3. Педагогіка як наука, предмет педагогіки, її місце в системі сучасних наук

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості; – це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.

Термін походить від грецьких слів (paidos) – дитя і (ago) – веду, виховую, тобто дітородіння, діловодство.

У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії пайдагогос найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів. У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах – дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

У Давньоруській державі педагогів називали майстрами. Упродовж багатьох століть тут не було спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали – школярі-книжники.

Педагогіка як наука спочатку формувалася в рамках філософії. Значний внесок в її розвиток і формування зробили такі вчені-філософи минулого, як Сократ (469-399 рр. до н.е.), Платон (427-347 рр. до н.е.), Аристотель (384-322 рр. до н.е.), Квінтіліан (бл. 35-95 рр.) Томас Мор (1478-1535 рр.) та ін.

Педагогіка сформувалася в окрему науку лише ХVІІ ст. Із виходом у світ ряду фундаментальних творів, передусім класичної праці Яна-Амоса Коменського „Велика дидактика” (1632 р.).

У своєму розвитку педагогіка пройшла певні стадії:

Народна педагогіка ­­– духовна педагогіка – світська педагогіка

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Педагогіка народознавства – напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Українська народна педагогіка – складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці.

Родинна педагогіка – складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих.

Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Якщо простежити історичний шлях розвитку педагогіки, то побачимо, що спочатку вона сформувалася як наука про виховання підростаючого покоління. Після того як був накопичений та узагальнений досвід виховання підростаючого покоління, і у зв’язку з новими потребами суспільства виникла необхідність зайнятися вихованням і дорослих, у тому числі батьків та педагогів.

Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії.

До основних завдань педагогіки відносять:

– визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;

– дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;

– розробка і впровадження в практику найефективніших форм і методів навчання і виховання згідно з запитами суспільства яке розвивається;

– виділення завдань морального, трудового, естетичного виховання, виховання молоді за оптимальної взаємодії закладів освіти, сім’ї та громадськості;

– розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;

– формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання й освіта.

Виховання – це цілеспрямований і організований процес формування особистості.

Навчання – це двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнів знаннями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Освіта – це процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумови активної соціальної діяльності.

Названі категорії взаємопов’язані між собою і спрямовані на розв’язання єдиних завдань.

Місце педагогіки в системі наук та її зв’язок з іншими науками

У педагогічній науці виділяють ряд галузей, які в цілому становлять її структуру. Вони базуються на закономірностях і принципах загальної педагогіки і є своєрідними її розгалуженнями.

Система педагогічних наук – зв’язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

Загальна педагогіка – базова наукова дисципліна, яка вивчає основні закономірності процесу спрямованого особистісного розвитку, розробляє загальні основи педагогічного процесу в навчальних закладах усіх типів. Вона складається з чотирьох розділів: – загальні засади педагогіки, – теорія навчання (дидактика), – теорія виховання, – теорія управління навчальним закладом.

Щодо поділу педагогічних наук за галузями, то їх нараховується близько двадцяти. Це самостійні науки, що мають свій предмет, методи дослідження, понятійно-категоріальний апарат. Вони спираються на структуру та принципи загальної педагогіки і є „дочірніми” науками. Такими є:

Вікова педагогіка – дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих, що вивчає вікові аспекти навчання і виховання, які визначають специфіку навчально-виховної роботи з певними віковими групами.

Корекційна педагогіка – спеціальна наука, до досліджує навчання і виховання з дітей з певними вадами:

• сурдопедагогіка – навчання і виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей;

• тифлопедагогіка – навчання і виховання сліпих та слабкозорих дітей;

• олігофренопедагогіка – навчання і виховання розумово відсталих дітей;

• логопедія – навчання і виховання дітей з порушенням мови;

• виправно-трудова педагогіка – перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців.

Історія педагогіки і освіти – наука, що вивчає розвиток педагогічних ідей і освітньої практики видатними вітчизняними і зарубіжними педагогами в різні історичні епохи.

Галузева педагогіка – (вищої школи, військова, медична, інженерна, спортивна, виробнича) – вивчає галузеві аспекти освіти, які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах, розкриває його закономірності.

Порівняльна педагогіка – наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах (порівняно з вітчизняною).

Соціальна педагогіка – наука, яка вивчає вплив на педагогічний процес конкретних соціальних інститутів: сім’ї, школи, підліткового чи молодіжного об’єднання, закладів культури, спорту; розглядає особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки становлять:

• агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей і підлітків;

• герогіка – наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

• андрагогіка – наука про освіту та виховання людини впродовж усього життя;

• віктимологія – наука про різні категорії людей, що стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Міжпредметні зв'язки педагогіки – зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси. Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка – ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.