Функції свідомості
Самосвідомість – це здатність людини усвідомити саму себе, своє «я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.
На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знанням людини про саму себе.
Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов´язані з усіма аспектами її психічної діяльності:
пізнавальної – самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;
емоційної – самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;
вольової – самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, вимогливість до себе тощо.
Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження.
Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.
2. «Я–КОНЦЕПЦІЯ», САМООЦІНКА ТА РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ
Усвідомлення є актом свідомості, в основі якого лежить узагальнення власних психічних процесів, що приводить до оволодіння ними. Так, відомий вітчизняний учений Д.М. Узнадзе (1886–1950) пов'язував процес усвідомлення з об'єктивацією – тобто здатністю психічної діяльності відокремлювати “Я” і світ, сприймати світ незалежно від “Я”, в його безвідносності до “Я” особистості. усвідомлення.
У процесі взаємодії з навколишнім світом людина виділяє себе поміж інших людей, відчуває себе об’єктом своїх фізичних і психічних процесів, виступає для себе самого як “Я”, що протидіє іншим і, разом з тим, нерозривно з ними пов’язане.
|
Образ “Я”, “Я-концепція” – це відносно стійка, не завжди усвідомлювана, така, що переживається як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує взаємовідносини з іншими. |
Образ “Я” або самосвідомість не виникає відразу, а складається поступово протягом життя індивіда як певна установка і включає 4 компоненти (за В.С. Мерліном):
усвідомлення себе як відмінного від всього світу;
усвідомлення “Я” як активного джерела суб’єкту діяльності;
усвідомлення своїх психічних властивостей, емоційної самооцінки;
соціально-моральну самооцінку, самоповагу, яка формується на основі набутого досвіду спілкування та діяльності;
Структура самосвідомості
ФОРМУВАННЯ “Я-концепції” проходить ряд етапів:
Фізичне виділення себе з оточуючого світу (до двох років);
Початок формування відношення до себе (дошкільний період), коли формуються базисні елементи;
Закоханість дошкільників у себе, що спонукає до бажання як найбільше пізнати себе;
Засвоєння стереотипів поведінки у дошкільному віці, особливо тих, які заперечують: “Не можна, не можна, не можна!”
Зміна образу “Я” у шкільному віці на основі успіхів або невдач в навчанні, ставлення вчителів, батьків і ровесників;
У підлітковому віці та в юності формується самооцінка, яка зорієнтована на сприйняття індивіда з боку оточуючих;
Протягом дорослого періоду життя індивід прагне з одного боку зберегти досить стійку “Я-концепцію”, а з іншого – змінити її. Важливі події життя щоразу примушують людину переглядати відношення до себе.