2. Різноманітність жанрів: байки для дітей, віршовані казки, загадки й відгадки, акровірші, ліричні вірші, пісні.

Твори Глібова для дітей написані самобутньо і високомайстерно. У них утверджуються вічні ідеали людяності. .Вони сповнені ніжністю колискових пісень, радістю веснянок, щастям дитячих зимових розваг. Вражає спостережливість та кмітливість автора, щирість та простота викладу, доброзичливість, ніжна любов до дітей. Чи не першим у новій українській літературі Дідусь Кенир подарував дітям таку форму загадки, як акровірш.

Хто вона?

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,'

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане, -

І здалеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

Хто доня?

Мати доні молодій

Огородик наділила.

Розкошує доня мила,

Каже неньці - тісно їй:

"В земляній сиджу коморі,

А коса моя надворі".

"Загадки і жарти дідуся Кенира", які друкувалися у львівському журналі "Дзвінок" і дуже тепло сприймалися юним читачем.

Темою загадок і жартів служили явища природи, людина і речі, що оточують її. За їх основу письменник брав народні загадки, які до­тепно, з великою художньою майстерністю, любов'ю і знанням пере­кладав на мову поезії.

Прочитати "Загадки та відгадки"

- Ви звернули увагу, що загадки стосуються здебільшого речей побутового характеру, обстановки, навчального обладнання, страв, одягу, явищ природи.

Ось перелік тем, яким присвячено його загадки: колеса, вікно, двері, папір, піч тощо.

Загадкам Л.І.Глібова властива конкретність, образність, пись­менник виявив себе живописцем слова. Загадки можна використову­вати не тільки для дозвілля, загадування, а й для читання. Водночас вони відзначаються теплотою почуттів, щирістю, любов'ю до дітей, м'яким гумором. Автор звертається до читачів як співрозмовник, уча­сник подій, герой або спостерігач. Часто автор використовує форму звертання, що надає загадкам відтінку безпосередності. Письменник використовує в звертаннях слова, які виражають його глибоку любов до дітей: діти - квіти, лебедята, пташенята, любі дітки, дітки - наші квіточки.

Акростихи, акровірші - віршовані загадки, що їх відгадки скла­даються з початкових літер всіх рядків, коли читати зверху вниз.

Тематика акровіршів так само пов'язана з тими предметами і явищами, які дитина зустрічає і спостерігає щоденно (яблуко і груша, морква, ковбаска тощо).

Прочитати акровірші

Поезія "Журба"("Стоїть гора..."), що одразу припала до душі читачам (За Дмитром Білоусом).

Аналіз поезії

2. Яка пора року відтворена автором?

3. Чого більше в першій строфі поезії - руху чи спокою?

4. Що змінилося в описі природи в другій строфі порівняно з першою?

5. Змалюйте словами картину, відтворену в третій строфі. Які почуття вона викликає?

6. Чому поезія називається "Журба"?

7. До якого виду лірики вона відноситься - філософської, чи пейзажної?

Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року - літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений: осінь нагадує йому, що минула молодість, "пробігли днцщасливії і радощі мої!.." Автор побудував свій твір на художньому паралелізмі:- життя людини - життя природи.

У першій строфі подається непорушна, ніби застигла у своїй вічній красі картина типового українського пейзажу: "стоїть гора високая", під нею "зелений гай густесенький, неначе справді рай". Але вже в другій з'являється рух, дія, які передаються словами "в'ється річенька", "кудись вона біжить".' Особливу чарівність пейзажеві надають прив'язані човни "край берега, у затишку" та схилені над річкою три верби - ніби втілення журби: природа змінна,-однак' вічна, але людина - смертна, її життя скороминуче, як мить. \ ліричний герой це усвідомлює. До річеньки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості - ні, Вона може жити тільки в пам'яті.

Тематика творів' письменника для дітей багатоманітна. Але найважливішою є тема рідної землі,

Кращі ліричні поезії Глібова - це емоційні описи чарівної рідної природи. До "правдивих перлин української лірики" зарахував Іван Франко поезію Глібова "Журба" ("Стоїть гора високая").

