2.3. Продуктивне мислення людини

У гештальтпсихології експериментально досліджувався також мислення (Келер, Вертгеймер, Дункер, Майєр).

Вертгеймер поширює цей принцип на рішення завдань людиною. Книга Макса Вертхеймером, присвячена проблемам продуктивного мислення, була опублікована вже після смерті її автора, в 1945 році. У ній він спробував застосувати гештальт-принципи навчання до питань творчого мислення людей, на основі припущення, що мислення здійснюється в термінах цілісного усвідомлення проблеми. При цьому він стверджував, що для успішного вирішення поставленого завдання ситуацію в цілому повинні добре уявляти собі і учень, і вчитель.

Вертхеймер вважав, що якщо викладач організує матеріал класних вправ у цілісну систему, то в його учнів легше проявиться інсайт, вони зможуть вловити суть проблеми і знайти її рішення. Вертхеймер продемонстрував, що як тільки принцип вирішення завдання засвоєний, він може застосовуватися і в інших ситуаціях.

Він приходить до висновку: "Мислення полягає в розсуді, усвідомленні структурних особливостей та структурних вимог; в діях, які відповідають цим вимогам і визначаються ними, і тим самим у зміні ситуації в напрямку поліпшення її структури ". Умовою переструктурування ситуації, на Вертгеймер, є вміння відмовитися від звичних, сформованих у минулому досвіді і закріплених вправами шаблонів, схем, що виявляються неадекватними ситуації завдання. Перехід на нову точку зору здійснюється раптово в результаті осяяння - інсайту. Підкреслюється, що, хоча мислення є єдиний процес, в його динаміці можна виділити етапи, послідовні фази.

Перша фаза - постановка завдання на основі умов; "перше-досягнення полягає саме в усвідомленні того, що тут є проблема. Бачення, правильна постановка проблеми часто набагато важливіше рішення поставленої задачі" . Друга фаза - угруповання, реорганізація, структурування та інші операції у зв'язку з поставленим завданням. Третій етап або фаза - виявлення структури шляхом інсайту. Четвертий - знаходження шляхів реалізації відповідно до цієї структурою.

Висновки

Представники гештальтпсихології вважали, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів, а навпаки – властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. Останній функціонує за принципом кращої організації (прегнантності), ізоморфізму – тотожності між фізичними і психічними гештальтами. При розв’язанні задач головним чинником визнавався «інсайт», тобто явище раптового охоплення ситуації в цілому.

Неможливо оцінити вагомість постаті Макса Вертгеймера для гештальтпсихології, експериментальної та загальної психології в цілому. Напрям якому він дав початок, живе і процвітає з моменту його створення, що однозначно підкреслює вагомість та цікавіть даного напряму для сучасників та попередників.

Гештальтпсихологія стверджує, що ціле не виводиться з суми властивостей і функцій його частин (властивості цілої не рівні сумі властивостей його частин), а має якісно вищий рівень. Гештальтпсихологія змінила колишнє переконання про свідомість, доводячи, що його аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а з цілісними психічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативної психології, що розчленовує свідомість на елементи. Гештальтпсихологія разом з феноменологією і психоаналізом лягла в основу гештальттерапії Ф. Перлза, який переніс ідеї гештальтпсихологів з когнітивних процесів до рівня світобачення в цілому.

Образи-гештальти, на думку прихильників цього напряму, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін «гештальт» та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Гештальтисти застосували в своїх дослідженнях феноменологічний метод – варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті