4. Правобережні та західноукраїнські землі у хvіі–хvііі ст. Соціально-економічне становище, селянський рух та церковне життя.

За часів Руїни Правобережна Україна була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією. Внаслідок жахливого спустошення ця територія майже обезлюдніла. Лише згодом польський уряд вирішив відновити тут існування козацького стану. У 1684 р. було відновлене Військо Запорозьке, очолюване А.Могилою. Створили чотири полки і затвердили реєстр козаків в кількості 2 тис. чоловік. З 1699 р. вся територія Правобережжя відійшла до Польщі. На ці території закликали переселятись людей в покинуті села, їм давали пільги. Процес заселення відбувався швидко. Разом з селянами сюди намагалась повернутись і шляхта, яка прагнула відновити свої володіння. Після того як потреба в козаках відпала польський уряд вирішив розпустити полки. Це викликало національно-визвольне повстання під проводом білоцерківського полковника С.Палія.

У 1700 р. повстанці відбили напади польського війська на Фастів. Згодом армія С.Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Повстанці звернулися по допомогу до запорожців, І.Мазепи та Московського царства. Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому надати допомогу не змогла. У 1703 р. перевагу здобули польські війська, а 1704 р. московсько-польські війська зайняли територію Правобережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І.Мазепи. Повстання жорстоко придушили, а С.Палія за наклепом І.Мазепи заслали до Тобольська.

Поступово на Правобережжі державну та общинну землю захопили магнати і шляхта. Для селян зростали повинності, панщина збільшилась до 4-5 днів на тиждень. Частина міст, крім Львова і Кам’янця-Подільського, втратили магдебурзьке право. Православних священиків переслідували, змушували відбувати панщину. Повсюди наростала анархія і феодальне свавілля. На Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського «гайде» – гнати, чинити свавілля), серед яких були селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У др. пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив М. Залізняк – запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник І.Гонта, в результаті чого Умань опинилася в руках повстанців. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням.

Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності. Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні. М.Залізняка піддали жорстоким катуванням і засудили до каторжних робіт, а І.Гонту передали полякам (четвертували). Гайдамаччина відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.

У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був О.Довбуш (1738-1745). Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, все награбоване добро роздавав бідним. Загін опришків налічував 30-50 чоловік. Вони захопили Богородчанську фортецю, здійснювали напади на Дрогобич і Рогатин. На придушення повсталих польський уряд кинув 2,5 тис. війська. Після смерті О.Довбуша загони опришків очолювали В.Баюрак, М.Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у пер. пол. XIX ст.

У др. пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави – Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування.

На долі українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чином: за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Східна Галичина; за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля); за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина), а до Австрії частина Галичини і Волині.

З переходом Правобережної України під владу Росії у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії. До Австрійської імперії була приєднана 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів перебувало і Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини.