2. Усрр в умовах форсованої індустріалізації. Колективізація села, методи здійснення та соціально-економічні наслідки. Голодомор 1932–1933 рр.

Наприкінці 1920-х рр. у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Фундаментом соціалізму повинна була стати велика машинна індустрія. Передбачалося перетворення держави з аграрної в промислову, різке збільшення капіталовкладень в військово-промисловий комплекс. Підприємства важкої промисловості мали випускати паралельно різні види озброєння. Індустріалізацію планувалося провести в стислі строки. Рішення про індустріалізацію прийняте на ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 року, але до 1928 р. її здійснювали помірно. 1929 р. оголосили ”роком великого перелому”. Ідеологічною основою радянської модернізації мала стати побудова соціалізму в окремо взятій країні; загострення класової боротьби на шляху просування до соціалізму; ліквідація куркульства як класу. Державний терор став засобом управління в радянській держави. В СРСР почалася форсована індустріалізація.

Джерелами індустріалізації мали стати: перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства; експорт сировини, продовольства; залучення особистих коштів громадян (державні позики, ощадкаси); замороження зарплатні робітників і службовців, згортання виробництва товарів широкого вжитку, введення карткової системи; використання безкоштовної примусової праці політичних в’язнів. Перша п’ятирічка (1928–1932 рр.) передбачала напружені, але реальні темпи приросту промислової продукції. В Україні спостерігались жорстка централізація економіки, директивне господарювання, перекіс у бік важкої промисловості, нестача кваліфікованих кадрів, форсовані темпи реалізації запланованих заходів. Україна отримала 20% загальних капіталовкладень, 400 з 1500 підприємств будувалися тут. Було споруджено найбільшу в Європі Дніпровську ГЕС (1932), Харківський тракторний завод, Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Запорізький алюмінієвий завод тощо. За роки п’ятирічки фактично зникло безробіття, було створено енергетичну базу. У другій (1933–1937) і третій (1938–1941) п’ятирічках інвестування зменшилося. Проте були запроектовані досить помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції. Більше уваги приділялось засвоєнню нової техніки та підготовки кваліфікованих кадрів. Були збудовані Харківський турбогенераторний завод, Краматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Горлівці тощо. Було налагоджено виробництво радіальних, свердлувальних, шліфувальних та інших верстатів.

Інтенсифікація праці робітників відбувалася двома шляхами: 1) ентузіазм населення, який підтримувався державою у вигляді таких методів як ”соціалістичне змагання” (О.Стаханов), зустрічні плани, рух новаторів, нагородження орденами; 2) інтенсифікація праці відбувалась шляхом примусу і страху. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати ”ворогів народу”, ”шкідників”, з вини яких нібито і траплялися зриви і прориви. Першою політичною справою став так званий Шахтинський процес 1928 р. над інженерами шахт Донецького басейну.

У багато разів зріс рівень виробництва, а промисловий потенціал збільшився в 7 разів. Країна перетворилась на індустріальну, з’явились нові галузі промисловості (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо). Почалась урбанізація – перед війною кожен третій житель країни мешкав у місті. Негативні сторони індустріалізації: пограбоване і поневолене село; демонтовано НЕП і запроваджено адміністративно-командну систему; низьким залишався життєвий рівень населення; створено атмосферу напруження, пошуку шкідників, розпочались масові репресії.

Курс на колективізацію був проголошений ХV з’їздом ВКП(б) 1927 р. У 1929 р. розпочалась суцільна колективізація. Вважалося, що соціалізм неможливо будувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарства. Почали створювати комуни, радгоспи. У 1927 р. колективізацією було охоплено 1% селянських господарств. Поштовхом до початку колективізації стала хлібозаготівельна криза 1927–1928 рр. У сільському господарстві був неврожай, але влада вдалася до прямої реквізиції зерна, що означало крах НЕПу. Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло: завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі (створити канал перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації); забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною; ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад; перетворити неконтрольовані державою індивідуальні селянські господарства на велике виробництво, повністю підконтрольне державному керівництву.

5 січня 1930 р. видано постанову ЦК ВКП(б) ”Про темпи колективізації і заходи допомоги колгоспному будівництву”. Селян силою заганяли до колгоспів, усуспільнювали худобу, птицю, реманент. Здійснюючи опір владі, селяни вирізали худобу. За 1928–1932 рр. її кількість зменшилась удвічі. У 1930 р. колективізацією було охоплено 3,2 млн. селянських господарств. Відбувалась ліквідація куркульства як класу. Куркулів ділили на 3 категорії, кожній з яких передбачалася міра покарання: 1) активні вороги радянської влади і учасники антирадянських виступів (10-річне ув’язнення або розстріл); 2) пасивні вороги радянського ладу, хто на підставі законодавства боронив свою власність (конфіскація майна, виселення до північних і східних районів СРСР); 3) лояльні до політики більшовиків, що не чинили опору, однак не бажали йти до колгоспів (переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі). Було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств. Кампанія розкуркулення здійснювалась терористичними методами. Прокотилася хвиля селянських виступів та повстань. Й.Сталін зробив маневр і написав у березні 1930 р. статтю ”Запаморочення від успіхів”. Місцеве керівництво (партійні комітети та радянські організації) звинуватили в перегинах при проведенні колективізації. Селянам дозволялося виходити з колгоспів, однак це був лише тимчасовий маневр спрямований на заспокоєння населення. Половина селян знову вийшли з колгоспів, проте їм не повертали майно, землю давали погану. Директивний лист ЦК ВКП(б) ”Про колективізацію”, прийнятий восени 1930 р. закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес. Повторне об’єднання селян у колгоспи мало завершитись до кінця 1931 р. До липня 1935 р. 93% селянських господарств входили до колгоспів (98% посівних площ).

Після 1934 р. вдалося подолати кризу колгоспного ладу. Ліквідували карткову систему, введену 1928 р. У середині 1937 р. існувало 27347 колгоспів, які об’єднували 3 млн. 757 тис. селянських дворів. У 1933 р. УСРР дала державі 317 млн. пудів хліба, в 1935 – 462 млн., в 1938 р. – 545 млн. пудів. У процесі створення колгоспів селянам залишали лише невелику присадибну ділянку землі. Щоб вони не могли продати отримані з неї продукти на ринку, 1930 р. заборонили приватну торгівлю. Хлібозаготівельний план для колгоспів ставав відомим під час збору врожаю. Держава вилучала весь врожай. Незацікавлені матеріально, колгоспники лише робили вигляд, що працюють. Втрати продукції були колосальними, хліб масово ”розбазарювався”. Щоб уникнути голодування, люди починали приховувати продукцію від обліку. У 1931 р. відбулося зменшення посівних площ на 48% від запланованих. План хлібозаготівель збільшився на 44%, і для його виконання в колгоспах вилучалося продовольче і посівне зерно. У 1932 р. в 44 районах почався голод, який припинився лише після зібрання урожаю. 7 серпня 1932 р. ВЦВК й РНК СРСР ухвалили постанову ”Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності”. Розкрадання колгоспної власності каралося розстрілом, а за ”пом’якшуючих обставин” – позбавленням волі на строк не менш 10 років. Узимку 1932–1933 р. смертність у регіонах УСРР сягала 20% населення. Починаючи з весни 1933 р. смертність від голоду стала масовою. Під час голодомору ніхто не складав статистику померлих, тому кількість жертв коливається від 3 до 10 млн. Голодомор був спрямований на знищення сільського населення. На місце померлих влада переселяла селян з областей Росії. Трагедія 1932–1933 рр. остаточно зламала опір колгоспній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні національних прав.