Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австрiйської імперій

(XIX cт.  1917 р.)

План:

2. Адміністративний, економічний та соціальний устрій України у першій половині ХІХ ст.

3. Реформи 60-70 рр., їх економічні та суспільно-політичні наслідки.

4. Національне відродження та політичні рухи в Україні.

5. Україна напередодні та в роки першої світової війни»

Від кінця XVIII ст. до 1917 року українці перебували під владою чужих імперій: Східна Україна входила до Росії, а Західна Україна – до Австрії. Процеси утвердження капіталістичних відносин , формування нації , властиві ХІХ – початку ХХ ст., посилили національний рух та об‘єктивні тенденції до возз‘єднання всіх її земель .

Розгляд та аналіз сучасної історіографії засвідчує про подальший розвиток досліджень українськими істориками проблем економічного та соціального розвитку ХІХ – початку ХХ століття, започаткованих радянською історіографічною школою. Разом з тим, вплив західної історичної школи визначив і нові тенденції на цій науковій царині..

Відхід від марксистсько-ленінської ідеологічної парадигми, через призму якої відбувалась інтерпретація історичних процесів та явищ, зробив можливим плюралістичне трактування історичного концепту .

Так, досліджуючи історію землеробства в Україні з кінця XVIII – до початку XX ст., сучасні вчені звертають увагу на ті питання, які в радянські часи взагалі ігнорувалися, наприклад, стан поміщицьких господарств в умовах розвитку товарно-грошових відносин, їх еволюція в контексті становлення та розвитку нової економічної моделі. Новим для української історіографії є те, що поміщицьке господарство дослідується не тільки з погляду його як об'єкта експлуатації залежних селян, а й як суб'єкта економічної діяльності, вивчаються основні тогочасні форми власності на землю, основи функціонування ренти та співвідношення її видів у різних маєтках, типи господарств селян-кріпаків, проблеми ментальності селянства модерної доби, етнічний склад соціально-станових груп мешканців польських маєтків

Новим явищем є вивчення соціальної мікроісторії й соціально-психологічних аспектів колективної поведінки різних соціальних груп, проблем життєвого рівня селян, джерела їх прибутків, раціон харчування, ціни на продукти, вартість предметів широкого вжитку та житлових умов тощо.

1. Адміністративний, економічний та соціальний устрій України у першій половині хіх ст.

З ліквідацією політичної автономії Східної України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях запровадженням державно-імперської політичної системи з її уніфікаційними методами управління, самодержавно-поліцейською владою.

Вся українська територія, що входила до складу Росії, була зрештою поділена на три генерал-губернаторства і 9 губерній: Київську, Подільську, Волинську (Київське генерал-губернаторство); Харківську, Полтавську, Чернігівську (Малоросійське генерал-губернаторство); Катеринославську, Херсонську й Таврійську (Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство). На землях, що були під владою Росії, проживало 8,2 млн. чол. та впродовж ХІХ ст. воно зросло втричі, до 23,4 млн. чол.

Колонізатрську політику відносно українського народу російська влада здійснювала адміністративними методами: усілякими пільгами й привілеями заохочувала заселення українських земель представниками інших національностей, особливо найбільше заохочувалися росіяни , яким прищеплювалось усвідомлення належності до панівної державної нації , та німці. Найбільший природний приріст серед національних меншин спостерігався у євреїв. Наприкінці ХІХ ст. євреї становили 8% від усього населення України.

У великих містах українців проживало найменше, так, в Одесі їх налічувалося не більше 6%, у Києві – 22%. Загалом у промисловості, на транспорті й у торгівлі тоді працювало лише трохи більше 9 % українців. А серед вчених, митців, медичних працівників, церковних служителів їх було 0,5%.

Тобто, українська нація формувалася і розвивалася переважно як селянська. За даними перепису 1897 р. 84% населення України під владою російської імперії становили селяни. Все населення України в ХІХ ст. поділялося за становою ознакою: дворянство, духовенство, міщани і селяни.

У першій половині ХІХст. в Україні відбувався складний процес розкладу феодально-кріпосницького ладу та розвитку капіталістичних відносин. Сільське господарство було основним сектором економіки, тому стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільно-економічного розвитку. В аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи.

Розвиток сільського господарства в ХІХст. визначала низка тенденцій:  в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. У підросійських землях воно становило майже 75% усієї землі. Поміщицькі господарства деградували і занепадали, про що свідчить посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, зниження прибутків тощо.

