3. Національне відродження та політичні рухи в Україні.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів України три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним (збирання спадщини) (1780-1840рр.); культурно-просвітницьким (організаційний етап) (1840-1900рр.); політичний (з середини 1890-х рр. до початку 1900-х років).

Переломним моментом у розвитку української мови та літератури була публікація у 1798 р. поеми “Енеїда” І. Котляревського, написаною народною мовою. Ця подія започаткувала народження нової (сучасної) класичної літератури.

Велике значення для пробудження національної самосвідомості мали історичні наукові праці М. Максимовича та І. Срезневського, професорів Київського та Харківського університетів, козацькі літописи – Самовидця, Величка, Граб’янки, “Історія Русів”, що були пройняті глибоким патріотизмом і прагненням до державної самостійності українського народу. Сприяла національному відродженню і праця Д. Бантиш-Каменського “Історія Малої Росії”(1822 р.). Автор обстоював право України на автономне козацьке самооврядування. На початку ХІХ ст. з'явилася і перша ластівка українського мовознавства – друкована граматика української мови – “Грамматика малорусского наречия” (1818р.) О. Павловського. 1823 р. вийшов у світ словник української мови, складений І. Войцеховичем. У 1840 р. вийшов “Кобзар”, який продемонстрував світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови.

Одним із перших осередков національного відродження стає Слобожанщина, де 1805 р. відкрили перший у підросійській Україні університет.

У середині ХІХ ст. Київ, замість офіційно визначеної йому ролі центру русифікаторської політики царизму, став центром загальнополітичного українського національного руху. На початку 40-х рр. у Києві група студентів та молодих професорів створили таємний гурток – братство святого Кирила та Мефодія. Основна мета його: боротьба проти кріпацтва та національне визволення українського народу, об'єднання слов'янських народів в одну федеративну державу на принципах добровільності та виборності. Програмні документи склали М. Костомаров та В. Білозерський. Вони мали назви: “Статут Слов'янського Суспільства св. Кирила та Мефодія”, “Книга буття українського народу” (“Закон божий”), “Записки”.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що то була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.

У ХІХ ст. починає зароджуватись в Україні організована політична опозиція проти російського самодержавства. Свідченням тому є виникнення в українських землях масонських лож, членами їх були ліберальна еліта. Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. масонські “майстерні” існували у Києві, Львові, Одесі, Житомирі, Харкові, Полтаві, Дубно та інших містах.

1817 р. у Харкові з‘являється майстерня “Вмираючий сфінкс”, у 1818 р. в Одесі починає діяти “Понт Евксінський”, у Києві – “З‘єднання слов‘ян”, у Полтаві – “Любов до істини”.

Незабаром у Росії з‘являються декабристські організації і Київ був центром зустрічей “Союзу благоденства”. З 29 грудня по 3 січня 1826 р. тривало повстання Чернігівського полку. Головні причини невдачі декабристського руху в Україні: вузькість, замкнутість, ізольованість. Це була організація в основному дворянської верхівки. Широкі народні маси були ізольовані від їхнього руху, пропаганда серед мас не велася.

У листопаді 1830 р. українські землі знову опинились в центрі революційних подій спалахнуло національно-визвольне повстання поляків проти режиму Російської імперії. У вересні 1831 р. – царські війська під командуванням генерала Паскевича взяли Варшаву і придушили повстання.

Отже, суспільний рух в першій половині ХІХ ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення.

У ХІХ ст. починає пробуджуватись національне життя в західноукраїнських землях. Ідея національної свідомості стає панівною. Починає набирати значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книгу. Західноукраїнську інтелігенцію представляло духовенство. Найвидатнішим представником старшого покоління національної інтелігенції був І. Могильницький. Цей освітній і церковний діяч заснував у Перемишлі д’яковчительський інститут, написав 5 підручників. У своїх працях “Розвідка про руську мову” 1829 р. доводив самостійність української мови. М. Левицький – церковний і громадський діяч, був першим кардиналом серед українців, у 1816 році став галицьким митрополитом.

Займалися створенням початкових шкіл для місцевого населення. Написали граматики українською мовою. Збирали і видавали український фольклор. У 30-х рр. ХІX ст. центр діяльності, спрямований на пробудження національної свідомості, переміщується до Львова. Тут створюється гурток під назвою “Руська трійця”. Засновники: М. Шашкевич (1811-1843 рр.), І.Вагилевич (1811-1866 рр.), Я.Головацький (1814-1888 рр.). Усі вони вихованці львівської семінарії. Мета гуртка: перетворення народної мови на літературну. У 1843 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник “Зоря” (матеріали про Б.Хмельницького, С.Наливайка та рух опришків). Віденська поліція заборонила друкувати збірник.

Наприкінці 1836 р. у Будапешті був виданий літературно-науковий альманах “Русалка Дністрова”. Він започаткував нову українську літературу у Східній Галичині. 1837 року Львівська цензура заборонила збірку.

“Русалка Дністрова” написана живою народною мовою, фонетичним правописом, “гражданським” шрифтом. Її зміст визначали три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав; позитивне становлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.

2 травня 1848 р. у Львові була заснована Головна Руська (Українська) Рада. Головою її обрали єпископа Г. Яхимовича, а згодом М. Куземського.

У 1848 р. у Львові було засновано товариство для просвітньої та літературно-видавничої справи під назвою “Галицько-руська матиця”. У той же час було створено у Львівському університеті кафедру української мови та літератури. Українська мова ставала мовою навчання в народних школах і як навчальний предмет у гімназіях.

Революційні події в Австрійській імперії 1848-1849 рр. мали позитивний вплив на життя західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Але поразка революції і наступ реакції перекреслили більшість революційних завоювань західних українців.