5. Утворення Галицько-Волинського князівства

По смерті Ярослава Осмомисла (1187) Роман Мстиславич починає домагатись Галича і у 1199 р. заволодів ним. Цьому сприяли династична криза та запрошення місцевих бояр. У 1202 р. кн. Роман встановив владу над Київською землею. В його руках опинилася практично вся сучасна територія України. Переможні походи Романа на Литву, Польщу, Угорщину і половців створили князівству високий міжнародний авторитет. У 1204 р. папа римський Інокентій III запропонував Роману Мстиславичу королівську корону. Недаремно літописець називав Романа великим князем, «царем на Русі»; «самодержець» вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул засвідчив зміцнення позицій великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку візантійський імператор Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями. Роман здійснив сміливі й успішні походи на половців та литовців. Згодом, втрутившись у боротьбу між прихильниками пап та прибічниками імператорської династії, Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихвостом на Віслі (1205 р.)

Після смерті Романа південно-західна Русь вступила в смугу князівсько-боярських конфліктів, які продовжувалися понад 30 років. У 1237-1238 рр. Данило Романович остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.

Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось керувати обороною міста.

Галицько-Волинська держава у 1241-1340 рр. Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия. Ця поїздка означала визнання залежності від Орди. Проте кн. Данило не відмовився від боротьби з монголо-татарами, а навпаки, збирав сили, будував міста і зводив укріплення. Зокрема в 1250-х рр. було побудоване місто Львів. Данило поширив свій вплив на Підляшшя і литовське плем’я ятвягів.

Шукаючи союзників проти татар, він уклав угоди з угорським королем Белою IV (син Данила Лев був одружений з дочкою Бели Констанцією), а також з Польщею і великим князем Литви – Міндовгом. Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 р. отриманою від папи Інокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогочин (Підляшшя), де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством.

Данило Галицький став зачинателем цілої династії галицько-волинських князів Романовичів, які гідно продовжували його справу – Лев І (1264-1301), Юрій І (Львович) (1301-1308), сини Юрія Лев ІІ і Андрій (1308-1323).

При Юрії І Львовичі, скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицьке-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Показником могутності Юрія І було те, що він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе «Королем Русі (Галицької землі) і князем Володимири» (Волині). Йому вдалося домогтися від константинопольського патріарха встановлення окремої Галицької митрополії, до якої входило кілька єпархій – володимирська, луцька, перемишльська, турово-пінська.

Розпад Галицько-Волинської держави розпочався після смерті Юрія-Болеслава (1340) і запрошення Любарта Гедиміновича (охрещеного під іменем Дмитрій). Влада Любарта-Дмитрія обмежувалася Волинню, а столиця містилася в Луцьку, номінально ж у його підпорядкуванні перебувала й Галичина. Вже за кілька днів після смерті Юрія-Болеслава польський король Казимир ІІІ оволодів Львовом, проте втримати його не зміг. Розпочався новий період української історії.