3. Зони хімічного забруднення та осередки хімічного ураження

Критерієм для визначення хімічної небезпеки хімічно-небезпечного об’єкта є кількість населення, що потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення під час аварії на об’єкті, яка являє собою площу круга з радіусом, що дорівнює найбільшій глибині розповсюдження хмари забрудненого повітря з пороговою концентрацією.

Залежно від того, скільки людей потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення, виділяють чотири ступені хімічної небезпеки:

I – понад 30 тис. чоловік,

II – більше 0,3 тис. чоловік,

III – від 0,1 до 0,3 тис. чоловік,

IV – менше 0,1 тис. чоловік.

Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від хімічно небезпечного об’єкту оцінюється частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) при аваріях на хімічно-небезпечному об’єкті.

Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення входить більше 50% території, другий – від 30% до 50%, третій – від 10% до 30% і четвертий – менше 10%.

Під час аварії на ХНО виникають зони хімічного забруднення (ЗХЗ). Ця територія забруднення НХР у небезпечних для життя людей межах включає місце безпосереднього впливу НХР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари НХР в уражаючих концентраціях (зона переносу). Розміри ЗХЗ визначаються кількістю викиду НХР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками тощо.

На території ЗХЗ можуть виникати один чи кілька осередків хімічного ураження. Осередок хімічного ураження – це територія, у межах якої внаслідок впливу НХР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими НХР (кислота синильна, аміак, бензол, воднофторид, дихлоретан тощо).

2. Осередок ураження нестійкими повільнодіючими НХР (оросген, метилбромід, гранозан тощо).

3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими НХР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол тощо).

4. Осередок ураження стійкими повільнодіючими НХР (кислота сульфатна тощо).

Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими НХР, характеризуються:

• одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;

• швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;

• необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само– і взаємодопомоги);

• потребою в терміновій евакуації уражених з осередку аварії.

Особливості осередку хімічного ураження, створеного НХР уповільненої дії:

• поступове формування санітарних втрат;

• необхідність активного виявлення уражених серед населення;

• евакуація уражених у міру їх звернень і виявлення.

Для осередків ураження стійкими НХР характерна:

• тривалість небезпеки ураження людей;

• можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;

• небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випарування НХР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;

• необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів тощо;

• необхідність проведення в короткий термін санітарної обробки;

• небезпечність уражених, які не пройшли санітарної обробки, для оточуючих.

Дегазація і санітарна обробка в осередках, утворених нестійкими НХР, як правило, не проводяться. Основний принцип дегазації НХР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі НХР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів дихання та шкіри.