3. Поняття права інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається законом [12, 140].

Об’єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об’єкта власності і творець матеріального об’єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об’єкти (майновим правом).

З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі [14, 5].

У спеціальній юридичній літературі з питань інтелектуальної власності можна знайти різні визначення поняття «право інтелектуальної власності»: в об’єктивному розмінні (як цивільно-правовий інститут) та в суб’єктивному розумінні (як суб’єктивне право).

Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності – це право суб’єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності [2, 63].

Отже, право інтелектуальної являє собою сукупність правових норм, якими регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання та охорони результатів інтелектуальної діяльності людини [9, 12].

Право інтелектуальної власності є самостійною комплексною галуззю права, яка знаходиться у стадії формування і традиційно виконує такі функції:

• визнання авторства на результати розумової праці;

• встановлення режиму їх використання;

• матеріальне та моральне заохочення;

• захист прав авторів, роботодавців та інших осіб, які набувають право інтелектуальної власності.

4. Структура права інтелектуальної власності

Загальною нормою, що регламентує об’єкти цивільних прав, є ст. 177 ЦК України, в якій серед таких об’єктів позначаються результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Спеціальною ж нормою буде ст. 420 ЦК України, в якій деталізуються об’єкти цивільного права, що є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Так, відповідно до ст. 420 ЦК України, до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;

• комп’ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці [15, 140-141].

Існують різноманітні пропозиції щодо класифікації об’єктів права інтелектуальної власності. Найбільш оптимальною з них є та, за якою вирізняються види цих об’єктів залежно від особливостей правових режимів, обумовлених, у свою чергу, властивостями самого об’єкта.

Так, зокрема, один з авторів науково-практичного коментаря ЦК України І. Спасибо-Фатєєва, класифікуючи об’єкти права інтелектуальної власності, виділяє результати творчої діяльності, результати координаційної діяльності та засоби індивідуалізації. До першої групи дослідниця відносить твори, що охороняються авторським чи виконавським правом, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, біологічні об’єкти, комп’ютерні програми. До другої групи авторка відносить радіо- та відеопередачі, кінофільми. До засобів індивідуалізації вчений відносить товарні знаки, фірмові найменування та комерційні позначення, найменування місць походження товарів [16, 22].

На відміну від цього В. Дробязко та Р. Дробязко, серед інститутів права інтелектуальної власності виділяють наступні:

1. Автоське право та суміжні права, яким охороняються права авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного мовлення на радіо- та телевізійні програми.

2. Патенти та споріднені поняття, до якого належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

3. Засоби індивідуалізації товарів і послуг, серед яких виділяються торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування та географічні зазначення.

4. Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності, до яких відносять наукові відкриття, комерційні таємниці, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин (селекційні досягнення) та раціоналізаторські пропозиції [4, 18-23].

І. Мікульонок, інтелектуальну власність поділяє на авторське право і промислову власність. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права – правовідносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва, а також охорону суміжних прав: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення.

Промислова власність охоплює права на такі об’єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та зазначення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. У ширшому розумінні промислову власність поширюють не лише на промисловість, а й на торгівлю, сільське господарство, продукти промислового чи природного походження [17, 5].

На думку П. Крайнєва структура права інтелектуальної власності в Україні така: