Тема 4. Визвольна війна українського народу 1648-1657 рр. План:

1. Причини, характер, рушійні сили та періодизація.

2. Визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького: перемоги і поразки.

3. Українсько-московський договір 1654 р.: сучасне трактування.

4. Формування української гетьманської держави в процесі національно-визвольної боротьби.

1. Періодизація, причини, мета, характер, рушійні сили.

Події Визвольної війни українського народу можна умовно поділити на кілька періодів:

• перший початковий (1648-1649 рр.), що характеризується найбільшим розмахом повстання;

• другий (1650-1653 рр.), упродовж якого гостра, напружена боротьба не принесла вирішальних успіхів жодній із сторін;

• третій (1654-1655 рр.), позначений участю у війні Московського царства на боці України,

• четвертий період (1656-1657 рр.) – укладення союзу між Україною і Семигородським (Угорським) князівством, а також спільні воєнні дії козаків і шведської армії проти Польщі.

Національно-визвольна війна розпочалася в першій половині лютого 1648 р. із захопленням повсталими козаками Запорізької Січі й обранням Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорізького. Її причини: здійснення польською шляхтою політики соціального гноблення (панщина 5-6 днів на тиждень, податки), національних та релігійних утисків (переслідування православ’я, братств, поширення унії, політика спольщення), курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, яке стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром армії. Формування на основі козацтва нової політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення.

Активну участь у військових подіях взяло й селянство. Воно виступало проти земельної власності польських та українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва, вимагало особисту свободу і право володіння землею. Представники православного духовенства також стали учасниками революції. Отже, у визвольній боротьбі брали участь представники всіх верств українського суспільства. За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби становили православні українці.

На початку визвольної боротьби діяльність Б. Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основних завдань: формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків; залучення до боротьби широких верств українського суспільства (Б. Хмельницький звертається з універсалами до населення, закликаючи до спільної боротьби); укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством в лютому-березні 1648 р.

2. Визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького: перемоги і поразки.

У квітні-травні 1648 р. козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води (3 тис. поляків потрапили у полон). Частина реєстрових козаків на чолі з Ф. Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

У травні 1648 р. було завдано нищівної поразки польській армії в урочищі Горохова Діброва (за 10 км від Корсуня): у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувачі польським військом М. Потоцький та М. Калиновський. Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої. Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами й орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різних форм експлуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також українська і польська шляхта, яка стала на бік повсталих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків. Армія Б. Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали І. Богун, М. Гладкий, М. Пушкар, Ф. Джеджалій та ін. На кінець червня 1648 р. повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти Лівобережну Україну, а на середину вересня звільнили Правобережжя, Поділля, частину Волині.

У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху і зброї, коні та інше майно на суму близько 10 млн. злотих. У жовтні 1648 р. Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом  фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон. Однак гетьман Б.Хмельницький уклав перемир’я з новообраним польським королем Яном Казимиром, з населення Львова взяв викуп 1 млн. злотих, погодившись відвести українське військо від західних рубежів. Наприкінці грудня 1648 р. Б.Хмельницький повернувся до Києва, де його вітали як визволителя. Він сформував київський полк, провів мобілізацію до війська, встановив дипломатичні зв’язки з сусідніми країнами.

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії проти повстанців. Гетьман Б. Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649) та Зборовим (серпень 1649). Військовий табір короля Я. Казиміра опинився в щільному оточенні під Зборовим. Зрада татар, які побоювалися зміцнення повстанців-українців, врятувала поляків від остаточного розгрому. 18 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір. За ним Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою «Військо Запорозьке» визнавалася автономією в межах Речі Посполитої; реєстрове військо становило 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки поверталися у підданство до панів; шляхта отримувала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння.

Польський уряд у лютому 1651 р. відновив війну і польське військо віроломно вдерлося на Правобережну Україну. Жахливою за наслідками була поразка гетьмана Хмельницького у битві під Берестечком, яка тривала майже два тижні. У ній взяли участь 150 тис. поляків, 100 тис. українських повстанців і 50 тис. татарських кіннотників. Війська кримського хана у вирішальний момент битви залишили поле бою, захопивши Б. Хмельницького, який намагався їх зупинити. Тоді командування взяв на себе полковник Іван Богун. Відбиваючи безперервні атаки противника, він вивів з оточення козацьке військо. Козацьке військо потрапило в оточення і понесло втрати (понад 30 тис.). Полякам дістався весь обоз, козацькі клейноди і гетьманська канцелярія.

Знесилені у Берестецькій битві, обидві сторони 18 вересня 1651 р. підписали у Білій Церкві мирний договір, за яким козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чоловік, а козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством. Польські пани повернулися до своїх маєтків в Україні.

У липні литовські війська взяли Київ. Гетьману Б. Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Укладена 28 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких наслідків, а саме: територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством; козацьке військо скорочувалося до 20 тис. осіб; гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин. Поляки поверталися в українські землі, відновлювали свою владу, здійснювали жорстокі репресії проти населення.

Навесні 1652 року гетьман Б. Хмельницький вирушив з військом до Молдавії для відновлення воєнного союзу 1650 р. Польський уряд, щоб не допустити цього, наказав коронному гетьманові М. Калиновському розбити козаків. Але в битві біля гори Батіг польсько-шляхетське 30-тисячне військо було розгромлене, загинула майже вся його командна верхівка разом з М. Калиновським. Молдавський господар В. Лупул поновив союз з Україною. Того ж року під час походу в Молдавію загинув син Б. Хмельницького Тиміш.

Восени 1653 р. відбулася битва біля м. Жванець. Польська армія опинилася в оточенні козацького війська. Кримський хан вкотре зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем, які завершилися 15 грудня 1653 р. Кам’янецькою угодою. У цей же період козацьке військо вело воєнні дії проти Молдавії, союзниці Польщі.

Впродовж 1650-1653 рр. відбулося чотири молдавські походи, в ході яких було укладено україно-молдавський союз.