"Стоїть гора високая"

Микола Лисенко поклав поетичний текст на музику, і ще за життя автора твір став улюбленою народною піснею. У наш час найталановитіше виконував її Іван Козловський. Скільки ніжності, сумовитої краси і мудрості в цьому творі! Як же він народився?

1859 рік. Глібов жив і працював у Чернігові. Він любив це місто. У вільний час подовгу блукав його вулицями, йшов до берега Десни, щоб подумати, помріяти.

Якось виїхав у Седнів, недалеко від Чернігова, і пішоз помилуватися мальовничими краєвидами. З альтанки, що стояла на високій буйнозеленій горі, відкрилася йому широка долина і річечка Снов, що тихо текла у далеч. Майнула думка: не так давно цією землею ходив Тарас Шевченко, писав тут і малював...

Дрібні хвилі спливали невпинно. Як і життя... А небо таке голубе й безмежне> Похилені верби стояли в тихім смутку. Ще буяла зелень. Але де-не-де листочки вже поблякли. Як швидко спливають літа... Яка скороминуща молодість.

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої -

Пробігли дні щасливії

І радощі мої... До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна; А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!..

7

Такий філософський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний, пейзажнийсловесний малюнок.

Окрім того, в цьому поетичному шедеврі є багато символічного.

Проведемо невеликий лексичний аналіз, та спершу розгадаємо простенький кросворд.

1. Який гай стоїть під горою?

2. А які дерева схилилися?

3. Яке слово ми пропустили в рядку "Стоїть високая"?

4. Доповніть поетичний рядок: "Край берега, у затишку, прив'язані,.."

5. Герой поезії сумує від того, що минає яка пора року?

6. Коли осиплеться листя, то що його понесе?..

1			Л
	2		Е
	3		0
			Н
	5		І		ІІ
6			Д

Відповіді: І. Зелений. 2. Верби, 3. Гора. 4. Човни: 5. Літечко. 6. Вода

Розглянемо слова-символи України.

Вода і верба

В українців верба є символом не тільки весни, а й самої України. Наші, предки вірили, що верба була прадеревом життя, символізувала Чумацький шлях на небі. Звідси звичай садити верби понад шляхом. Чи є дерево, в якого було б стільки родичів, як у верби, аж 1600 видів?

Воду також глибоко шанували наші предки. Заборонялося плювати у воду, "засмічувати криниці -то було великим гріхом. Особливо цілющої сили надавалося свяченій воді - святовечірній, йорданській і стрітенській.

У народі кажуть

"Будь високий, як верба, а багатий, як земля" побажання.

"У нього на вербі груші ростуть" - про тих, хто полюбляє розповідати небилиці.

"Куди не повернеться - золоте верб'я росте" - про недоладну людину, яка завжди зіпсує справу.

Вода в решеті не встоїться.

Вода все сполоще, злого слова - ніколи.

Вода і камінь довбає.

Мудрі народні звичаї

Принесену з колодязя воду ставили біля вхідних дверей, щоб зручно було набирати не лише .господарям, а й чужому.

Коло відра ставили кухлик: пий на здоров'я. Чистота відра і кухлика свідчила про охайність господині. .„

Стежили, щоб вода не вичерпувалася у відрі і кухлик не стукався об дно. Казали: не торохти кухлем, щоб не торохтіли злидні в хаті.

Повні відра аж по вінця - на щастя і достаток.

У відро з водою кидали корінець хріну - для здоров'я, щоб вода була чистою та здоровою.

Етимологія підтверджує

Слово верба - праслов'янське, існувало ще в індоєвропейській мові і мало значення гнути, звиватися, крутити.

Слово вода зберегло своє значення, прийшовши до нас із давньої слов'янської мови.

Гора - це символ висоти людського духу, місце, де жили Боги і відбувалися жертовні обряди. У багатьох народів світу існували культи священних гір: у Греції - Олімп, в пндії - Гімалаї, у Вірменії - Арарат та ін.

В Україні кургани й високі могили завжди викликали благоговіння своєю загадковістю й таємничістю. Стародавні язичницькі жертовники розташовувалися на вершинах гір чи на пагорбах, міста теж будувалися на горах (Рим - на семи горбах, Київ - на трьох). На горбах стояли й статуї слов'янських богів: Перуна, Велеса, Дажбога та ін.

