу систему показників оцінки кризового стану підприємства. До першої групи він відніс критерії та показники, незадовільні значення яких та падіння в динаміці свідчить про те, що у майбутньому підприємство може мати значні фінансові труднощі, аж до повного банкрутства. До другої групи входять критерії та показники, незадовільні значення яких не дають обґрунтування вважати фінансовий стан підприємства як критичний. Разом з тим вони вказують, що за певних обставин чи при неприйнятті дієвих заходів ситуація може різко погіршитися.

На сьогоднішній день якісні методики аналізу достатньо розповсюджені в системі економічної безпеки при проведенні експрес-діагностики.

5.4. Методичне забезпечення діагностики економічної надійності зовнішніх контрагентів в системі безпеки підприємства. В сучасних економічних умовах вітчизняні суб’єкти господарювання вимушені оцінювати виробничий та економічний потенціал, перспективи розвитку та фінансові можливості не лише власного підприємства, але й економічну надійність потенційних конкурентів та партнерів.

Під економічною надійністю розуміють такий стан, коли підприємство протягом тривалого часу реалізує конкурентоспроможну продукцію, отримує прибуток, достатній для виробничого і соціального розвитку, є ліквідним та кредитоспроможним і його фінансові відносини з іншими суб’єктами господарювання гарантують стабільність та фінансово-комерційний успіх.

Головною метою діагностики економічної надійності контрагентів, що співпрацюють з підприємством є зниження (мінімізація) ризику його діяльності при проведенні окремих операцій з цими контрагентами. Така діагностика передбачає здійснення наступної послідовності кроків:

1. Збір, оцінювання та обробка вихідної фактичної інформації про фінансовий стан контрагента;

2. Обґрунтування системи еталонних показників, що будуть використані для оцінювання економічної надійності контрагента;

3. Вибір методики розрахунку узагальнюючого показника (критерію), що є індикатором оцінки економічної надійності контрагента;

4. Ранжування контрагентів за принципом їх відповідності критерію економічної надійності.

В основу діагностики економічної надійності контрагентів покладено аналіз показників відкритої фінансової звітності, що містить ретроспективну інформацію про основні події, які відбувалися на цих підприємствах протягом минулих періодів. Головною перевагою такої інформації є її уніфікованість, що дозволяє порівнювати відповідні показники в розрізі різних підприємств. З іншого боку, вона може бути не завжди достовірною як із об’єктивних так і суб’єктивних причин. Тому фахівці, що здійснюють діагностику перш ніж констатувати факт економічної надійності/ненадійності контрагента повинні здійснити перевірку достовірності такої інформації, використовуючи альтернативні джерела інформації та методи фактичної перевірки контрагента.

Точна та об’єктивна діагностика економічної надійності контрагента базується на наборі фінансових показників, обумовлених завданнями проведення такої діагностики та специфічними особливостями діяльності контрагента.

Для обґрунтування еталонних значень цих показників зазвичай використовують їх:

- середньогалузеві значення;

- нормативні значення;

- значення розраховані на основі інформації про діяльність контрагента за ряд періодів.

В основу розрахунку критерію рейтингової оцінки економічної надійності контрагентів покладено цілий спектр методик. Найбільш розповсюдженими з них є методики оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства та його кредитоспроможності.

Використання в якості критерію оцінки економічної надійності досягнутого рівня конкурентоспроможності є цілком виправданим, адже не може бути неконкурентноспроможне підприємство надійним партнером.

В основу оцінки конкурентоспроможності підприємства покладено відповідність показників його фінансового стану рейтинговому числу, яке визначають за формулою:

R = 2Км + 0,1Кпл + 0,08Кок + 0,45Крп + Крвк, (5.5)

де Км - коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом (коефіцієнт маневреності власного капіталу);

Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття);

Кок - коефіцієнт оборотності активів (коефіцієнт ділової активності);

Крп – рентабельність продажу ( норма операційного прибутку);

Крвк – рентабельність власного капіталу.

При повній відповідності значень вказаних коефіцієнтів їх нормативному рівню, рейтинг підприємства буде дорівнювати 1. Зрозуміло, що фінансовий стан підприємства з рейтинговою оцінкою нижче 1 буде вважатися економічно ненадійним. Своєю чергою, чим вищим буде рейтингове число, тим вищою буде і економічна надійність підприємства.

В основу класифікації підприємства за ступенем надійності їх фінансового стану, покладено їх відповідність встановленим експертним шляхом рейтингам, присвоєних кожному показнику (індикатору) і виражених в балах. Для комплексного показника, який розраховується шляхом підсумку усіх бальних оцінок індикаторів, визначено п'ять рейтингових класів, які в системі економічної безпеки можуть характеризувати стан надійності фінансового стану окремих контрагентів наступним чином:

1) високий рівень надійності фінансового стану (1 клас);

2) середній рівень надійності фінансового стану (2 клас);

3. низький рівень надійності фінансового стану ( 3 клас);

4. мінімальний рівень надійності фінансового стану ( клас 4);

5. економічно ненадійний стан ( клас 5).

Групування контрагентів у відповідності до рейтингу надійності їх фінансового стану здійснено в табл. 5.6.

Таблиця 5.6