1. Реформи австрійського абсолютизму середини - другої половини 18 ст. Та їх значення для українського суспільства.

Йосиф ІІ Проводив політику протекціонізму економіки країн і намагався створити єдиний внутрішній ринок. В 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосиф II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів.

Важливе значення для подальшого розвитку Галичини мала церковна реформа, запроваджена австрійським урядом. Перше, що зробив австрійський уряд, це зрівняв у правах і статусі уніатську та католицьку церкви, від чого тривалий час відмовлявся польський уряд. У 1774 р. Марія-Тереза запровадила нову офіційну назву уніатської церкви – греко-католицька, чим стверджувалася ідея рівності грецького і католицького віросповідання. Ця ідея рівності, якої свідомо додержувалися Марія-Тереза, Йосиф ІІ та Леопольд ІІ, була здійснена на практиці завдяки заходам економічного і культурницького характеру. Імператорський патент 1777 р. забороняв відробляти панщину попам і дякам. Значно покращилося матеріальне становище і соціальний статус уніатського духовенства. Для підвищення рівня духовної освіти Марія-Тереза у 1774 р. при церкві св. Варвари у Відні заснувала Барберіум – семінарію для уніатів, яка у 1784 р. була перенесена до Львова, і стала головною з підготовки греко-католицького духовенства в Австрійської монархії. Заходами Йосифа ІІ проводилася секуляризація церковних земель. На колишніх монастирських землях утворилися домінії, підпорядковані віденському уряду, на основі яких було започатковано Релігійний фонд Галичини. За рахунок цього фонду утримувалися монастирі, підвищувалося соціальне й матеріальне становище духовенства, фінансувалися духовні навчальні заклади.

Пік церковної реформи припадає на правління імператора Франца ІІ (1792-1835), коли в 1808 р. Львівському єпископату був наданий статус митрополії, що сприяло підвищенню авторитету греко-католицької церкви на Галичині. Ця ідея належала Львівському єпископу Л.Шептицькому, який ще у 1773 р. вважав, що існування Галицької митрополії сприятиме піднесенню значення Австрійської держави серед уніатів, і тим самим протистоятиме впливу зрусифікованого православ'я, так званого "московського cхизматизму".

Селянська реформа в наступному питанні

Централізація, збільшення бюрок апарату, постійне військове відомство. Військо: рекрутська система, 1748 – указ про призов на довічну службу, 37 округів, у кожному по полку, призов: селяни без власності, чорнороби, поденники, челядь, дрібні міщани. Для утримання війська збільшено поземельний податок, навч заклади для офіцерів. Фінанси: заг прибутковий податок, податок на спадщину, подушне, новий золотий австр талер. Промисловість: організація держ фабрик, 1755 – заборона створення нових цехів, засн. Мануфактур.

2. Селянські реформи Габсбургів кінця 18 - початку 19 ст! і Україна.

Насамперед потребували впорядкування земельні відносини – селянська реформа. Наказ ("патент") 1772 р. Марії-Терези започаткував укладання інвентарів. У 1775 р. був введений "рустикальний" податок, тобто посімейний податок на кожне селянське господарство. Патентом 1775 р. Марія-Тереза забороняла панам вимагати у селян більше того, що зазначалось в інвентарях. Наступник Марії-Терези, її син Йосиф ІІ (1780-1790), був справжнім новатором, прибічником ідей просвіченого абсолютизму. Його просвітницькі ідеї, соціальні й церковні реформи впроваджували на східнослов'янському грунті практику радикальних мислителів, діячів Французької революції. Селянська реформа Йосифа ІІ ставила за мету обмеження свавілля земельної аристократії і врегулювання поземельних відносин.

Першим кроком Йосифа ІІ було скасування кріпацтва і заміна його "підданством". Патентом від 5 квітня 1782 р.(виданим спеціально для Галичини) ліквідовувалося "підданське невільництво" і селянам надавалися такі особисті свободи, як право одружуватися без дозволу пана, віддавати своїх дітей до школи або ремесла, право вільно пересуватися, шукати вільних заробітків, для чого пан повинен був надати безкоштовно відпустку. Саме цим патентом Йосиф ІІ заслужив добру пам'ять серед галицьких селян. Земля залишалася у володінні панів, а за її користування селяни відробляли панщину, сплачували оброк.

Панщина була зменшена до 3 днів на тиждень, суворо заборонялося виконання повинностей поза панщиною. Патентом 1785 р. усі землі, що знаходились у користуванні селян, проголошувалися рустикальними, тобто селянськими, а решта – домініальними. Поміщики не мали права переділяти чи скорочувати селянські земельні наділи. Рустикальні землі переходили у спадкове користування. В селах організовувалися громади зі своїми виборними представниками.

Австрійським урядом була також проведена реформа поміщицького суду, згідно з якою пани складали спеціальний іспит, щоб бути суддями, а хто не робив цього, мав утримувати своїм коштом спеціально запрошеного суддю – юстиціарія або мандатора.

Зреформована була і податкова система. До реформи поміщику належало 80% прибутків від селянського господарства, а селянину залишалося відповідно 20%. За новим патентом Йосифа ІІ 70% прибутків мало залишатися селянину, 18% належало пану (як еквівалент панщини та інших податків), 12% сплачувалося державі при тому, що право на стягнення податку передавалося не поміщику, а війту. Зрозуміло, що цей патент імператора викликав велике незадоволення польської шляхти, яка була основним землевласником у Галичині.