Лекція 6
Тема 9. Спілкування та міжособистісні стосунки. Педагогічне спілкування
Мета: формувати знання щодо сутності міжособистісних стосунків, спілкування, засобів спілкування, комунікація, моделі комунікативного процесу, видів, структури та функцій спілкування. Розвивати культуру педагогічного спілкування, уміння запобігання конфліктів.
План
Поняття «спілкування», його структура та функції.
Спілкування як обмін інформацією та міжособистісна взаємодія.
Поняття педагогічного спілкування, його функції, види та стадії.
Культура педагогічного спілкування.
Зміст лекції
ПОНЯТТЯ «СПІЛКУВАННЯ», ЙОГО СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ
Спілкування – це багатоплановий складний процес встановлення контактів між людьми, в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу, обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини. У спілкуванні реалізується потреба в іншій людині.
Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки.
Без спілкування неможлива будь-яка діяльність. Спілкування може виступати як взаємодія між людьми, а може виступати як один із провідних видів діяльності.
Структура спілкування:
комунікативна сторона (обмін інформацією);
інтерактивна (організація взаємодії між індивідами, які вступають у спілкування);
перцептивна (сприймання людини людиною).
Види спілкування
СПІЛКУВАННЯ ЯК ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ ТА МІЖОСОБИСТІСНА ВЗАЄМОДІЯ
Обмінюючись інформацією, кожний із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації.
Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування.
Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто «спілкуються однією мовою».
Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб'єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників.
Рівні спілкування:
маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер);
конкуренція, суперництво (від спілкування, коли "людина людині – вовк", до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);
співробітництво («людина людині – людина»). На цьому рівні спілкування проявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.
У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої – оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима".
Рис. Модель процесу комунікації