Лекція 4

Тема 6. Особистість. Структура особистості

Мета: формування знань щодо сутністі понять «індивід, особистість, індивідуальність, особистість» суб’єкта, структури особистості, особливостей розвитку людини у онтогенезі. Розвиток пізнавальної активності, свідомості та самосвідомості

План

1. Поняття про особистість у психології.

2. Структура особистості та її підструктури.

3. Мотиваційна сфера особистості.

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ ПРО ОСОБИСТІСТЬ У ПСИХОЛОГІЇ

Індивід – це поняття розкриває родову належність людини, тобто, говорячи про дану людину “індивід”, ми стверджуємо, що він –потенційна людина.

З’являючись на світ як індивід, людина поступово набуває особливу соціальну якість, стає особистістю.

Особистість – це системна (соціальна) якість, яка набувається індивідом у процесі предметної діяльності та спілкування і характеризує ступінь набутості індивідуумом суспільних відносин. Діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посідає певне місце в суспільстві та виконує певну суспільну роль.

Індивідуум та особистість – єдині, але не тотожні.

Формування особистості – перехід від індивіда до власне особистості.

Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, домінуючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів (сприйнятті, пам’яті, мисленні, уяві), в здібностях, індивідуальному стилі діяльності і т. д. Це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей.

Суб’єкт – це психологічне поняття, яке виражає внутрішні умови діяльності. Суб’єкт є активним, сам виступає продуктом своєї діяльності та здатен змінити зовнішні впливи.

Оскільки людина живе в трьох сферах – природа, суспільство, культура, то можна виділити три типи суб’єкта:

• Природний суб’єкт – це людина чи тварина, які гнучко пристосовуються до змін природного середовища;

• Соціальний суб’єкт – це людина як носій засвоєних соціальних норм, правил, традицій, які існують у даному суспільстві.

• Суб’єкт культури – це суб’єкт самостійного та відповідального рішення життєвих проблем, на основі загальнолюдських моральних і культурних цінностей.

Поняття особистості (у широкому сенсі) включає всі три типи суб’єкта.

2. СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПІДСТРУКТУРИ.

Компоненти особистості

1. Скерованість особистості, або вибіркове ставлення людини до дійсності. Вона приховує у собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. Скерованість особистості: потреби, інтереси, психологічні установки, інші властивості особистості.

2. Можливості особистості – другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. Можливості особистості: здібності, талант, геній.

3. Характер – це складне синтетичне утворення, де в єдності виявляються зміст і форма духовного життя людини.(Моральні якості та вольові якості).

4. Система управління (поняття „Я”)- утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: посилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, наряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В.І. Вернадського, – це ноосфера, що має планетарний характер.

На психічний розвиток дитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вона вступає в контакт

2. МОТИВАЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості.

Мотиваційна сфера представлена:

• актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності;

• потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.

Мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.

У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації:

1. центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника;

2. зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;

3. зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.

Потреби, цілі і мотиви - це основні складові мотиваційної сфери людини.

Потребою називають стан нужди людини або тварини в певних умовах, які їм бракує для нормального існування і розвитку.

Основні характеристики людських потреб – сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення.

Метою називають той безпосередньо-усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуальну потребу.

Мотив (від лат. рухати, штовхати) - внутрішній спонукач діяльності, особовий сенс. Тобто це стимул до дії, причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків. Мотиви можуть бути усвідомлені і неусвідомлені.

Усвідомлені – це коли людина усвідомлює те, що спонукає її до діяльності, що є змістом її потреб. Такі мотиви характеризуються інтересами, переконаннями, прагненнями.

Неусвідомлені – це коли людина не усвідомлює те, що спонукає її до діяльності.

Мотиви можна поділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх (ситуативних або вузьких мотивів) відносяться такі спонукачі як: покарання і нагорода, загроза і вимога, тиск групи і очікування майбутніх благ і так далі.

Внутрішні мотиви (широкі) такі, які спонукають людину до діяльності заради своєї мети. Наприклад, інтерес до самих занять, допитливість, потреба в інформації тощо.

Мотивація - це сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність. Мотивація – це процес безперервного вибору рішень на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотивування - це процес впливу на людину з метою спонукання її до певних дій шляхом пробудження в неї певних мотивів. Мотивування складає серцевину і основу управління людиною. Ефективність управління у великій мірі залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивування.