3. Українсько-московський договір 1654 р.: сучасне трактування.

У 1653 р. гетьман Б. Хмельницький звернувся до московського царя з пропозицією союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат царя. Для переговорів з гетьманом було вислане посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід під зверхність царя.

Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але відмовилися присягати полковники І.Богун й І.Сірко. Нерозуміння викликала відмова послів присягати на вірність від імені царя, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і не звик присягати. У Переяславі були складені статті, які визначали умови приєднання України до Московщини. Цар Олексій Михайлович ратифікував ці статті (у зменшеному і значно зміненому вигляді) у березні 1654 р. (звідси назва «Березневі статті»). За їх змістом:

• територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств переходила під протекторат Московщини;

• влада в автономії належала гетьману, якого обирало б військо і затверджував цар;

• чисельність козацького війська становила 60 тис.;

• у містах зберігалося право на самоврядування;

• визнавалася самостійність православної церкви;

• гетьманська Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною.

Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди (її називають персональною унією, протекторатом, військовим союзом, конфедерацією, возз’єднанням). Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії. Україна сприймала «Березневі статті» як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання. Більшість істориків вважають, що ця україно-російська угода передбачала цілковите збереження за козацькою Україною витворених форм правління й устрою інституцій політичної влади, території, судочинства, армії (60 тис. реєстровців), фінансової системи, територіально-адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Суверенітет України частково обмежувався в царині зовнішньополітичної діяльності (з Річчю Посполитою та Портою) і обов’язком виплачувати данину до московської скарбниці. За своїми формально-правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачав створення під верховенством корони Романових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога.

Після підписання договору між Україною та Росією, відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.

У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже знесилена і неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим, війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Гетьман Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він уклав союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України великий гетьман Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).