Човен символізує останній шлях людини в земному . житті, у фольклорі - символ розлуки. Наші предки вірили, що потрапити в потойбічний світ можна було тільки за допомогою човна, перепливши річку Стікс. Звідси язичницький ритуальний обряд поховання у човні.

Річка - символ вічного плину часу, .початку й захін -чення життя; у міфологічній літературі символізувала світовий шлях.

Отже, поезія "Стоїть гора високая" - свідчення не тільки великого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибокого знання українських традицій, що виразилися у вмілому використанні народних образів-символів.

Л.І.Глібов враховував велике виховне і естетичне значення казки в дитячому читанні. Поет прагнув перенести в українську літературу здобутки російської літератури. Він пише "Початок невикінче-ної казки", яка становить переспів "Сказки о рыбаке и рыбке" О.С.Пушкіна.

Вірші для дітей пройняті почуттям любові до природи, виявляють спостережливість, відчуття краси. Вірші сповнені життєрадісними настроями, живописні, легкі для запам'ятання.

У вірші "Веснянка" чудовий опис пробудження всього живого, прекрасного, молодого, поет із захопленням говорить про весну:

Весна прийшла!

Тепло знайшла!

Вірш відзначається легкістю, простотою і мелодійністю:

Все ожило,

Все розцвіло...

І рій дітей привітненьких

На той горбок

Несе вінок,

З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок,

Як той мачок,

Крапчастий і повнесенький,

Кричать, гудуть,

Далеко чуть

Таночок голоснесенький.

Вірш "Зимова пісенька" відтворює зимові розваги дітей та пейзаж. Автор виступає в ролі старшого друга, який користується дові­рою дітвори, відчувається, що дітям весело і затишно в товаристві дорослого, адже він їх щиро любить.

Діти наші, квітоньки, Хлопчики і дівоньки! Нум гуртом співать; Ви тягніть тонесенько, Буду я товстесенько Окселентувать

Автор змальовує зиму як зимоньку-снігуроньку, білогрудочку; дітям радісно, що не дуже великий мороз, вони ліплять снігову бабу.

Вірш-пісня проникнутий теплим гумором, коли автор змальовує, як баба снігова стоятиме і відгонятиме вовка.

Вірш "Квіткове весілля" Глібов назвав алегоричним жартом. Поет чудово змальовує красу квітів, показує, що й у них є життя. Відчу­вається любов до природи, до всього красивого і свіжого. Танцю­вальний, легкий ритм вірша дає змогу відчути бадьорість, задор, дітей захоплює мальовничість образів:

Барвінок, фіалочка,

Мак, фасоля, нагідки - все дітям близьке і знайоме.

Байки Л.І.Глібова призначені для дорослих, але вони входять у дитяче читання. Дітям зрозуміло, що бути ледарем, грубіяном погано, на повагу заслуговує той, хто трудиться, живе по совісті, чесно, тур­ботливо і лагідно ставиться до людей.

Слава Глібова Л.І. як дитячого письменника вийшла за межі України ще за його життя. Так, чеська вчителька - письменниця Бі­льма Соколова в листі до редактора журналу "Дзвінок" високо оці­нювала літературний хист Л.І.Глібова, його байки, загадки, вислов­лювала бажання перекласти їх на чеську мову:

"Його напрочуд красні байки та загадки - єдині в усній слов'янській літературі".

Дійсно, твори Л.І.Глібова заслуговують на те, щоб з ними широ­ко знайомилися ще з дитячого садка..

2.3. Байка - невеликий, переважно віршований розповідний алегорично-сатиричний твір з повчальним змістом, у якому вади людей і негативні явища суспільного життя розкриваються через образи тварин, птахів, риб, комах, рослин і речей.

Байка має мораль - повчальний висновок, яким вона або розпочинається, або закінчується. Слово фабула теж повинно стати активним у лексиці шестикласника. Фабула - це подія, яку автор поклав в основу байки. Є ще алегорія. У байці вона багатозначна. Глибоке розкриття алегорії сприяє розвитку логічного мислення дитини, формуванню її інтелекту, високої моральності.

Історія розвитку байки як літературного жанру сягає тисячоліть.

Цікаво знати

Чому алегоричну моєу називають езоповою мозсю? Хто такий Езоп?

