Тема 11. Розвиток незалежної України. 1991 – наш час. План:

1. Проголошення незалежної України та перші кроки на шляху її затвердження.

2. Розбудова незалежної української держави: соціально-економічні, політичні, культурно-релігійні проблеми.

3. Багатопартійність в Україні в умовах незалежності.

4. Відродження історичної та культурної спадщини українського народу.

5. Зовнішньополітичні акції України.

1. Проголошення незалежної України та перші кроки на шляху її затвердження.

Багато століть український народ боровся за право самому розпоряджатися рідною землею і своєю долею, за незалежну й самостійну українську державу. 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Попри всі незгоди та дискусії більшість парламенту і опозиція були єдині в розумінні необхідності такого кроку. Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому документі вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Декларації було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема стаття. Вказувалось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавчо закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаблоковою державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу.

Історичне значення Декларації передусім у тому, що в ній сформульовано основний принцип державотворчих процесів: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого життя».

19-21 серпня 1991 року найближче оточення М. Горбачова здійснило спробу припинити перебудовчий процес і зупинити розпад СРСР. Заколотники на чолі з Г. Янаєвим ізолюють М. Горбачова в Криму, створюють так званий Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за підтримки своїх прихильників у найвищому комуністичному ешелоні, армії та КДБ мав перейняти владу в країні. Проте демократам Росії на чолі з Б. Єльциним удалося перехопити ініціативу й за допомогою масових протестів завдати поразки консерваторам.

24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголошувала незалежність України, тобто створення самостійної Української держави.

1 грудня на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Незалежність України є фактом, який на сьогодні визнали всі держави світу.

7-8 грудня в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусії (Л. Кравчук, Б. Єльцин, С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалежною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою, а нове міжнародне утворення не передбачає ніякого центру, ніяких наддержавних структур.

1 грудня 1991 року, одночасно з Усеукраїнським референдумом, на який винесли питання підтримку Акта проголошення незалежності, відбулися вибори першого президента України. З шести кандидатів переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук.