2. Реформи 60-70 рр., їх економічні та суспільно-політичні наслідки.

З січня 1861 року цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». За цими документами селяни ставали особисто вільними.але за поміщиками залишалося право власності на землю. В ході аграрної реформи територія України ділилася на регіони за специфікою проведення: общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю); подвірне землекористування (Лівобережна Україна). Велике поміщицьке землеволодіння зберігалося. Селяни отримали економічні права: купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити фабрики. Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Внаслідок реформи селяни на півдні і сході втратили до 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону. 220 тис. українських селян взагалі залишились без землі, а близько 100 тис. мали наділ до 1 десятини і 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. В цілому ж 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, що було нижче норми середнього прожиткового мінімуму. Протягом 49 років вони мали виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили до 20%. Селяни мали сплатити 382 млн. карбованців викупних платежів, тоді як ринкова вартість цієї землі становила 128 млн. карбованців

Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.

Реформа 1861р. дала сильний поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві, який руйнував становий характер землеволодіння й перетворював землю на товар. З 1863 по 1902 р. у ринковий обіг увійшло понад 25 млн. десятин приватновласницької землі, насамперед дворянської. І все ж поміщицьке землеволодіння залишалося суттєвим фактором в аграрних відносинах. Відбулись суттєві соціальні зрушення в українському селі, поглиблення соціальної деформації в середовищі селянства зростання сільської буржуазії з одного боку, і з другого – сільськогосподарського пролетаріату (на 1900р. – бл. 1млн чол.).

Особливості промислового розвитку підросійської України 60-80-х рр. полягали в тому, що наперед вийшла цукрова промисловість – на початку 80-х років діяли 163 цукрових заводів, які давали 85 % загальноросійського виробництва. Центрами борошномельного виробництва стають Київ, Харків, Кременчук. Усього в українських губерніях діяло 1541 промислове підприємство фабрично-заводського типу, тобто з паровим двигуном. Одними з важливих рис стають: формування важкої індустрії та добувної промисловості та значні іноземні інвестиції .

Розвиток металургії стимулював розвиток вугільних родовищ – на поч. 80-х років їх було 179. Водночас діяло 109 машинобудівних підприємств.

Російський уряд заохочував імпорт капіталу, надаючи іноземним інвесторам різноманітні пільги. Низька вартість робочої сили, сировинних ресурсів обумовлювали надвисокі прибутки, і європейські банкири та підприємці вкладали значні кошти у фінансово-промислову сферу України. Лише протягом 1888-1891 рр. тут виникло 22 іноземні акціонерні компанії з основним капіталом у 63 млн. руб. У залізорудній, кам‘яновугільній та металургійній промисловості британський, бельгійський, німецький і французький капітал посідав домінуючі позиції.

Товарне виробництво диктувало необхідність вирішення проблеми шляхів сполучень, і, перш за все, залізниць. На 70-ті роки припадає залізничний бум. На поч. 1890-х усі головні міста України, а також Київ та Москва сполучалися залізницями.

Остання чверть ХІХ ст. ознаменувалась концентрацією виробництва. У Києві виникло перше монополістичне об‘єднання в Російській імперії – синдикат цукрозаводчиків.

Ліквідація кріпосного права у Російській імперії дала поштовх капіталізації виробництва, формуванню нових верств населення. Світова економічна криза, що почалася у 1899 р. поступово охопила і промисловість російської імперії. Погіршення умов праці провокувало соціальну напругу, загострювало відносини у суспільстві, сприяло активізації антиурядових політичних рухів.