Тема 2. Київська Русь і південно-західні руські князівства

(ІХ – перша пол. ХІV ст.)

План:

1. Походження Київської Русі та її назви: сучасний історіографічний дискурс.

2. Виникнення і становлення давньоруської держави, економічний, державний та соціальний устрій.

3. Прийняття християнства та його історичне значення.

4. Причини та наслідки роздробленості Русі.

5. Галицько-Волинське князівство і його історична роль

1. Питання про походження Київської Русі та її назви: сучасний історіографічний дискурс.

Завдання розібратися у походженні держави Київська Русь занадто складне і відповідальне. Серед причин, що майже унеможливлюють досягнення поставленої мети, виділимо кілька: заплутаність трактування питання походження Київської Русі в світовій і вітчизняній історіографії, вузькість джерельної бази, суперечливість і неоднозначність на сьогодні відомого нам історичного фактажу, патріотично-ідеологічні пріоритети дослідників (істориків), які перш за все нехтували об’єктивністю тощо.

Першим, хто поставив питання походження Київської Русі був Нестор, легендарний чернець (ієродиякон) Печерського монастиря у славнозвісній «Повісті минулих літ», створеній упродовж 1112-1113 рр.

Згодом, широкого розповсюдження набули кілька теорій:  норманська, за якою скандинавам належала визначальна роль у творенні Київської держави, та антинорманська, за якою цю роль відповідно відіграли слов’янські чи ослов’янені народи. Існує ще хозарська теорія, однак вона не настільки актуальна. Прихильники цих теорій і донині полемізують між собою, постійно знаходячи нові аргументи. Отже, зупинимось докладніше на цих теоріях. Ще 1735 р. член Санкт-Петербурзької академії наук проф. Т. Байєр у своєму трактаті висловив думку, що давньоруське літописне слово  «варяги»  це назва скандинавів, які запровадили державність на Русі. Це слово у давніх скандинавських джерелах позначало «найманих охоронців візантійських імператорів», які називали себе «русами» за походженням, а не «норманами» чи «свеями», тобто прямо не засвідчували свою причетність до Скандинавії. Започаткована Байєром норманська теорія походження державності на Русі у XVIII ст. й пізніше знайшла підтримку як у німецькомовних вчених в Росії та за кордоном (Г.Ф. Міллер, А.Л. Шльоцер, І.Е. Тунман, Х.Ф. Хольманн, К.Ф. Рафн), так і серед російськомовних (Н.М. Карамзін, В.О. Ключевський, М.Н. Погодін, А.А. Шахматов, В.А. Брим).

Відповідно сформувалися дві школи – норманська та антинорманська. Серед антинорманістів є вчені, які погоджуються, що варяги – це скандинави, однак стверджують, що вони не принесли державність на Русь, а лише зіграли певну політичну роль як найманці при князівських дворах і були асимільовані слов’янами. Історик А.І. Попов назвав «безплідними» суперечки норманістів і антинорманістів. Він стверджує, що слово «варяг» має скандинавське походження саме через те, що варяги приходили на Русь з північногерманських земель і ставали тут найманими воїнами. Більшість антинорманістів, як і всі норманісти, сходяться на тому, що варяги і руси це скандинави.

Норманісти трактують події з Лаврентіївського літопису таким чином, що слов’янські та фіно-угорські племена що мешкали на Ільменському озері, не зумівши впорядкуватися своїми силами, призвали з-за Балтійського моря найманих скандинавських князів з дружиною. Ця літописна оповідь про призвання союзом північно-західних племен варязького конунга Рюрика з братами залишається ще загадковою для дослідників. Російські вчені XVIII та XIX ст. ставилися до цієї оповіді з повною довірою. Вони дискутували лише з питання етнічної приналежності прибульців, не сумніваючись у достовірності самих подій під 862 роком.

Вчений А. Шахматов, з яким погоджувався й історик Б. Рибаков, зазначали, що оповідь про призвання варягів – це пізня вставка, скомбінована шляхом штучного поєднання кількох північноруських переказів, що підлягали глибокій переробці літописців. Прихильник слов’янської концепції Б. Рибаков стверджував, що фраза з Сильвестрової редакції «Повісті временних літ» (1116 р.) про призвання варягів на Русь («І від тих варяг прозвалася Руська земля Новгород…») не є достатньою підставою для ототожнення варягів з Руссю. Він вважає, що іноземці-варяги асоціювали Новгород з Руською землею, а самі новгородці завжди називали Руссю тільки Київ і Київщину.

Про третю редакцію літопису Рибаков пише, що вона єдина містить явні проварязькі вставки, але він пояснює це тим, що людина, яка здійснювала редакторську роботу над літописом, була пов’язана родинними узами з королівськими домами Північної Європи, у тому числі з варязьким (шведським). Вчений стверджує, що тенденційність вставок, створених у 1118 р., з приводу подій 862 р. (майже трьохсотрічної давності), не дозволяє вважати їх підставою для побудови наукової гіпотези. Скандинавських джерел, що дозволили б ототожнити варягів з Руссю, за словами Рибакова, немає.

М. Брайчевський піддавав сумніву етнічну належність Рюрика і його роль у давньоруській історії. За його словами, деякі дослідники вважають Рюрика вихідцем з Данії, але вчений не виключав, що він міг походити з венедських ободритів,  в їхніх землях відоме торговельне місто Рерик, і в хроніці ХІ ст. німця Адама Бременського ім’я Рерик виступає як назва поморських слов’ян.

За хозарською теорією (автор – проф. О.Пріцак, Гарвардський університет), Руська земля розвивалася і міцніла під патронатом Хозарії, а поляни були не слов’янами, а різновидом хозар. Київська їх гілка була спадкоємницею роду легендарного полянського князя Кия, який заснував Київ у VIII ст. Проте ця теорія не підтверджується археологічними даними.

Важко сказати, яка з теорій походження Київської Русі є найбільш вірогідною, що також визнають історики О.Бойко, В.Петровський та ін. Однак, варто пам’ятати, що лише комплексне вивчення різних джерел (літописних та археологічних) дасть вірну відповідь. Східнослов’янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, підвалини пізніших процесів державотворення. А присутність варязького, хозарського та інших елементів у формуванні державності слов’ян лише пояснює складну еволюцію їх суспільного розвитку.