Тема.	Леонід Глібов (1827 — 1893) як дитячий поет. Літературний доробок поета для дітей.
Мета:	Ознайомити студентів із особливостями літературної та гро­мадської діяльності Л.І.Глібова та його внеском у справу роз­витку дитячої літератури; з'ясувати різноманітність жанрів літературної спадщини поета та своєрідність створення їх; розкрити художню майстерність творчості поета

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: українська література, педагогіка, історія України.

План.

1. Леонід Глібов (1827-1893). Талановитий дитячий письменник-педагог, літературний діяч, активний співробітник Львівського дитячого журналу "Дзвінок".

2. Різноманітність жанрів: байки для дітей, віршовані казки, загадки й відгадки, акровірші, ліричні вірші, пісні.

1. Віршовані загадки, акровірші, казки. Образ оповідача - лагідного жартівливого дідуся Кенира. Внесок Глібова у створення оригінальної форми загадок.

2. Зображення картин природи, дитячих розваг, змалювання пейзажу як засобу розкриття душевного стану героя. Вірші "Веснянка", "Зимня пісенька".

3. Байки Л.Глібова у дитячому читанні ("Вовк і Кіт", "Зозуля і Півень", "Щука", "Коник-стрибунець", "Чиж та Голуб" та ін.).

3. Роль Л.Глібова для розвитку української дитячої літератури. М.Рильський про Л.Глібова ("Чернігівські сонети").

Рекомендована література

1. Німченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко І.М. Українська дитяча література: Підручник. - К.: Вища школа, 1979. - С.85-95.

2. Українська дитяча література. Хрестоматія / Упоряд.: І.А.Луценко, А.М.Подоменний, Б.И.Чайковський. - К.: Ви­ща школа, 1992-4.1.- С. 176-183.

3. Глібов Л.І. Твори / Передм. С.Зубкова. - К.: Дніпро, 1982. - С.231.

4. Колесник П. Український байкар // Гребінка Є., Глібов Л. Твори.- Донецьк, 1986.- С.125-126.

5. Марценюк С.Слово і час Леоніда Глібова // Дивослово.- 1996.- 9.- С.60-61

6. Мовчун А. Леонід Іванович Глібов і його твори в початковій школі // Почат. шк.- 1999.- 6.- С.42-46; 7.- С.46-48.

7. Мовчун А. Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні // Дивослово.- 2000.- 2.- С.44-52.

8. http://chtyvo.org.ua/genre/dytiacha/books/

1. Леонід Глібов (1827-1893). Талановитий дитячий письменник-педагог, літературний діяч, активний співробітник Львівського дитячого журналу "Дзвінок".

Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки "Малороссийские приказки" 1834 року. Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.

Видатний український письменник Л.І. Глібов усе своє життя щиро бажав допомогти знедоленому українському люду "живим сло­вом правди і просвіти", за що зазнав утисків і переслідувань.

Книжки з його творами спалювались, як шкідливі дітям і дорос­лим.

Проте, всупереч заборонам, популярність Л.І.Глібова ширилась в народі. Твори Глібова розповсюджувались в численних списках, знаходили вдячного читача і за межами Росії...

Л.І.Глібов був не лише поетом, а й прозаїком, драматургом, жу­рналістом. Однак саме байки становлять найбільшу цінність в його літературному доробку.

ГЯ.Франко назвав Л.І.Глібова "найкращим байкописом", а в ен­циклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона записано: "Байки Глі­бова відзначаються чудовою українською мовою, гумором, знанням народного життя, простотою фабули і ясністю моралі".

Крім 107 байок, Л.І.Глібов написав українською мовою понад 40 пісенно-ліричних творів, водевіль "До мирового", 54 вірші - загадки і стільки ж відгадок, 14 акровіршів.

Російською мовою створив понад 90 ліричних та близько 30 са­тиричних поезій, 2 п'єси, 4 оповідання, кілька статей, рецензій, фей­летонів.

В останні роки свого життя Глібов написав ряд творів для дітей, які друкувались на сторінках галицьких видань "Дзвінок", "Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян". За своїм хара­ктером вони близькі до байок і ліричних поезій, свідчили про неабия­кий педагогічний хист письменника, який умів зачепити дитячу ду­шу, збудити фантазію читача цікавими захоплюючими образами.

