44. Характеристика сторін виконавчого провадження.

Відповідно до ст.8 ЗУ «Про виконавче провадження» сторонами э боржник і стягувач

. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувач - особа, на користь або в інтересах якої виданий виконавчий документ і повинні бути здійснені певні дії. Боржник - особа, проти якої порушено виконавче провадження. Дане особа зобов'язана сторона повинна вчинити певні дії (наприклад, передати стягувачу грошові кошти або інше майно). У виконавчому провадженні сторонами можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, а в передбачених законодавством випадках - також організації, що не є юридичними особами. 2. За загальним правилом стягувачем виступає позивач, а боржником - відповідач. Однак якщо позивачеві відмовлено в позові, а на користь відповідача присуджені судові витрати, то в цьому випадку стягувачем у виконавчому провадженні буде відповідач, а боржником - позивач. У виконавчому провадженні стягувачем може бути і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, якщо його позов задоволено судом. 3. Сторони можуть брати участь у виконавчому провадженні як особисто, так і через своїх представників. При цьому особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника. Права і охоронювані законом інтереси недієздатних осіб та осіб, обмежених в дієздатності, у виконавчому провадженні захищають законні представники. Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється через їх органи або посадових осіб або через представників цих органів і лип, 4. Сторони у виконавчому провадженні наділяються низкою процесуальних прав. Згідно ст. 478 ЦПК, стягувач має право вимагати примусового виконання. Стягувач і боржник мають право бути присутніми при вчиненні судовим виконавцем дій по виконанню, право оскаржувати дії судового виконавця, отримувати від нього довідки, пов'язані з виконанням, а також користуватися іншими правами, передбаченими ЦПК для юридично заінтересованих у результаті справи осіб, зокрема, стягувач і боржник в силу ст. 56 ЦПК вправі знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, давати пояснення в процесі вчинення виконавчих дій, заявляти клопотання і т. д. У відповідності з принципом диспозитивності стягувач має право відмовитися від стягнення повністю або в частині, вимагати повернення виконавчого документа. Стягувач та боржник у виконавчому провадженні можуть укласти мирову угоду, яка затверджується судом. 5. Сторони у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися належними їм процесуальними правами. Боржник, крім того, несе обов'язок по відшкодуванню витрат, пов'язаних з виконанням рішення суду (це витрати на оплату проїзду судового виконавця до місця виконання, витрати на зберігання, перевезення майна боржника тощо).

45. Стадія відкриття виконавчого провадження.

Стадія виконавчого провадження – це сукупність дій державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети. У чинному законодавстві їх недостатньо чітко висвітлено, тому в юридичній літературі немає одностайності щодо визначення та окреслення їх системи.

Основні стадії (етапи) виконавчого провадження є такі:

1. відкриття виконавчого провадження;

2. підготовка до примусового виконання;

3. вжиття заходів примусового виконання рішення;

4. закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження – це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визначення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Первинною умовою відкриття виконавчого провадження згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 17 Закону, на підставі яких видаються відповідні виконавчі документи, за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді, у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом, та в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Таким чином, як вбачається із зазначеної статті Закону, право вибору місця виконання належить стягувачу в межах вимог статті 20 цього Закону.

Важливі положення містить ст. 25 Закону, у яких визначено порядок прийнятття виконавчого документа до виконання. Згідно даної статті державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонаминачальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Законом встановленостроки здійснення виконавчого провадження.Так,державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі (ст. 30 Закону).

Водночас Законом передбачено можливість відмови у відкритті виконавчого провадження. Так, відповідно до ст. 26 Закону виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання та ін.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець  у зазначені вище строки виносить постанову і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.