3. Багатопартійність в Україні в умовах незалежності.

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є ланкою між урядом і народом. Становлення української багатопартійності пройшло декілька етапів: 1) Зародження багатопартійності (1988–1990 р.); 2) Вихід багатопартійності на державний рівень (травень 1990 – серпень 1991 р.); 3) становлення багатопартійності (з серпня 1991 р.).

Проте зміцненню і консолідації новостворюваних партій перешкоджало зокрема те, що був відсутній «Закон про політичні партії в Україні», який вступив в силу лише 28 квітня 2001 р. Розвиток соціально-політичних, державотворчих процесів гальмувало й те, що у нас створено понад 100 політичних партій різного спрямування, які часто виступали дестабілізуючим фактором у Верховній Раді і суспільстві в цілому. Всі ці політичні партії фактично належать до трьох класичних політичних напрямів – лівого (Комуністична партія України, Соціалістична партія України та селянська партія України); правого (Демократична партія України, НРУ, Українська республіканська партія, Християнсько-демократична партія України); центристського (Партія зелених України, Народно-демократична партія, Соціально-демократична партія України).

У березні–квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради (головою її було обрано лідера Соціалістичної партії України О. Мороза), а у червні – липні цього ж року – вибори Президента України (ним став Л. Кучма, за якого у другому турі віддали свої голоси понад 52 % виборців).

Президентські вибори 1999 р. знову привели на посаду Президента держави Л. Кучму.

Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем’єр-міністра у 2000-2001 рр.

Переголосування 26 грудня 2004 р. привело до перемоги Віктора Ющенка (51,99%). Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року. Сподівання українців на краще життя, після виходу на Майдан і приходу нового президента, знову виявилися марними.

17 січня 2010 року відбувся перший тур чергових президентських виборів в Україні, у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу здобув на той час опозиційний лідер Віктор Янукович.

Вибори президента 2010 р. змінили кольори влади з помаранчевого на біло-синій. Президентом України було обрано Віктора Януковича.

4. Відродження історичної та культурної спадщини українського народу.

Культурні надбання кожної нації – це безцінний скарб всієї людської цивілізації. Збережена та примножена протягом багатьох тисячоліть, культура становить унікальну історичну пам’ять кожної сучасної держави, забезпечує духовний зв’язок минулих, сьогоднішніх та майбутніх поколінь.

Відсутність чітких державних кроків з відродження української культури призвели до помітного занепаду суспільної моралі, втрату моральних цінностей, зміну світогляду від первинних основ духовного розвитку до безвідповідального споживання матеріальних благ, посилення соціальної байдужості, апатії та агресії. Ці тенденції яскраво простежуються як у повсякденній культурі спілкування більшості громадян, так і низькому рівні політичної культури та свідомості суспільства, неможливості консолідації зусиль для вирішення спільних проблем. Більшість українців не бачить перспектив у майбутньому, не вірить у можливість покращення ситуації в державі, молодь не має моральних авторитетів та достойних прикладів для наслідування. Подібний стан багато в чому зумовлений слабким державним фінансуванням галузі культури, яка самостійно не може протистояти загрозливим тенденціям до її утисків, створення загального відчуття байдужості до історичних традицій та утвердження стереотипу матеріального споживання над ідейним створенням, популяризація культу сили, багатства та влади. Через брак державних коштів закриваються музеї, мистецькі центри, книгарні та театри, приміщення яких потім незаконно приватизовуються. Не краща ситуація спостерігається у вітчизняному книгодрукуванні. Систематично скорочується випуск українських книжок, а ті нечисленні, хоча й безумовно успішні спроби популяризації та відродження української книги не мають державної підтримки і часто здійснюються за кошти приватних осіб.

Великий вплив на неможливість культурного об’єднання має штучна спекуляція політичними силами спірними питаннями: мови, історії, релігії.

Державна культурна політика має бути орієнтованою на забезпечення, підтримку та розвиток традиційних українських духовних цінностей. Основні завдання держави – проводити активну політики з пропаганди зміцнення інституту сім’ї та традиційних родинних цінностей: любові, взаємоповаги, доброти. Всебічно сприяти відновленню та утвердженню цінностей солідарності, взаємодопомоги і патріотизму, проводитимемо активну інформаційну політику з понять національного спадку (мови, звичаїв, традицій, цінностей). Державна підтримка відродження спонсорства та меценатства допоможе знайти необхідні кошти для відновлення та реставрації історичних пам’яток, забезпечити їхнє утримання у належному стані та постійний догляд. На основі програмно-цільового фінансування культурних програм, можна виділити гроші для забезпечення відновлення українських музеїв, театрів, бібліотек, мистецьких центрів: проведення капітальних ремонтів приміщень, оновлення музейних експонатів з приватних колекцій, книжкових фондів, популяризація культурного відпочинку серед широких верств суспільства. Важливе значення має процес відродження української літератури та кіномистецтва. Добра традиція з проведення різноманітних книжкових ярмарок, виставок та форумів має бути продовжена і отримати гідну фінансову підтримку для популяризації та розповсюдження української книги. Особливо це стосується української літературної класики, художньої та науково-популярної літератури, сучасних письменників та молодих авторів, дитячих книжок. Програма «Українська книга» має бути безстроковим національним проектом, завдяки якому українське книгодрукування вийде на світовий рівень розвитку. Книговидавництва та друкарні отримуватимуть від держави посилену допомогу у вигляді певних податкових пільг, організації в Україні літературних подій міжнародного значення.

Культурний розвиток держави неможливий без охорони її історичної спадщини. Архітектурні пам’ятки минулих епох, що збереглися до нашого часу – є національною гордістю кожної нації. Україна багата на історично-архітектурні пам’ятки, що збереглися ще від часів сивої давнини.

Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить серйозну загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.