1.Поняття й особливості міжнародного права

Виникнувши одночасно з утворенням держав, міжнародне право у своєму розвитку пройшла шлях складний у відповідності із самою історією розвитку людського суспільства.

Сучасне міжнародне право сформувалося в середині XX в. і в концентрованому вигляді відображено в Статуті Організації Обєднаних Націй (ООН).

Через свою значущість міжнародне право, як зазначається в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 48/29 від 9 грудня 1993 р., має зайняти належне місце в системі викладання правових дисциплін у всіх вищих навчальних закладах. З метою стимулювання навчання студентів з міжнародним правом Генеральна Асамблея ООН ще в 1991 р. схвалила Програму допомоги ООН в галузі викладання, вивчення, розповсюдження та більш широкого визнання міжнародного права, яка в даний час успішно здійснюється на глобальному та регіональному рівнях.

Міжнародне право як система складається з двох частин: міжнародного права та міжнародного приватного права. У свою чергу кожна з цих частин складається з галузей, а галузі - із підгалузей та інститутів.

Міжнародне право є регулятором міжнародних відносин, в яких беруть участь держави, міжнародні організації та окремі громадяни, юридичні особи різних держав.

У міжнародних відносинах немає ніякого вищого органу, який виступав б як законодавця. Держави світу самі створюють юридичні норми, порушення цих норм веде до юридичної відповідальності.

Міжнародне право - це система договірних і звичайних міжнародних норм, що створюються державами та іншими субєктами міжнародного права, спрямованих на підтримку миру та зміцнення міжнародної безпеки, встановлення і розвиток всебічного міжнародного співробітництва, які забезпечуються сумлінним виконанням субєктами міжнародного права своїх міжнародних зобовязань, а при необхідності і примусом, які здійснюються державами в індивідуальному чи колективному порядку відповідно до діючих норм міжнародного права.

Незважаючи на те що і міжнародного права, і до національного права властиві деякі загальні основні ознаки (державно-вольової характеру, використання юридичних норм як регуляторів суспільних відносин та ін), міжнародне право має свої характерні ознаки.

По-перше. Особливий предмет правового регулювання. Міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції, так і територіальних кордонів держав.

Міжнародне право не входить ні в одну національну правову систему, але в той же час воно має суттєвий вплив на формування та зміна внутрішньодержавних правових норм, зобовязуючи держави приводити своє національне законодавство у відповідність до міжнародних договорів, учасниками яких вони є.

У свою чергу, саме міжнародне право також може відчувати на собі вплив норм національного права. Так, наприклад, прийняття в СРСР закону про заборону пропаганди війни привело до того, що в 1966 р. у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права зявилася норма, згідно з якою "будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом" (ст. 20).

По-друге. Особливі субєкти міжнародного права. Субєктами міжнародного права виступають головним чином суверенні держави, нації і народи, які борються за свободу, незалежність і створення власної державності, міжнародні міжурядові організації. Серед самих субєктів головне місце належить суверенним державам.

По-третє. Особливі обєкти міжнародного права. Обєктами міжнародного права є все те, з приводу чого субєкти міжнародного права можуть набирати міжнародні правовідносини, що не відносяться виключно до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території кожної конкретної держави.

По-четверте. Особливий порядок Нормоутворення. У міжнародному співтоваристві держав відсутній владний наднаціональний орган, тому норми міжнародного права створюються безпосередньо самими субєктами міжнародного права, і насамперед державами. Це відбувається шляхом вільного узгодження воль держав та вираження цього узгодженою волі в укладаються між ними договорів мегкдународних. У сучасному світі виявляються тенденції освіти міжнародних органів, повязані обєднавчими процесами між державами, їх формують. Так, діє Європарламенту, а держав-членів Євросоюзу схвалили прийняття загальноєвропейської Конституції.

По-пяте. Особливий порядок примусу до дотримання норм міжнародного права. Примус субєктів міжнародного права здійснюється самими субєктами міжнародного права, як правило, державами, на основі діючих міжнародно-правових норм і в рамках відповідних міжнародних договорів. У цьому і полягає особливий порядок примусу, оскільки ніякого надгосудар-ня "наглядає органу" не існує. До держави-порушника норм міжнародного права можуть бути застосовані Міжнародно-правові санкції, що передбачають примусові заходи, аж до повної економічної блокади і придушення агресора силою в точній відповідності до ст. 41 і 42 Статуту ООН. У той же час діють юрисдикційні органи такі, як Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд, Військовий трибунал по Косово.