Езоп - напівлегендарний давньогрецький раб, що жив у УІ-У ст. до нової ери, батько жанру байки. Його байки були прозові й дуже дотепні. Скільки років минуло відтоді, а вони живуть. Езопові сюжети знають у всьому світі. Фабули його творів перероблялися талановитими байкарями інших народів: Федром, латинською мовою (І ст. нової ери); Ж. де Лафонтеном, французькою мовою (XVII ст.); Г.Лессінгом, німецькою мовою (XVIII ст.); І.Криловим, російською мовою (XIX ст.).

Вузлик на пам'ять

Колись в Україні XVI—XVIII ст. писання байок на запозичений сюжет було в школах традицією, як і писання вірша на задану тему. Ця традиція прийшла з уроків піїтики - одного з основних предметів у наших давніх навчальних закладах.

До нас дійшли з барокової поезії безліч віршів різних авторів на ту саму тему. Особливо любили переспівувати в давній українській літературі тему про марнотність багатства, смертність владик, царів - як звичайнісіньких людей!

Байка в Україні стала популярною із XVII ст., а утвердилася як жанр у творчості мудреця-філософа XVIII ст. Григорія Сковороди. Була вона в його збірці "Байки харківські" ще прозовою, але такою мудро-повчальною, що мораль інколи перевищувала фабулу в кілька разів.

Іван Франко назвав Глібова "найкращим українським байкописом". У його творчому доробку – 107 байок. Уже не одне покоління дошукується в них мудрості. Давайте заглянемо й ми в цю чудову скарбницю. Але спершу ознайомимося з крилатими висловами:

Як не піймав, то й не кажи, що злодій.

Що, братику, посіяв, те й пожни.

Два хитрих мудрого не переважать.

Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла.

Чужому лихові не смійся.

Синиця славу розпустила.

Чого не тямиш - не берись.

На, небоже, що мені не гоже.

Рука, як кажуть, руку миє.

Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться.

Хто вище злізе, дужче падає.

Кого з нас не спонукають задуматися ці мудрі слова поета-байкаря, що давно вже стали крилатими висловами і сприймаються як народні. А частина з них і є такими, майстерно використаними автором і талановито вплетеними в сюжети своїх творів.

«Лисиця-жалібниця»

1. Хто співав у гаю "і вдень, і ввечері"?

2. Яким словом-епітетом автор називає гай?

3.Продовжіть рядок "Скрізь зеленіло, все..."

4. Що зібралася хвалити Лисиця?

5. Доповніть рядок "у тихому гаю Лисичка щастя ..."

6. Лисичка угледіла гніздечко на чому? "

7. Як вона назвала котів? ("... сини")?

8. Лисичка зібралася перевішати кого "... таких"?

9. Доповніть рядок: "І жалібниця щось ,.. ще хотіла".

10.Вставте потрібне слово в рядок: "Зажерливих пройдисвітів таких я ... б усіх"

11.Як Лисичка співати почала?

4. Доленьку. 5. Мала. 6. Калині. 7. Вражії. 8. Пройдисвітів. 9. Сказати. 10.Перевіщала. Жалібно.

Якщо правильно виконати усі завдання, то по вертикалі отримаємо відповідь на питання: "Що осудив Леонід Гпібов у байці "Лисиця-жалібниця"? - Лицемірство.

Чарівним пейзажем розпочинає Леонід Глібов свій твір. Справді, гарно, любо було в гаю. Співав соловейко, кувала зозуля (ми ніби це чуємо, слухаючи байку), все зеленіє і цвіте (зорова картина). Лисичка, що мешкала в гаю, розчулена:

- От де по правді можна жить

І доленьку хвалить,

В добрі кохаться, всіх любити,

Ніколи зла і кривди не чинити!

Лисичка і правда.

Розглянемо етимологію цих слів.

Правда - справедливість, істина. Це слово прийшло до нас із праслов'янської мови - правьда, утворилося воно від правь, що означало "істинний, справедливий", а також "прямий, рівний".

Лисиця- хитра, підступна тварина.