Основними групами населення на селі в дореформений період були поміщицькі та державні селяни (крім них існували ще незначна кількість удільних селян). Велику групу становили селяни і козаки, перетворені на військових поселенців Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4-6 днів на тиждень. Крім того селяни повинні були відробляти і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачувати натуральний і грошовий оброки.

Державні селяни вважалися вільними. Вони поділялись на дві групи щодо своїх повинностей: ті, що платили оброк, і ті, що залишалися на, так званому, господарському становищі.

Перша половина ХІХ ст. – це час визрівання ринкових відносин в економіці: зростає товарність сільського господарства; йде подальше розшарування поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру (приклад, вівчарні заводи та ін. підприємства); деякі поміщики намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробітку земель та застосувати вільнонайману працю.

Перші вільнонаймані сільськогосподарські робітники з‘явилися на Півдні України. Елементи капіталістичної організації селянського господарства найбільшою мірою розвивалися у тих регіонах, де ще міцно тримався в народній пам'яті досвід вільного господарювання і слабше, ніж деінде, поширювалися кріпосницькі відносини.

Історики радянської доби за проблемами класової боротьби часто ігнорували велику творчу діяльність багатьох підприємців, чия праця сприяла зростанню загальнонаціонального добробуту, стимулюванню нових форм господарювання в аграрному секторі економіки. Наприклад, фірма братів Яхненків-Симиренків залишила значний позитивний слід в історичному процесі XIX ст. Досвід цих родин свідчить: якщо кріпацька праця відбирає можливість у бідного вийти з бідноти, у талановитого розвинути свій талант, то вільна праця робить здібну і тямущу людину творцем власної долі, примножувачем свого і народного добробуту.

Завдяки новим підхідам до вивчення історії, можна стверджувати, що дуже часто поміщики віддавали свої землі в оренду купцям, міщанам і заможним селянам і такі господарства ставали високоприбутковими за рахунок використання найманої робочої сили та новітнього реманенту.

У середині 30-х рр. ХІХ ст. в Україні відбувається промисловий переворот, який приводить до утворення фабрично-заводського виробництва. Мануфактури занепадають. На заводах широко запроваджується машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. У той час в Україні було 160 суконних фабрик. Розвивається військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі промисловості. У 1789 р. заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи.

На Галичині, яка належала Австрії, переважали польські поміщики, на Буковині – румунські, на Закарпатті – мадярські. Всі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову і українську культуру, розірвати зв’язок населення Західної України з Україною Наддніпрянською. В цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.

У 20-30 рр. ХХ ст. в Австрійській імперії починається розпад феодально-кріпосницької системи. Починають запроваджуватися нові капіталістичні відносини. Поширеним явищем було зародження мануфактур, які поступово переходили до фабричного виробництва. В 30-40-х рр. в західноукраїнських землях активно функціонувало майже 250 мануфактур. Проте жодна з них не мала парових двигунів і лише незначна частина використовувала у виробничому процесі водяну енергію.

У зв’язку з поширенням товарного виробництва починає розвиватися торгівля. Місто Броди стало торгівельним центром, так як через нього пролягав торгівельний шлях. З Галичини вивозили деревину і полотно, а ввозили з Наддніпрянщини худобу, промислові вироби. Мануфактурна промисловість розвивалася повільно, тому міська буржуазія була нечисленною і економічно слабкою. Адміністративним, промисловим і торгівельним центром було місто Львів.

Сільське господарство також залишалося на низькому рівні. Земля належала великим землевласникам: це були магнати, шляхта, держава і церква (приклад, графам Потоцьким належало 170 населених пунктів). Кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії стримували і гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель.

Формами антикріпосницького протесту були втечі селян, потрави панських лук та посівів, вирубування лісів, розправи над селянською старшиною, підпали панських садиб і ін. Селяни відмовлялися сплачувати державні податки, ухилялися від рекрутчини. Продовжується рух опришків 1810-1825 рр. У північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л.Кобилиці (1812-1851 рр.). Повстанці категорично відмовлялись від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському урядові вдалося придушити цей виступ.

Отже, соціально-економічних розвиток українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в першій половині ХІХ ст. позначався двома суперечливими, але взаємопов'язаними суспільними явищами, кризи занепаду, проте все ж певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмували розвиток суспільства, і зародження, становлення та формування у межах феодалізму нових капіталістичних відносин.