Послідовники Сковороди П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський Г Є.Гребінка розвинули цей жанр далі. Класиком же української байки судилося стати Леонідові Глібову.

Талановитий ніжний поет-лірик, блискучий байкар, творець дитячих загадок, зокрема таких оригінальних за формою, як акростих, улюбленець української дітвори минулого століття - таким постає перед сучасним школярем Леонід Глібов, він же - Дідусь Кенир.

У єдиному на всю Україну дитячому журналі "Дзвінок", що виходив у Львові наприкінці XIX століття, Леонід Глібов друкував свої твори під загальною назвою "Загадки і жарти Дідуся Кенира". Дотепний автор сипав веселими віршами, байками, загадками, казками та жартами. Чому він назвав себе Дідусь Кенир? Кажуть, що його батько купив колись собі такого співучого кенера, що послухати його спів сходилися сусіди. На запитання "Куди йдете?" вони казали: "До Івана Кенира". Так і прозвали батька по-вуличному - Кенир. Оце батькове прізвисько стало згодом псевдонімом письменника Леоніда Глібова. Розглянемо його біографію.

Життєва дорога

Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Його батьки були добрими, гуманними й освіченими людьми. Батько Іван Назарович служив управителем поміщицького маєтку пана Родзянка. Мати Орина Гаврилівна виховувалася в родині пана Трощинського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя. Тож у родині ГлібовиХ добре знали і старого Гоголя-Яновського, і сина його Миколу.

Дитинство маленького Леоніда (батьки лагідно називали його Льоликом) минало в селі Горби Кременчуцького повіту. Сюди після поділу маєтку між братами Родзянками переїхав батько Леоніда зі своїм паном. Родзянки були деспотичними поміщиками. Відомо, що в їхньому маєтку ще до свого заслання гостював Шевченко, який познайомився з Аркадієм Родзянком в Ромнах на ярмарку під час своєї першої подорожі в Україну] Але коли Тарас побачив жорстоку сваволю Родзянків над кріпаками, то демонстративно покинув панський маєток, не попередивши нікого і навіть забувши там свій зошит з віршами.

Малий Льолик зачаровувався народною піснею, звичаями та обрядами селян. Веселий і жвавий хлопчик любив усякі рослини, мав свою грядочку і вирощував на ній різні квіти. Часто його біляву голівку можна було бачити серед квітів, за що родичі й знайомі називали його "Льолик - квітчастий королик".

Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них - і на все життя зненавидів насилля й деспотизм.

Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати - пан Родзянко, місцевий священик - арифметики, латинської й грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. Окрім того, хлопчик міг користуватися поміщицькою бібліотекою.

На тринадцятому році (1840 р.) Леоніда відвезли в Полтавську гімназію. Відірваний від своєї домівки, він сумував за батьками, йому снилася рідна хата. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір - вірш "Сон". А потім інші, що склали першу збірочку, яка побачила світ у 1847 році в Полтаві під назвою "Стихотворения Леонида Глебова". Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не міг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.

Літо 1848 року юний Глібов перебув у рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки - "Кобзар" Тараса Шевченка та "Приказки" Євгена Гребінки - і збурили душу, заговоривши рідною мовою. Вони розповідали про історію рідного народу, вустами Кобзаря закликали братів обнятися, байками Гребінки щиро вболівали над лихою долею мужиків, у яких "чуприни вже тріщать"; бо "пан із паном зазмагався".

Вражений врочитаним, Леонід Глібов почав писати рідною мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки "Вовк і Кіт", "Лебідь,'Щука і Рак", "Зозуля й Півень", "Жаба и Віл", "Синиця", які він надрукує аж у 1853 році.

Юнак хотів учитися на медичному факультеті Київського університету, але 'не вступив туди. Йому судилося стати не лікарем, а вчителем. 1849 року двадцятидворічний Леонід вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Тут свого часу навчалися Гоголь і Гребінка, тут були добрі традиції і мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання. Його батько Іван Назарович, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, -застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Отож ліцей поет закінчив аж у 1855 році вже одруженим чоловіком і знаним байкарем.

Потім Глібов'учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав і;- ,:аду вчителя географії в чоловічій гімназії.