Чи можуть бути сумісними правда і підступність? Лисичка ховає свої злі наміри за лицемірно ніжними, пестливими словами: "доленьку", "малесеньких", "безвинних"? Вона навіть готова "боротися" -розправитися з усіма котами, яких називає "зажерли­вими пройдисвітами". Мовна характеристика Лисиці відіграє важливу роль у творенні характеру лице­мірного хижака. Автор теж не залишається байдужим спостерігачем за розвитком подій, не втримується і, коли Лисичка вирішила "ніколи зла і кривди не чинити"; ніби мимохіть, зауважує:

То, може, й справді б так жила.

За Словником Б.Грінченка, "правдонька щербата" – "не зовсім правда, швидше брехня, ніж правда".

Так і сталося. Коли попадали з гніздечка пташенята, правдолюбка Лисиця-жалібниця "лрехорошенько всіх поїла".

То яка ж мораль? Глібов розкриває справжню суть улесливої людини, яка ніби "всіх і жалує, і любить", а придивися ближче - і ти побачиш жорстокого й безжалісного лицеміра.

"Щука"

Байка "Щука" написана за три роки до кріпосницької реформи (1858). Леонід Глібов глибоко усвідомлював жорстокість царської влади, безза­хисність свого поневоленого кріпацтвом народу. У творах, написаних у дореформений час, він виступив з осудом ганебної системи гноблення, приниження гідності простої людини, якій ніде шукати правди, бо царський суд продажний, там панує хабарництво і кругова порука. Ось про це і йдеться в байці "Щука".

Аналіз змісту твору .

Байка не має вступу. Перше речення одразу ж уводить читача у вир бурхливих подій: мешканці ставу не витримали знущань хижої Щуки і хтось із них "бумагу в суд подав..." Слово "бумага" з' типової судової лексики того часу, що передбачає тривалу судову тяганину чиновників. У тій "бумазі" - гірка правда життя всякої дрібної„риби (Щука "того заїла в смерть", "другого обідрала") і сподівання знайти правду в суді ("А все-таки" катюзі, як кажуть, буде по заслузі"). Як бачимо, наївна віра в правду віками жила, живе і житиме в народі.

Щука була піймана молодцями з трудом (аж "чуби мокренькі стали") і приставлена в суд. Народним висловом "чуби мокренькі стали" автор натякає на те, що великих злодіїв не так-то й легко притягнути до відповідальності.

Отож Щука вже в суді, і є надія, що правда візьме гору.

Хто ж конкретно судитиме, розбійницю і вста­новлюватиме істину?

Як описує байкар суддів?

Виявляється, що це народ "добрячий та плохий". Першими названі "якіїсь два Осли".

Епітет "якіїсь", по-народному, - щось невизначене, безлике. А ослами, відомо ж, називають Дурнів, не здатних навіть елементарно мислити.'"

Серед суддів – "одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа". Слово нікчемний, за словником Грінченка, "ни кь чему не годний". А шкапа - теж ні до чого не здатна коняка, яка вже відслужила, відпрацювала своє. Вислів "два стареньких Цапа" коментарів не потребує. Усі ж разом - не судді, а глум.

Злочини, заподіяні Щукою, набули такого великого розголосу, що "кінців, не можна поховать". Навіть продажні судді змушені винести справедливий вирок..

Яке ж було перше рішення суду? Щоб переконати читача в тому, що суд захищає гнобителів і в ньому панує кругова порука та хабарництво, поет спочатку дає читачеві надію, ніби справедливість перемогла: "І Щуку на вербі повісити звеліли". Отож правда торжествує. Та перед цим автор згадує про стряпчого - Лисицю і мимохіть зауважує:

А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка;. То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких...

Як же повелася на суді Лисиця? Відповідно до своєї хижацької' й підступницької натури вона хитрощами перетворила судове рішення на посміховисько, запропонувавши хижачку втопити.

Судді послухали Лисичку

І Щуку кинули - у річку.

Абсурдність рішення очевидна,. Така гостра й дотепна сатира на царський суд була дуже сміливою. Вислів: "І щуку кинули - у річку" став крилатим. Якщо хочуть сказати, що когось замість покарання вигородили, ще й з вигодами, вживають цей в'їдливо-саркастичний вислів Глібова.

Справжнім хижаком постає в байці Щука - жорстоким, безкарним гнобителем, а судді та стряпчий - покривані її.

