3. Останній гетьман к. Розумовський. Ліквідація Запорозької Січі.

У др. пол. XVIII ст. царизм проводив політику обмеження козацьких порядків, забороняв вибори гетьмана (після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана), втручався у внутрішні справи Гетьманщини. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни К.Розумовського обрали гетьманом. Новий гетьман отримав у володіння місто Гадяч, а своєю столицею обрав місто Батурин. К.Розумовський боровся за повернення старовинних прав українському козацтву. Гетьман міг управляти територією Запорозької Січі, Києвом. Запровадив судову реформу: з’явилися суди із земельних, цивільних, карних справ. Проводилися реформи в козацькому війську: поліпшилося обмундирування, озброєння козаків (рушниця, шабля, спис). У своїй діяльності гетьман опирався на козацьку старшину. Рада старшини замінила загальновійськову козацьку раду. Хоча влада гетьмана була велика, царський уряд контролював всю фінансову систему Гетьманщини. Самому гетьману заборонялося вести переговори з іншими державами, він не мав права призначати козацьких полковників. Період гетьманства К.Розумовського називали «золотою осінню української автономії».

У 1762 р. до влади в Російській імперії прийшла Катерина II, яка вирішила остаточно знищити автономію Гетьманщини. У листопаді 1764 р. було видано указ про ліквідацію гетьманської влади. Замість гетьманського управління владу перебрала Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум’янцевим. У 1781 р. було ліквідовано полковий адміністративний розподіл. Лівобережну Україну поділили на намісництва (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське). У 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Козаки переводилися до розряду державних селян, в Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством. Із 1870-х p. царський уряд Катерини II почав поетапну ліквідацію Запорозької Січі, основними причинами якої стали: успішне завершення російсько-турецьких війн; перенесення кордону Російської імперії на південь до Чорного моря; втрата Запорозькою Січчю свого військового значення в боротьбі з турками та татарами; участь козаків у повстаннях проти Речі Посполитої та Російської імперії (гайдамацький рух, селянська війна під керівництвом Є.Пугачова, селянські повстання проти феодального гніту); в абсолютистській централізованій державі, якою була Росія, недоречними були демократичні порядки та республіканська форма правління, які мала Січ; зміцнення в Росії феодальних порядків (прагнення старшини та дворян захопити велику кількість родючих земель, закріпачити козаків).

Навесні 1775 р. Катерина II доручила генералу П.Текелію захопити з військом Січ, знищити Kіш та встановити над козаками «єдине начальство». У червні 1775 р. війська оточили Січ та зруйнували укріплені споруди. Артилерія та клейноди були вивезені, частина старшини заарештована, козацтво переведене в селянський стан. У серпні 1775 р. в царському маніфесті Катерини II офіційно оголошувалося про ліквідацію запорозького козацтва та самої назви «запорозький козак». Запорозькі козаки або перетворювалися на кріпаків, або переселялися на Кубань, Кавказ, Дунай та за Дунай. Там вони заснували нові січі. Землі Запорозької Січі були роздані у володіння дворянам та старшині. Останнім кошовим отаманом Запорозької Січі був П. Калнишевський (1690-1803). Десять років поспіль козаки обирали його кошовим отаманом. П. Калнишевський їздив до Петербурга відстоювати права запорожців від зазіхань російського уряду. Після зруйнування Січі кошовий за наказом Катерини II без жодних підстав був заарештований та засланий до Соловецького монастиря (Архангельська обл.). Понад чверть століття він провів в одиночній камері, доки 1801 р. не був звільнений указом Олександра I. Але за власним бажанням П.Калнишевський залишився у монастирі, де помер у віці 112 років. Його могила на головному подвір’ї Соловецького монастиря збереглася до наших часів. Демократичний характер козацьких порядків не відповідав колоніальній політиці царизму. У другій половині XVIII ст. залишки української автономії були знищені. Козацтво як політичну силу Гетьманщини було ліквідовано.