Леонід Глібов був талановитим ерудованим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.

З 1861 року письменник почав видавати газету "Черниговскйй листок": йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої замітки, в яких ставилися гострі питання тогочасної дійсності, вміщував під псевдонімом Простодушний. "Черниговскйй листок" проіснував до 1863 року -жорстокого для нашої культури Валуєвським циркуляром про заборону української мови.

Чорним став цей рік і в особистій долі Леоніда Глібова: спеціальним указом Валуєва було заборонено "Черниговскйй листок". Письменник залишився безробітним, за ним встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять літ. І саме цього року вийшла його збірка "Байки Леоніда Глібова". Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як "вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище". Але біда ходить не сама, а з дітками - свідчить народна мудрість. У цей же час Леонід Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, то майже втратив зір.

Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав 2 роки. Незабаром Глібова спіткало ще одне родинне горе - померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовкає. Аж під кінець 1867 року він отримав посаду завідуючого Чернігівською земською друкарнею, яку обіймав до кінця свого життя.

У 60-70-ті роки пише він мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом "Непостоянньїй Сотрудник" та гумористичні вірші за підписом "Капітан Бонвиван", зате " стає душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі- "четверги" охоче відвідують приятелі й шанувальники, літератори й актори. Він виявляє великий інтерес до театрального мистецтва, бере діяльну участь у роботі аматорського театру.

Активізувалася літе­ратурна діяльність Глібова тільки наприкінці 80_;х років. Тоді ж нала­годжуються зв'язки з дитячим журналом "Дзвінок", де він публі­кує свої вірші, загадки, байки й жарти.

Весною 1891 року в Чернігові відбулося урочисте вшанування байкаря з нагоди 50-річ-ного ювілею його літературної діяльності. "Дзвінок" присвятив ювілярові свій четвертий номер. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь Глібова свідчили про високе визнання поетичного таланту Дідуся Кенира. Це вшанування надихнуло поета: він пише нові байки, як чарівник, сипле новими загадками, жартами й віршами для дітей. Але тяжка хвороба невблаганно руйнувала здоров'я Глібова. Із спогадів друзів довідуємося, що з початку 1893 року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою. Ще за 5 днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві свою останню байку "Огонь і Гай", якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря Глібова і Дідуся Кенира. Ця байка побачила світ у журналі "Дзвінок" з підзаголовком "Передсмертна байка Леоніда Глібова" через кіль­ка місяців після кончини поета. Пішов він у віч­ність 10 листопада 1893 року на 66-му році життя.

Був теплий осінній день, коли Чернігів проводжав у вічну дорогу свого улюбленого поета: труну несли на руках далеко за місто - до Троїцького монастиря, під стінами якого його й поховали. Та дорогоцінні творчі скарби, витворені ним, переходитимуть віки:

Малята вчать ті сонячні слова,

Що, ніби чародійник, з рукава

Ти сипав їм' і в мудрості не схибив.

Це цікаво знати

Глібов-учитель майже не перевіряв домашніх завдань, виховував у своїх учнів свідоме ставлення до навчання. Він був учителем Петра Антоновича Косача - батька Лесі Українки. Маленька Леся вихо­вувалася на його творах. Коли вона читала напам'ять байку Глібова "Билина", то присутні не могли стримати сліз.

Байкар брав активну участь у роботі театру чернігівської інтелігенції. На сцені цього театру вперше виступала гімназистка Марія Адасовська - майбутня велика українська актриса Марія Заньковецька, і Глібов тепло привітав її з першими творчими успіхами.

Про творчість Глібова його сучасники

Словацька вчителька й письменниця Соколова написала до редакції журналу "Дзвінок": "Спасибі Вам за Ваш "Дзвінок". Я вижидаю з нетерпінням його з пошти. Я закохана у Вашім Леоніді Глібові. Його напрочуд'красні байки та загадки - це одинокі в цілій слов'янській літературі".

В усіх дитячих віршах Глібова дався взнаки його чудовий педагогічний такт, його природжене вміння зацікавлювати й захоплювати маленьких читачів так само, як колись на лекціях в гімназії він захоплював і полонив своїх слухачів.

Борис Грінчєнко.