А в житті що нам відомо про щуку? Звідки походить це слово?

Цікаво знати

Ви, напевно, здивуєтеся, коли довідаєтеся, що щуки бувають довжиною до 1",5 метри, а вагою до 35 кг! Та й живуть вони до двохсот років! Ця риба-хижак живиться іншими, меншими рибками, жабами, водяними щурами, навіть пташенятами водоплавних птахів, дуже швидко плаває. Довжина та швидкість і зумовили назву. Слово щука - праслов'янське, утворене від щуп - худий. Через те, що ця риба довга, у воді вона здається худою, тонкою. Пізніше в слові щуп відбулася зміна п — к інша версія: праслов'янське слово щука спершу означало "швидка; риба, що женеться навскаки". Обидві версії, на нашу думку, досить переконливі.

Глібовська Щука має яскраво виражені риси хижака -високого чиновника, що женеться і наздоганяє свою здобич. Така алегорія цієї байки.

Що ж таке алегорія? Це слово прийшло до нас із грецької мови, у перекладі - інакомовлення, спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на змалюванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями й ознаками приховуваного.

"Мірошник"

З давніх-давен в Україні ім'я Хома асоціювалося з людиною нерішучою, невезучою, пасивною. Це відображено в народних прислів'ях і приказках. Серед них є кілька співчутливих:

На бідного Хому й дерево пада. . Тільки й людей, що Хома в церкві.

Але більшість влучних висловів вимальовують непривабливу постать чоловіка на ім'я Хома:

На безлюдді й Хома чоловік. Хома купив, Хома п'є, бо в Хоми гроші є. Якби хотів Хома, то й робив би дома. "Заробив, як Хома на качалках: одну продав, а дев'ять баби на плечах побили. У мене чоловік Хома, то й добра нема. Додав до характеристики Хоми й Леонід Глібов своєю байкою "Мірошник":

І був він чоловік такий, що не гаразд за діло брався. , Хомі й за вухом не свербить. Ні з чим зостався мій Хома.

Байку "Мірошник" виразно читають за ролями і розглядають її зміст та мораль.

2. Питання для бесіди можуть бути такими:

3. З чого починається байка?

4. Чи відчули ви у вступі авторську засторогу?

5. У чому вона полягає?

6. Що сталося з греблею?

7. Як же реагував Хома на небезпеку, яка наближалася?

8. Чим скінчилася історія з греблею?

9. Чому саме так?

10. Який же з Хоми господар? .

11. Прочитаймо ще раз мораль байки.

12. Чи багато серед нас таких хомуватих мірошників?

Бесіда за змістом твору

Байка "Мірошник", - узагальнить обговорення словесник, - написана 1853 року. У ній Глібов спрямував вістря своєї сатири проти нерадивих панів, які в умовах занепаду кріпосницької системи терплять повне банкрутство. Головний герой твору - мірошник, що мав прекрасний млин, але був ледарем, неха­зяйновитим чоловіком, що "не гаразд за діло брався". Ось і в цьому разі він не поспішав загачувати греблю, яку "вода просмоктала", не прислухався до поради людей. Автор майстерно користується скарбами народної мови: стурбованість порадників передає народно-розмовною лексикою ("Ой Хомо, Хомо, схаменись!", "Піди лиш, брате, подивись!", "Дурний ти, Хомо, чоловік!"), а панську безтурботність, байдужість, небажання думати й працювати - стійким сло­восполученням "Хомі й за вухом не свербить".

Розлючений Хома після того, як води зовсім не стало, зганяє злість на невинних курях і цим доповнює свій портрет нетямущого господаря й чоловіка:

Ні з чим зостався мій Хома: Води нема й курей чортма.

Глібов робить стислий і мудрий висновок. Мораль байки - осуд не тільки одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани "без діла сотні всюди • сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують". У цих словах велика правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки безгосподарних власть імущих правитимуть країною, стільки не вибратись їй з руїни. З нещадною іронією письменник сказав про них: "Та й диво, що у їх Хазяйство піде все на сміх!"

"Цуцик"

Поміркуємо

Що означають синонімічні фразеологізми каламутити воду і замутити воду?

