Практичне заняття №7

ТЕМА: «ЗАСТОСУВАННЯ ВИХОВНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИМИ ВІДНОСИНАМИ»

(2 год.)

План заняття:

1. Розгляд поняття «виховні методи управління дисциплінарними відносинами».

2. Розгляд кейсу «Створення нематеріальної системи мотивації співробітників».

3. Розгляд міні-кейсів «Роздрібний магазин», «Аптека», «Новий співробітник».

1. Поняття «виховні методи управління дисциплінарними відносинами»

Виховні методи — це переконання працівників у потребі творчого підходу до роботи, відповідальності за результати власної праці, точності, охайності при виконанні своїх обов'язків і розпоряджень керівників.

Переконання — це метод виховання, впливу на свідомість працівників організації з метою спрямування їх на корисну діяльність або гальмування негативних вчинків. Поняття «переконання» може вживатися у двох значеннях: 1) як процес впливу на людей чи колектив; 2) як особливий стан свідомості, впевненості в істині знань, що ґрунтуються на розумінні закономірностей дійсності.

Процес переконань включає такі елементи:

- суб'єкт переконань (адміністрація, трудовий колектив, профспілки, кожен працівник організації);

- об'єкт переконання (людина, трудовий колектив, адміністрація, яку переконують профспілки, трудовий колектив);

- засоби переконань (реальна поведінка, створення реальної ситуації, умов праці, життя, процес переконання).

Метою переконання, як методу управління дисциплінарними відносинами в організації, є формування творчого підходу до праці, трудової і моральної активності, непримиренності до порушників трудової дисципліни і прагнення, щоб переконання людини не розходились з її поведінкою.

Переконання відрізняються від знань тим, що людина впевнена в справедливості і необхідності такої поведінки. Наприклад, людина вважає, що інколи можна порушувати трудову дисципліну, і це є допустимим.

Переконання за психологічним змістом розглядається як вплив людини, групи на особистість. Переконання виступає у формі спілкування, в процесі якого одна людина бажає довести іншій людині правильність своїх підходів до певного питання, аргументувати свою точку зору, розкрити причинно-наслідкові зв'язки. Процес взаємоспілкування досить складний, оскільки його мета — змінити погляди, активність особистості, вплинути на її сприйняття конкретної ситуації, на свідомість, самоусвідомлення, самодисципліну і, можливо, змінити її взаємовідносини з іншими людьми. Ефективність переконань, їх дієвість значною мірою залежать від того, як добре керівник знає співрозмовника, підлеглого — його інтереси, цінності, орієнтації, культурний, інтелектуальний рівень, особливості темпераменту, характеру, емоційної сфери, мотиваційне середовище і т. д., а також від активності об'єкта спілкування, усвідомленості його власних поглядів. Взаємна активність, залучення співрозмовника в процесі спілкування — основний фактор, який сприяє досягненню оптимальних результатів. Процес переконання необхідно будувати на диференційованому підході до співрозмовника, тобто враховувати його особливості, що дозволить сформувати в колективі організації певні групи (наприклад активних працівників, «середняків» і осіб з нестійкими переконаннями, порушників трудової дисципліни).

Таким чином, процес переконання — це складна система взаємодії людей, у процесі якої в об'єкта спілкування під впливом логічно обґрунтованої аргументації суб'єкта проходить зміна оціночних орієнтацій.

Формами переконання є: діалог, критика, самокритика, політика, дискусія.

Діалог - це форма спілкування, яка вимагає активності від обох сторін.

Це постійна зміна суб'єкта й об'єкта в процесі спілкування. Для діалогу потрібна загальна основа і різні погляди на вирішення тієї чи іншої проблеми співрозмовників. Це боротьба ідей, доказів.

Об'єктом критики і самокритики є негативні явища.

Дискусія — це пошук істини шляхом всебічного зіставлення різних думок. ЇЇ мета полягає в публічній формі захисту своєї точки зору. [2]