Зміст лекції
СУТНІСТЬ ВИХОВАННЯ. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ ВИХОВАННЯ.
Виховання – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання та виховання у процесі навчання.
Виховання відбувається у процесі навчання та в спеціальній виховній роботі з учнями в поза навчальний час у навчальному закладі та за її межами.
Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Специфіка виховання полягає передусім у його цілеспрямованості.
Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.
До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.
Особливості процесу виховання:
двоаспектний характер;
безперервність та довготривалість;
взаємозв'язок, взаємодоповнюваність процесів виховання, самовиховання і перевиховання;
багатофакторність різноманітних виховних впливів (батьки, друзі, навколишнє середовище, засоби масової інформації тощо);
латентний (прихований) характер результатів виховання;
концентризм формування якостей особистості з урахуванням індивідуальних, психічних і вікових можливостей;
різноманітність форм, методів і прийомів виховання;
специфіка й труднощі оцінювання поведінки та якостей особистості у зв'язку з неточністю методів діагностики виховання.
багатогранність завдань і різноманітність змісту;
залежить від специфіки професійних завдань і необхідність формування громадянина - патріота України;
самокерованість.
Концепції виховання XX ст.
1. Прагматизм, неопрагматизм (грец. prahma – дія, діяння) – суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях.
2. Неопозитивізм (лат. positivus – умовний, позитивний) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм (грец. еmperia –досвід) – напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання життєвий досвід, применшує роль логічного аналізу і теоретичних узагальнень.
3. Екзистенціалізм (лат. еxistentia – існування) – суб'єктивно-ідеалістична філософська течія. Апологети цієї концепції протиставляють людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
4. Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у XIX ст. італійський релігійний діяч Фома Аквінський (1226 – 1274). Звідси назва – томізм (Фома – Тотаз). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомізм як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти і виховання від імені всього християнства.
5. Монархічно-релігійна концепція була провідною у царській Росії та й інших державах з монархічним устроєм. У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні. Тому вся система виховання спрямовується на формування у громадян морально-духовних якостей, які б відповідали таким вимогам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву Богові, Царю і Вітчизні.
Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, гальмувала формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.
6. Тоталітирно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя громадян у тоталітарних державах (колишні Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму, сучасна Північна Корея та ін.). На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини.
7. Концепція національно-демократичного виховання. Ця концепція якнайповніше відповідає природі людини, її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать такі постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.
У цілому у XX ст. сформувалося кілька виховних ідеалів:
1. Християнський:
1) сягає в традиції дуалізму – боротьби Добра і Зла;
2) метою виховання передбачає волю, характер, інтелект;
3) заперечує релятивність Добра і Зла, бо ці поняття є абсолютними.
Основна ознака виховного процесу – розвиток чутливої емоційно-почуттєвої сфери.
2. Ліберально-агностичний:
1) розвинувся під впливом дарвінізму, матеріалізму і психоаналізу;
2) метою виховання є особисте самозадоволення;
3) вирішальними чинниками у вихованні є соціальний вплив.
Основні ознаки виховного процесу – невтручання, реалізація особистістю власного права вибору.
3. Тоталітарний:
1) сягає до традиції деспотичних тиранів, які тримали в страху своїх підлеглих;
2) метою виховання е становлення дисциплінованого виконавця;
3) стиль стосунків є нерівноправним, менторським.
Основні ознаки виховного процесу – спільна відповідальність за вчинки окремих людей, невизнання інакомислення.
4. Попускний;
1) сягає до традиції захисників прав людини, які обстоювали неповторність особистості;
2) метою виховання є пошук власної особистісної моделі на основі культивування «методу проб і помилок»;
3) стиль стосунків є рівноправним і фамільярним.
Основні ознаки виховного процесу – незалежна самореалізація, саморозвиток.