Потім читаємо словникове тлумачення:

каламутити воду - вносити розлад, неспокій; підбурювати, підмовляти кого-небудь до якихось непорядних дій;

замутити воду - зумисне заплутати яку-небудь справу, зробити щось неясним, незрозумілим.

А чи відомий вам такий вислів: "Бровко мовчить, і я мовчу, Води не сколочу..."? Як ви його розумієте?

Аналізуємо її зміст.

Байка відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Своє перо сатирика байкар ■ спрямовував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, огидного прислужництва, егоїзму чиновників та інших моральних вад тогочасного суспільства.

Байка "Цуцик" - кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак - Бровка і Цуцика. Дев'ятикласники характеризують обох персонажів, добираючи цитати з тексту і порівнюючи їх.

Як бачимо, авторські характеристики виразно окре­слюють два різні типи.

Бровко- дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі. Про своє життя каже так: "Живу собі, бо треба жити". Йому доводиться терпіти знущання ("ще й під боки натовчуть"), їсти що попало ("хлиснеш помий, коли дадуть"). Не має шани Бровко за свою чесну працю. Незавидне його "собаче життя".

Алегорія прозора:.так жилося в царській Росії кожному чесному трудівникові. Він виконує свої обов'язки добросовісно, а його зневажають і принижують.

Інакше життя в Цуцика - сите, паразитичне -"сухенькі лапки, хвостик чистий". Він "ледачий", "веселий", улесливий і зухвалий. їдка іронія відчувається у фразі "Цуцик спочивав", ніби по якійсь важкій праці. Улесливий нероба про своє життя самовдоволено каже: "Хоч і довіку б так..." Коли ж Бровко нагадав йому, як він малим "замурзаним під лавкою тинявся", Цуцик "спесиво глянув на Бровка", бо вмів те, чого ніколи не зробить Бровко - на задніх лапках "по-вченому служити".

Перед нами тип жалюгідного прислужника', який готовий заради ласого шматка, ситого благополуччя принижуватися і навіть втратити людську гідність.

Леонід Глібов не тільки висміяв паразитизм і зазнайство, як риси характеру людини, а й осудив суспільство, в якому порядність не в пошані, а лицемірство й підлабузництво заохочується. Бровко зневажає зманіженого Цуцика, однак усвідомлює, що той може його скубнути. Тому й мовчить. Цікава психологія цього продажного нікчеми. Почувши про погане життя Бровка, він заявляє: "Обуха батогом не перебити".

А що автор? У висновку він зауважує: "Бровко мовчить, і я мовчу, води не сколочу..." Ніби й не хоче ризикувати. Але він уже це зробив своїм твором, викликавши огиду до низькопоклонства, прислужництва, спесивого зазнайства й лакейства.

Останню байку "Огонь і Гай" Леонід Глібов написав за п'ять днів до смерті. У ній – заповіт молодим нащадкам.

Трагічна доля зеленого Гаю, який "на брехні спокусився", довірився Огню, прийняв його дружбу, "не знаючи того, який Огонь дружок", і... згорів. Повчання - автор застерігає:

Молодіж любая, надія наша, квіти!

Пригадуйте частіш ви баєчку мою;

Цурайтеся брехні і бійтеся дружити

З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.

"Коник-стрибунець". Мораль: людина повинна працювати, дбати про своє майбутнє, завтрашній день, не ледарювати, бо буде, як тому Конику, що проспівав усе літо, а тепер .танцює "на морозі гопака".

Наведіть прислів'я, які підтверджували б головну думку байки.

Без труда нема плода.

Не розкусивши горіх, зерна не з'їси.

Хто не працює, той не їсть.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Зима спитає, де літо було.

Бджола мала, а й та працює.

Хто багато робить, той багато має.

Слова - полова, а праця - диво.

Осінній день рік годує.

Під лежачий камінь вода не тече.

Не 'відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні.

Після виразного читання байки "Лебідь, Щука і Рак" розкриваємо її алегорію і робить висновок - ніколи не буде толку, якщо немає злагодженості в роботі і кожен з гурту тягтиме до себе.

А до цієї байки які доберемо прислів'я?

Хто в тин, хто в ворота.

Той до ліса, той до біса.

Берись дружно, не буже сутужно.

Тяжко жити, коли між друзями немає згоди.

