66 .Дворянство в др. Пол. XIX ст.

Дворянство. Після скасування кріпосного права сільське господарство України, як і всієї країни, йшло капіталістичним шляхом. Але розвиток капіталізму взагалі, в сільському господарстві зокрема, гальмувався численними залишками кріпосництва, головними з яких були царське самодержавство і дворянське землеволодіння. Реформа 1861 p., проведена кріпосниками, зберегла в руках поміщиків величезні площі земель і прирекла селян на малоземелля і безземелля, а отже, і на напівкріпосницьку кабалу. За земельним переписом 1877 р. з 43 млн. дес. земельних володінь в Україні 33 тис. дворян належало близько 16 млн. дес, або 37%

Царський уряд в усій своїй політиці, в тому числі й економічній, виражав і обстоював інтереси дворян, поміщиків. Проте він не міг не зважати й на інтереси великого капіталу, а тому змушений був сприяти капіталістичному прогресу країни.

Для успішного розвитку капіталізму потрібні були нова кредитна система і тверда валюта. Дореформений Дворянський банк, який мав право давати дворянам кредити під заставу маєтків з кріпаками, було ліквідовано. У 1860 р. замість нього створено Державний банк, що вів «кредитні операції» і разом з міністерством фінансів регулював діяльність усіх банків і всієї фінансової системи, сприяв розвиткові капіталізму. Контори Державного банку відкрилися і в Україні (у Києві, Одесі, Харкові та інших містах).

67.Розвиток основних галузей сільського господарства в першій половині XIX ст.

Хоча феодально-кріпосницькі відносини гальмували розвиток сільського господарства і прирікали його на відсталість, в ньому протягом першої половини XIX ст. відбувалися серйозні зміни й народжувалися нові прогресивні явища, які вели до певного зростання продуктивних сил і настійно вимагали ліквідації кріпосництва. Працею й потом трудящих мас економічно освоювались і розорювалися нові, раніше не оброблювані земельні простори, особливо на Півдні України. Від 1778 по 1851 р. посівні площі Півдня України зросли в 25 раз і становили на початок 60-х років XIX ст. понад 6 млн. десятин. Унаслідок розширення внутрішнього й зовнішнього ринку стала збільшуватися товарна частина продукції сільського господарства, в першу чергу поміщицьких економій. Розпочалася спеціалізація землеробства, розвивалися поміщицьке торгове землеробство й тваринництво, стали появлятися нові галузі сільського господарства, такі як тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння, збільшувалися посіви пшениці, розгорталося вирощування технічних культур (коноплі, тютюну, льону) для продажу. В поміщицьких господарствах з'являлися нові промислові підприємства, дедалі ширше, особливо на Півдні, застосовувалася вільнонаймана праця й сільськогосподарські машини, окремі поміщики починали переходити до більш удосконалених, багатопільних сівозмін.

Товаризація поміщицького господарства.

Посилення суспільного поділу праці, розвиток промисловості й торгівлі, поступове відокремлення міста від села і збільшення чисельності міського населення вело до зростання попиту на сільськогосподарські продукти і. отже, розширення внутрішнього ринку. Поряд з цим розширювався і зовнішній ринок. Це створювало сприятливі умови для збуту продукції, що вироблялася на селі, передусім у поміщицьких маєтках. Унаслідок цього посилювалися зв'язки поміщицьких економій з ринком, зростала товарна частина їх продукції. Цей процес товаризації поміщицького господарства найінтенсивніше відбувався у Степовій Україні, і повільніше — на Правобережжі і найслабше — на Лівобережжі. Найраніше й найширше працювати на ринок починали великі поміщицькі маєтки, за ними йшли середні. Дрібні ж господарства поміщиків пристосуватися до ринкових умов здебільшого не могли.

Дедалі ширше втягуючись у товарно-грошові відносини, поміщицькі господарства передусім збільшували виробництво та продаж хліба і особливо пшениці. У середині XIX ст. вони давали 90 % товарного хліба, на селянські ж господарства його припадало лише 10 %. Основна частина товарного хліба йшла на внутрішній ринок. Так, у середині XIX ст. з щорічного врожаю хліба, збираного в Україні, 97,5 % споживалося всередині країни і лише 2,5% вивозилося за кордон. Але й вивіз хліба за кордон, особливо через чорноморсько-азовські порти — Одесу, Бердянськ, Маріуполь, Миколаїв, Таганрог також зростав. З 1815—1819 pp. до кінця 50-х років середньорічний вивіз чотирьох основних хлібів (пшениці, жита, ячменю й вівса) з чорноморсько-азовських портів збільшився майже втричі і в 1856—1859 pp. становив понад 4 млн. четвертей (четверть — міра сипучих тіл — дорівнювала залежно від виду злаку 6—10 пудам). Перше місце займала Одеса, через яку в 50-х роках вивозилося 4/5 всієї кількості хліба, який експортувався з чорноморсько-азовських портів. Якщо до кінця XVIII ст. поміщики південних і західних губерній вивозили на захід продукцію своїх маєтків здебільшого через Ригу і Гданськ, то в першій половині XIX ст. основними центрами експорту стали чорноморсько-азовські порти.

Найбільш інтенсивно, особливо починаючи з 30-х років, торгове зернове господарство розвивалося на півдні, в губерніях: Херсонській, Катеринославській і Таврійській.Пристосовуючи свої господарства до потреб ринку, поміщики збільшували земельні площі під посівами технічних культур: у Полтавській і Чернігівській губерніях — під тютюном і коноплями, у Катеринославській і Херсонській — під льоном. З другої половини 20-х років, після заснування перших цукрових заводів, на Правобережжі і Лівобережжі стали швидко розширюватися плантації цукрових буряків, що зайняли значне місце в площах, зайнятих під цією культурою в цілому по Росії. З 36 500 десятин, засіяних у 1848—1849 pp. у Росії, 27 700 десятин, або 75,8 % загальної площі було в Україні.Крім того, для підвищення продуктивності свого виробництва поміщики, особливо в Степовій Україні, стали дедалі ширше застосовувати в своїх маєтках сільськогосподарські машини — сіялки, віялки, косилки, молотарки та ін. Ці машини вони здебільшого довозили з-за кордону або купували на місцевих і російських заводах, які стали засновуватися в цей час.Одним із поміщиків того часу, який виступав за раціональне ведення сільського господарства, був Василь Назарович Каразін (1773—1842) — учений, винахідник, засновник Харківського університету, видатний громадський діяч. Він виступав за більш раціональне ведення сільського господарства. Його зусиллями в 1811 р. в Харкові було засновано Філотехнічне товариство, яке об'єднало близько 100 членів і закликало поміщиків переходити до кращих методів господарювання. Сам Каразін у своєму маєтку в с Кручик на Харківщині створив хімічну лабораторію, метеорологічну станцію і дослідне поле.

Тваринництво:недостатньо розвинуте, скорочення природної кормової бази через розорювання земель, стійлова відгодівля, використання бурякового жому, відгодівля худоби на ринок при цуркових заводах, в основному вирощували не для продажу. Свинарство:сільська галузь, вел масштаби. Коні почали заміняти волів+вирощування породистих скакунів. Вівчарство: занепад: нестача пасовищ, конкуренція Австрії.