3. Східні слов’яни: розселення, заняття.

Картину розміщення східних слов’ян на Східноєвропейській рівнині яскраво зобразив давньоруський літописець кінця XI  початку XII ст. Нестор у «Повісті минулих літ», яка «увібрала весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської культури». На Правобережжі середньої течії Дніпра жили поляни з центром у Києві; на північ і захід від полян, між ріками Россю і Прип’яттю – древляни з центром у Іскоростені; на північ від полян і древлян, на Лівобережжі Прип’яті – дреговичі; на захід від полян, за верхньою течією Південного Бугу – бужани й волиняни; південніше полян, у Південному Подніпров’ї – уличі, а ще далі на південний захід, у басейні Дністра – тиверці; у Закарпатті – білі хорвати; на лівому березі Дніпра, в басейні рік Сули, Сейму, Десни, сягаючи на сході до Сіверського Дінця – сіверяни; на північ від сіверян, між верхньою течією Дніпра і Сожа – радимичі; на північ від радимичів, у верхів’ях Волги, Дніпра й Двіни – кривичі з центром у Смоленську; в басейні Західної Двіни, по річці Полоті – полочани; у районі озера Ільмень – словени; нарешті, на крайньому сході регіону розміщення східних слов’ян жили в’ятичі, які займали басейн верхньої і середньої течії Оки й Москви.

Археологічні розкопки дають досить повне уявлення про рівень економічного розвитку східних слов'ян у VII-VIII ст. Основу їхнього господарства становило орне землеробство, в якому тепер застосовувалися більш досконалі знаряддя праці, зокрема рало з широким лезом і залізним наконечником. На землеробській основі розвивалося скотарство, яке давало тяглову силу і продукти харчування. Промисли - полювання, рибальство, бортництво - почали відігравати у господарському житті слов'ян допоміжну роль. Ці зміни у господарському житті свідчили про величезний прогрес. Продуктивність праці значно зросла, цілком можливою стала індивідуалізація виробництва, створювались умови для переходу від ранньокласових відносин до феодальних. Дедалі більше розвиваються ремесла: ковальська та ювелірна справа, оброблення каміння, дерева та кості, ткацтво, теслярська та гончарна справа.

На новій, більш високій, ніж у попередній період, виробничій основі відбувався процес відокремлення ремісництва від землеробства. Розвиток ремісництва був однією з передумов виникнення і зростання міст наприкінці VI - VIII ст. Результатом відокремлення ремісництва від землеробства було зародження товарного виробництва. Регулярний товарний обмін свідчив про появу постійних надлишків продукції у землеробстві, скотарстві, ремісництві.

У VII-VIII ст. починають інтенсивно розвиватися зовнішні економічні зв'язки східних слов'ян. Волзький шлях зв’язував землі східних слов’ян з племенами Середнього Поволжя і далі через Хвалинське (Каспійське) море – з країнами Сходу, Дніпровський шлях  з Візантією. Волзький і Дніпровський шляхи набули загальноєвропейського значення, з’єднуючи країни Причорномор’я і Сходу з Прибалтикою.

Економічний прогрес у східних слов’ян був рушійною силою їхнього суспільного розвитку. За умови існування індивідуальних господарств додатковий продукт, що отримувався в них і досягав значних розмірів, ставав власністю виробника і міг бути джерелом збагачення. Так виникла спочатку майнова, а потім і соціальна нерівність.