Дружній череді вовк не страшний.

Гуртом можна й море загатити.

Байка "Вовк та Ягня", висловлює своє розуміння її змісту, сильні та багаті люди здебільшого не розуміють проблем слабких і бідних, часто принижують, а то й знищують їх. Черствість - дуже погана риса характеру. Що говорить народна мудрість з цього приводу?

Чия сила, того й правда.

Наймитові .з хазяїном не брататись.

Ситий голодному не товариш.

На низьке дерево і кози скачуть.

Наступна байка "Синиця" висміює людей спесивих і хвальковитих. Народ каже про них:

Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять.

Не хвались на війну ідучи, а хвались з війни вертаючись.

Поки хвалько нахвалиться - будько набудеться.

Не слова кресять людину, а діла.

Не вір словам, а вір ділам.

Нічим ніколи не хвались, якщо не можеш - не берись.

Мораль байки "Чиж та Голуб" прозора і зрозуміла: ніколи не смійся над чужим горем, бо ніхто не знає, що його чекає в майбутньому; допоможи людині, яка потрапила в біду, тоді й ти можеш сподіватися на чиюсь допомогу в скрутну хвилину.

Які ви знаєте прислів'я на цю тему?

Не смійся з другого, щоб тобі не було того.

Сміється той, хто сміється останнім.

Не смійся чужому лихові, бо своя біда не за горами.

Патріотичною ідеєю сповнена байка "Билина". Кожній людині мила своя сторона. Коли потрап­ляєш надовго в чужі краї, охоплює туга за рідною землею.

Назвіть народні прислів'я, що підтверджують цю думку.

Дон Доном, а найкраще вдома.

За морем тепліше, а вдома миліше.

У гостях добре, а вдома краще.

Кожен дубок хвалить свій чубок.

Байка "Орачі і Муха" висміює людей, які люблять приписувати собі чужі чесноти, привласнювати не свої заслуги, видавати їх за власні.

Як народ висловлюється про таких людей?

Гречана каша хвалилась, ніби вона з коров 'ячим маслом родилась.

Калина сама себе хвалить, що з медом добра.

Люблю роботу: годинами можу спостерігати, як хтось працює.

Повчання байки "Жаба й Віл" таке: людині треба розраховувати на свої сили й не замірятись на те, чого не здатна зробити.

Назвіть прислів'я на цю тематику.

Вище себе не скочиш.

Не сідай не в свої сани.

Як пес не крутись, а хвіст ззаду.

Байка "Осел і Соловей", в байці про те, що, на жаль, часто нашу працю і наші здібності оцінюють бездарні, некваліфіковані люди, подібні до Осла.

Як про це говорить народ?

Не знає сова, яка сама, зате інших бачить.

Не кидай перли між свині - не оцінять.

Дивиться звисока, а нічого не бачить.

Про те, що в поганому товаристві людина теж стає поганою, що треба бути обережним у виборі друзів, байка "Фіалка і Бур'ян".

Погані друзі до добра не доведуть.

З ким поведешся, того й наберешся.

Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

У байці "Лисиця і Ховрах" стверджується, що "рильце в пушку" буває тоді, коли його туди устромити, тобто, якщо не будеш красти, то ніхто й не звинуватить.

Що каже про це народ?

Якщо не їла душа часнику, то й запаху не буде.

Диму без вогню не буває.

Нічого ганити дзеркало, якщо пика крива.

Сильного всі бояться, а коли він стає слабким, то всяк норовить вдарити, особливо той, хто має мізерну душу - така мораль байки "Лисиця й Осел".

Учні наводять прислів'я на-цю тему:

На кого Бог, на того й люди.

Друзі пізнаються в біді.

Байка "Миша й Пацюк" висміює людей, які чогось самі бояться і думають, що й усім воно страшне.

Прислів'я на цю тему:

У страху великі очі.

У лісі вовки виють, а на печі страшно.

На вершині й ворона скидається на орла.

Мораль байки "Вовк і Кіт" проста: не чекай добра й допомоги від того, кому ти робив шкоду. Про це говорить і народна мудрість:

Що посієш, те й пожнеш.

Як постелеш, так і спатимеш. Я

к гукнеш, так і відгукнеться.